ГОГОЛЕВЕ с., Шишацький р-н (кол. с. Василівка, Яновщина). Православної Церкви (з 2000-х – УПЦ МП) громада. Різдвяно-Богородицька церква.

Церква на честь Різдва Пресвятої Богородиці у с. Василівка Полтавського пов. (тепер с. Гоголеве Шишацького р-ну) збудована 1821 на кошти батьків М. В. Гоголя – колезького асесора Василя Опанасовича Гоголя-Яновського та його дружини Марії Іванівни на території родової садиби.

Церкву в Яновщині хотіли побудувати ще дід та баба М. В. Гоголя – Опанаса Дем’янович та Тетяна Семенівна. Однак грошей на будівництво забракло. Успадкувавшм маєтність, Василь Опанасович та Марія Іванівна вирішили додати до зібраних коштів виручку чотирьох ярмарків. Знайомий архітектор-італієць, який проживав у родича Гоголів Д. П. Трощинського, за символічну плату накреслив план однокупольної церкви на 200 чол. Зате мурар запросив велику за тих часів суму – 6000 руб. Її виплачували частками. Цеглу випалювали на власному заводі. Глину і пісок возили селяни, які згодилися робити це безкоштовно. Будівництво тривало 3 роки. Споруда виглядала просто і велично: мурована, хрещата в плані, увінчана півсферичним куполом на восьмигранному барабані. Іконостас спершу хотіли замовити славетному земляку – В. Л. Боровиковському. Збереглося листування В. О. Гоголя з довіреною особою художника В. Леонтієвим. Останній повідомляв, що майстер запросив за роботу 2000 руб. Очевидно, до згоди не дійшли, оскільки це була досить значна сума. Церковне начиння придбавалося поступово. Зберігся опис інтер’єру, зроблений у кін. 1920-х українською письменницею Галиною Орлівною (Г. І. Міневською): «Церковка маленька, без особливого цікавого живопису. Єдине, що звертає увагу – це маленький образ відомого маляра, сучасника Гоголя Іванова, дарунок М. Гоголеві, який він привіз із закордонної поїздки. Цей невеличкий образ Миколи Мирлікійського свіжістю фарб та рельєфністю відображення зупиняє, безумовно, око. Але око шукає іншого: хочеться знайти, чи не видно де хоч у бабнику якоїсь із тих ікон, якими матері прицитькували своїх дітей <…> Ні, не видно таких, зате бачу надзвичайно цікаву сучасну ікону в бані церкви, звідки на ланцюгу спускається панікадило. Намальована, як нам було сказано, місцевим яновщанським малярем величезна постать Саваофа. Саваоф одягнений у білу сорочку, таку точнісінько, як у яновщанських дядьків, а з-під сорочки, аж до передків чобіт, звисають старовинні сині запорізькі шаровари». Цим малярем був більш усього Микола Ходіс. У 1820-х збудовано дерев’яну дзвіницю і мурований паркан, пофарбований у білий та жовтий кольори. Протягом 19 ст. церква і дзвіниця неодноразово зазнавали реконструкції. За спогадами місцевої старожительки Ганни Омелянівни Кутової, записаних 1951 вчителем Василем Григоровичем Нехаєвим, раніше в кожній боковій стіні було по одному вікну, а під час перебудови зробили по два. Дерев’яну дзвіницю на стовпах розібрали і прибудували до церкви нову, споруджену за кресленнями М. В. Гоголя. У 1845 Т. Шевченко виконав акварель «У Василівці», зобразивши дерев’яну дзвіницю на узористих стовпах на тлі краєвиду. Деякі дослідники схиляються до думки, що художник намалював гоголівську Василівку, інші це заперечують.

У 1890 Р. Б. ц. володіла церковним капіталом у сумі 1455 руб., 0,5 дес. садибної та 35,25 дес. ружної землі, мала три будинки для причту, діяли земське училище та церковнопарафіяльна школа. 1895 володіла церковним капіталом у сумі 1455 руб., 0,5 дес. садибної та 35,25 дес. ружної землі, мала три будинки для причту, діяли земське училище і церковнопарафіяльна школа. 1901 володіла церковним капіталом у сумі 657 руб., 35,25 дес. ружної землі, мала два церковних будинки, діяла церковнопарафіяльна школа. 1902 володіла 35,5 дес. ружної, 1596 кв. саж. садибної та 196 кв. саж. землі під кладовищем, мала церковну сторожку, два будинки ддя квартир священика і псаломщика, діяли церковна б-ка, церковнопарафіяльна школа та земське народне училище ім. М. В. Гоголя. 1912 володіла 35,25 дес. ружної землі, мала квартири для священика і псаломщика, діяла церковнопарафіяльна школа.

У 1895 службу відвідувало 2365 душ парафіян обох статей. 1902 до церковної парафії входили с. Василівка, хутори Шарлаївка, Воронянщина, Климківка, Коваленка, Лифарі, Данилевщина, у яких налічувалося 1366 душ парафіян обох статей; 1912 – 3346 душ парафіян різних станів.

У 1921 у Василівці святкували 100-річчя Р. Б. ц. За спогадами місцевої жительки Марії Самсонівни Святини, «в церковній огорожі спорудили великий дерев’яний хрест, а на майдані біля церкви парафіянам роздавали обіди». Однак, незважаючи на безпосередній стосунок до М. В. Гоголя, церкву 1959 розібрали.

У новітній час релігійна громада відновила діяльність як громада УПЦ МП. Зареєстрована органами державної влади 26.09.2005 за № 225. Тоді ж освячено майданчик і встановлено хрест на місці будівництва нового храму.

Із священиків відомі: Іоанн Жадько-Базилевич, Григорій Іванович Бордюг (1890, 1895, 1902, 1912); із псаломщиків: Петро Пантелейович Шаповаленко (1890), Михайло Коропов (1895), Іван Іванович Михайловський (1895), Олексій Олексійович Шерстюк (1902), Іван Данилович Базилевський (позаштатний 1902), Олексій Васильович Віблий (1912); із паламарів: Матвій Григорович Грузинський (1890); із церковних старост: козак Андрій Книш (1902), козак Микола Титович Бородай (1912), Анатолій Васильович Панчішко (2008).

Літ.: Коломенский, 1890. – С. 106-107; Коломенский, 1895. – С. 85; Грановский, 1901. – С. 209; Клировая книжка…, 1902. – С. 40; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 221; РГПО, 2008. – Арк. 165; Гоголеве: Минувшина і сучасність (Іст.-краєзнавчі нариси). – Полтава: Полтавський літератор; Шишаки: Ред.-вид. центр комунального підприємства «Екотур», 2009. – С. 203-209.

В. С. Катаєв.