БУДИЩАНСЬКА (ПУШКАРІВСЬКА) ІКОНА БОЖОЇ МАТЕРІ

Mісцевошанований чудотворний образ, що належить до іконографічного типу Володимирської (Вишгородської) ікони, написаної євангелістом Лукою.

Згідно давніх переказів, образ було дивним чином знайдено в 1 пол. 18 ст. за 3 версти від м. Полтава, у безлюдній місцевості, що колись належала полтавському полковнику М. Пушкарю. Пізніше тут виник Пушкарівський Вознесенський жіночий монастир, а ікона стала його головною святинею. Під час перебування в обителі вирізнялась різноманітними зціленнями та всебічною допомогою страдникам.

Згодом ікона за невідомих обставин і часу потрапила до Великобудищанського Троїцького монастиря, що на Диканщині. Вірогідно, це відбулося в кін. 18 – на поч. 19 ст., коли сестри Пушкарівської обителі вимушено полишали рідний монастир і переходили до Великих Будищ. На новому місці святиня продовжувала чудотворити, сприяючи розквіту монастиря. Вона була ошатно прикрашена і обдарована коштовностями. Дива від святині ретельно перевірялися та фіксувалися у спеціальній книзі, що загинула у монастирській пожежі 1848. Уціліла лише металева дошка, яка пізніше знаходилася у Троїцькому храмі обителі, з викарбуваними на ній описами 6 чудес.

Навесні 1922 Великобудищанський монастир закрили, його святині спаплюжили. Гірка доля спіткала насельниць обителі, однак вони зуміли зберегти чудотворний образ. Щоправда, коштовна оздоба з нього безслідно зникла (дещо пізніше ікону прикрасили фольговою ризою та віночком). З 1922 до 1939 святиня знаходилася у Матвіївському Спасо-Преображенському скиті Великобудищанського монастиря. Після арешту 1939 останнього скитського священика, образ ревно переховувався послушницею Євдокією Іванівною Ніколаєнко (пізніше постриженою у черниці з ім’ям Євстолії), а з моменту відновлення у кін. 1941 життєдіяльності скитської Спасо-Преображенської церкви знову повернувся у храм. Одного разу сестри спробували винести образ за межі скиту, але це їм не вдалося, як потім пояснювали, Богородиця не захотіла полишити свій уділ. Під час одного з обстрілів снаряд влучив у церкву, вибуховою хвилею розвернуло колону іконостасу, де розміщалась ікона, проте святиня дивом уціліла.

Настоятель Спасо-Преоб­ра­женської церкви у 1951–1961 ігумен Іоанн (Котляревський) засвідчив незвичайне явище: після дня вшанування ікони фольгова риза на ній набула золотого відтінку, а вінчик над Спасителем – срібного.

Після закриття 1961 Спасо-Преображенського храму чудотворна ікона зберігалася у родині церковного старости І. І. Максимовича, у 1990-х вона перебувала у будинку його сина, вчителя с. Милорадове М. І. Максимовича. Святиня надихнула педагога зайнятися справою відновлення місцевого храму і стати його першим будівничим. Опісля смерті М. І. Максимовича, 22.12. 2002 образ урочисто прибув до Полтави, де у Макаріївському храмі був чинно зустрінутий чисельними богомольцями. Відтоді до поч. 2009 образ знаходився у домовій церкві архієрейського дому. Після облаштування у Пушкарівській Вознесенській церкві спеціального кіоту для ікони, вона врешті повернулася на місце свого колишнього обретіння. З благословення єпископа Полтавського і Миргородського Филипа за місцевошанованою святинею закріплена назва Будищанської (Пушкарівської).

Образ має розмір 40х60 см, іконопис давній, фарби дуже потемнілі, подекуди здуті від великої температури (що свідчить про пережиту пожежу).

Див. також ПУШКАРІВСЬКИЙ ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ монастир. ВЕЛИКОБУДИЩАНСЬКИЙ СВЯТО-ТРО­ЇЦЬ­КИЙ (ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ) монастир.

Літ.: Черкасець Т. На гостину чи додому? // ВПЄ. – 2004. – № 4. – С. 18.

Т. І. Черкасець.