АЛЕКСАНДР (Павлович Анд­роник Іванович)

(Павлович Анд­роник Іванович; 17.05.1799, с. Кобринова Гребля Уманського пов. Київської губ., тепер Уманського р-ну Черкасської обл. – 08.11.1874, м. Київ) – церковний діяч, єпископ.

Син священика. Поч. освіту здобув у сільській школі. 1817 закінчив Київську духовну академію і був висвячений на диякона Михайлівської церкви м-ка Бородянка Київського пов. із залишенням при митрополичому хорі вчителем латинської мови. 1820 рукоположений на священика і призначений у Полоцький піхотний полк. 1827–1832 – священик у м-ку Рижанівка Звенигородського пов. Київської єпархії. 1832 на власне прохання призначений священиком в Олексопільський полк, в якому прослужив 15 років, піднявшись до сану протоієрея (1841). 1847–1853 служив настоятелем Архангельського морського Преображенського собору і благочинним армійського відомства. Овдовівши, прийняв постриг в Олександро-Невській лаврі (20.06.1853), уведений у сан архімандрита (21.06.1853) і призначений ігуменом Соловецького монастиря (25.07.1853). Під час нападу на монастир англійських морських кораблів 06–07.07.1854 організував оборону фортеці, за що був нагороджений брильянтовим хрестом на георгіївській стрічці. 1856 спорудив надмогильну плиту на місці поховання останнього кошового Запорозької Січі П. Калнишевського. 1857–1860 – єпископ Архангельський і Холмогорський та віце-президент Архангельського попечительського тюремного комітету (1858). 13.09.1860 згідно з проханням призначений єпископом Полтавським і Переяславським. За його управління Переяславська духовна семінарія 1862 була переведена з Переяслава в Полтаву і розміщена в будинку консисторії. 17.11.1862 вийшов на спочинок із пенсією 1500 руб., поселившись в Києво-Софійському соборі. 1864 звернувся до Св. Синоду з проханням призначити йому в управління Києво-Видубицький Георгіївський монастир – прохання було задоволене. 1868 відвідав Єрусалим і Афон. 1869 брав участь у богослужінні у Зимовому палаці на честь столітнього ювілею запровадження ордена св. Георгія. До останніх днів приймав у своїй келії всіх, хто приходив до нього за порадою чи допомогою. Помер уві сні після вечірньої молитви. Похов. у Дальніх печерах Києво-Печерської лаври.

Літ.: Павловский, 1914. – С. 16-17; Іменний Звід…, 2005. – С. 19; ВПЄ. – 2007. – № 9 (69). – Верес.

О. А. Білоусько.