БОРИС і ГЛІБ

Канонізовані церквою князі, сини вел. кн. київського Володимира Святославича: Борис Володимирович (бл. 986–24.07.1015) – кн. ростовський (1010–1015), Гліб Володимирович (бл. 987–15.09.1015) – кн. муромський (1013–1015).

Обидва загинули в міжусобиці 1015–1019. Перший і останній акти цієї усобиці було розіграно на Переяславщині. Ще за життя Володимира проти батька повстали енергійні й амбітні сини Святополк туровський і Ярослав новгородський. Святополка Володимир ув’язнив, а на Ярослава зібрався в похід, але в розпалі приготувань несподівано пом. 15.07.1015. Вчорашній політичний арештант Святополк відразу оголосив себе великим князем. Але неподалік перебував ще один претендент – Борис ростовський, який саме повертався з карального походу проти повсталих сіверян та їх союзників – печенігів. Справа ускладнювалася тим, що з Борисом була київська дружина – 8 тис. воїв. Однак, замість поспішити до Києва, Борис зупинився в денному переході від міста на р. Альта, де й був убитий підісланими Святополком агентами 24.07.1015. Після цього Святополк прибрав Гліба муромського й Святослава деревського і зчепився з Ярославом новгородським. Вирішальна битва відбулася знову ж таки на Альті 24.07.1019. Ярослав переміг, а Святополка, який тікав «в угри», розбив параліч. Ярослав використав «альтинський» збіг, аби зайвий раз виставити себе месником за братів.

Події 1015–1019 справили сильне враження на сучасників, адже вперше усобиця й братовбивство сталися в християнській княжій родині, главою якої до того ж був сам хреститель Русі. Безсумнівно, церква мала засудити підступне вбивство братів, яке вчинив «окаянний» Святополк. Тому «страстотерпці» Борис і Гліб були канонізовані як перші святі князі (третій убитий брат Святослав чомусь такої честі не удостоївся). Канонізацією Бориса й Гліба досягалася також політична мета: пропаганда принципу «старійшинства» з одного боку, і засудження бажання «самовластя» з другого.

Як показали наступні події, заклики до «братерської любові» виявилися неефективними. Приклади мирного співробітництва і взаємодії князів в історії Київської Русі були поодинокими. Однак після прокльонів на голову Святополка і канонізації його братів між князями вже не знаходилося охочого повторити святополкову різню – князі і далі гинули, але в бою, полоні, а не від ножів найманих убивць.

На місці, де було вбито Бориса, Володимир Мономах спорудив 1117 Альтську божницю – церкву св. мчч. Бориса і Гліба (не збереглася, фундаменти розкрито в Борисполі). 1661 у Переяславі встановлено хрест кн. Борису – перший пам’ятник (у сучасному розумінні) на Лівобережжі Дніпра (не зберігся).

Літ.: Середньовічна історія Полтавщини, 2004. – С. 82-87.

О. А. Білоусько.