ЄВГЕНІЙ (Булгаріс Єлевферій)

(02.08.1716, о-в Корфу, Греція – 27.05.1806, м. С.-Петербург, Росія) – вчений-енциклопедист, педагог, перекладач, церковний діяч, проповідник, архієпископ.

Нар. на грецькому острові в сім’ї болгарських переселенців. Дитиною залишився без матері, а після того, як батько одружився вдруге, виховувався дядьком Альвізієм. Поч. освіту отримав у місцевого вчителя, ієромонаха Іеремії. Потім слухав лекції вчених Вікентія Дамоди в Кафелонії, Афанасія в Арті, Мефодія Анфракіта в Яніні. 1739 висвячений в ієродиякона з іменем Євгеній. Своїм блискучим обдаруванням Є. звернув на себе загальну увагу і на кошти янінських громадян 1740 був відправлений для подальшого навчання в Італію. Поступив у Падуанськнй університет, де вивчав латинську, італійську, французьку та єврейську мови з їхніми літературами, а також математику. Був проповідником у Венеції, потім учителем у різних містах, у т. ч. у Константинополі. Набув великої популярності. Багаті грецькі купці Моруцці запросили Є. в Яніну на посаду ректора місцевого училища. Оскільки до прибуття Є. запропоноване йому місце було зайняте, Моруцці на власні кошти 1742 спорудили нове училище, назвавши його своїм іменем, а Є. призначили його першим наставником. Звинувачений заздрісниками у вільнодумстві, Б. 1750 переїхав до македонського м. Казань, а звідти – на запрошення Константинопольського патріарха Кирила VІ – до Афону. 1753–1757 працював викладачем богослов’я у грецькій духовній академії, заснованій у Ватопедському монастирі. За блискучу викладацьку майстерність завоював славу «нового Платона». До Є. число учнів в академії не перевищувало 20, а при ньому виросло до 200. Але ченці звинуватили Є. в «недостатньому послухові св. церкві» і він змушений був покинути Афон. Деякий час очолював патріаршу академію в Константинополі. Проте й патріарх невдовзі негативно поставився до думок Є., вбачаючи в них неприйнятні «новини». Це змусило Є. на поч. 1760-х перебратися до Німеччини, де йому запропонували посаду проф. Лейпцігського університету. Врешті Фрідріх ІІ порекомендував Є. російській імператриці Катерині ІІ, яка запропонувала вченому перекласти з французької на новогрецьку мову «Наказ Ее Императорского Величества, Екатерины II учрежденной комиссии о составлении проекта нового уложения». Після завершення пер. Є. було запропоновано переселитися в Росію. 1771 він одержав місце придворного б-каря. З відкриттям Слов’яно-Херсонської єпархії Б. 30.08.1771 з повеління Катерини ІІ був висвячений в ієромонаха, а 09.09.1775 указом Св. Синоду призначений єпископом Слов’янським і Херсонським з місцем перебування у Полтавському Хрестоздвиженському монастирі.

01.10.1775 у Москві, у Миколаївському грецькому монастирі, у присутності імператриці, Б. був хіротонісаний в архієрея, а 23.10.1775 прибув до Полтави. Архієпископ-грек був знавцем багатьох європейських мов, але не знав російської, тож його перекладачем і безпосереднім помічником став настоятель монастиря архімандрит Феоктист (Мочульський). Відразу після прибуття до Полтави Є. доручив йому заснувати в Хрестоздвиженському монастирі невеличку школу півчих із 10 хлопчиків, які вміли читати і писати. Невдовзі на базі цієї школи з ініціативи Є. у Полтаві було створено Слов’янську (Полтавську Слов’янську) семінарію. Одним із безпосередніх помічників Є. у цій справі став полтавський протопіп і член духовної консисторії Яким Яновський. Для розміщення семінарії колишній гетьман Малоросії граф К. Г. Розумовський віддав свій будинок. Керував семінарією співвітчизник Є. ієромонах Никифор Феотокіс.

У трав. 1779 Є., посилаючись на слабке здоров’я і старість, попросився на покій, рекомендувавши на своє місце Н. Феотокіса. У серпні того ж року Є. отримав звільнення з пенсією 1500 руб. річно. Він продовжував жити в Хрестоздвиженському монастирі, займався науковою роботою, цікавився життям семінарії. 1781 переїхав до Херсона і поселився у будинку, подарованому йому кн. Г. О. Потьомкіним. У Херсоні Є. захопився історією і склав хронологічний перелік давніх народів, які проживали на узбережжі Чорного моря. 1786 він зустрічався з венесуельським мандрівником Мірандою, показував йому свою б-ку і праці. Пізніше Міранда згадував: «Євгеній був гідний поваги. Його лисина (коли він знімав мітру) і борода надавали його бюсту цілком грецького вигляду, і мені здавалося, що я бачу точний оригінал того, що в мармурі залишили нам славні античні майстри цієї нації».

Під час відвідин Херсона Катериною ІІ 13.05.1787 Є. виголосив на честь імператриці привітальну промову грецькою мовою. За це імператриця звеліла видати йому 2 тис. руб., а також дала дозвіл переїхати до С.-Петербурга і усамітнитися в Олександро-Невській лаврі для продовження наукових студій. Пом. Є. на 91 році життя, залишивши після себе 40 опубл. і 10 рукописних праць із різних галузей знань. Похов. у Федорівській церкві С.-Пе­тербурга. Свою багату б-ку за життя заповів новозаснованій С.-Петербурзькій духовній академії.

1767 патріарх Константинопольський Самуїл увів Є. у звання «рефендарія Вселенського Апостольського престолу Константинопольського». Вчений обирався почесним членом С.-Петербурзької АН (1776), Лондонської академії старожитностей, членом С.-Пе­тербурзького економічного товариства (1792). 1797 імператор Павло І нагородив Є. орденом св. Олександра Невського, а 1805 імператор Олександр І пожалував алмазну панагію.

Пр.: Orthodoxos homologia (грец.); Zchdiasma peri tes aniexithrescheias (грец., 1768), у додатку до перекл. Вольтерового «Essai historique et critique sur les dissensions des eglises de Pologne»; Theologia dogmatiche (грец.); Eсatontaeteris ton apo Christu soteros evavthropesantos he prote (грец.,1805); Adoleschia philotheos (грец., Т. I–II, 1801); Како униатов воссоединять с православной церковью // Христово Чтение. – 1886; Историческое разыскание о времени крещения великой княгини Ольги. –СПб., 1792; Рассуждение, в котором доказывается достоверность книг евангельских. – М., 1803; Рассуждение против ужасов смерти. – М., 1805.

Літ.: Tedeon М. Chronica tes patriarchices Academias (грец.). – Константинополь, 1883; Zathas. Neoellenice philologia (грец.). – Афіни, 1868; Лебедев А. П. История греко-восточной церкви под властью турок. – 2-е изд. – СПб., 1904; Странник. – 1876. – № 7; Херсонские епарх. ведомости. – 1863. – №№ 11, 12; 1875. – № 7; Н. Б. Евгений Булгарис // Энц. слов. / Изд. Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. – СПб.: Типо-литограф. И. А. Ефрона, 1893. – Т. XI. – Кн. 21; Мазанов П. Полтавский Крестовоздвиженский монастырь // ПЕВ.ЧН. – 1882. – № 15; Каторский А.П. Состояние православного восточного монашества со времени завоевания Константинополя турками (1453). – Казань, 1919. – С. 359-361; Жук В. Н. Де навчався І.П. Котляревський та хто був у числі його учителів? // Жук В. Н., Пустовіт Т. П., Фісун М. А., Ханко В. М. Наш рідний край (З історії освіти на Полтавщині в дореволюційний період). – Вип. 12. – Полтава: Друкарня вид-ва «Полтава», 1991; Жук В. Н. Полтавський Хрестовоздвиженський монастир. Статті з історії монастиря з коментарями та фотоілюстраціями. – Полтава: Друкарня вид-ва «Полтава», 1993.

О. А. Білоусько, В. Н. Жук.