66.5 Стан народної освіти і культури

Після ліквідації нацистської окупації почалася відбудова культурно-освітніх, мистецьких, наукових закладів. Однак за зовнішньою видимістю відновлення і розширення їхньої мережі крилася трагедія українських митців, які присвятили себе відродженню національної ідеї. Започаткований ними в роки війни рух за відновлення історичної пам’яті був різко припинений. Режим форсовано централізував усі культурні засоби, звівши духовні процеси в контрольоване русло. Система освіти повсюдно була уніфікована.

Руїни краєзнавчого музею (вгорі) та театру в Полтаві. Фото. 1943.

 

Свідчення 4.

На кін. 1945 p. g Полтавській області працювало 3 театри, 12 районних будинків культури, 253 колгоспних і 315 сільських клубів, 51 бібліотека, 8 музеїв, 652 хати-читальні і 178 «червоних кут-кш», діяло 69 кіноустановок і 24 кінопересувок, у більшості «німих».

 

Спільною постановою обкому КП(б)У та облвиконкому від 4 листопада 1943 р. працівники народної освіти зобов’язувалися протягом тижня провести облік дітей шкільного віку з тим, щоб до 15 листопада розпочати навчання в школах. У відповідності з директивними рішеннями московського керівництва в школах були запроваджені випускні екзамени для учнів, які закінчували початкову і семирічну школи, та екзамени на атестат зрілості для випускників середніх шкіл.

Приступаючи до роботи, освітяни області зустрілись з величезними труднощами: повсюдно бракувало шкільних приміщень, навчального обладнання, підручників. Школи й окремі класи доводилося влаштовувати у громадських будівлях, приватних будинках, часом навіть у землянках. Заняття відбувалися у дві й три зміни. За браком паперу діти писали на клаптях газет чорнилом із бузини. Багато дітей прийшло до школи переростками. Частина дітей через хвороби, брак одягу і взуття не мала можливості відвідувати заняття. На поч. 1944 р. таких було понад 20 тисяч.

І все ж зусиллями освітян і громадськості вже на поч. 1944 р. відновили роботу 1530 шкіл, в яких навчалося 207967 дітей. 15 листопада 1943 р. розпочалося навчання на трьох факультетах Полтавського педагогічного інституту. Після повернення з евакуації в ньому працювало 45 викладачів і навчалося близько 500 студентів, головним чином дівчат та чоловіків -інвалідів. У 1944 р. інститут випустив 93 молодих спеціалістів.

Певних успіхів було досягнуто і у відбудові культурно-освітніх закладів області. У березні 1944 р. відновив роботу Полтавський обласний драматичний театр ім. М.В. Гоголя, що повернувся з евакуації з Казахстану. Тимчасово для нього виділили приміщення другого поверху середньої школи № 3. Акторам театру та іншим працівникам культури міська влада надала 39 квартир та організувала для них закриту їдальню на 200 чол. Першими п’єсами, які колектив театру поставив для полтавців, були «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Безталанна», «Украдене щастя».

Наприкінці 1943 р. відновила роботу обласна філармонія. 15 квітня 1944 р. розпочалося навчання в Полтавському музичному училищі ім. М. Лисенка.

Основним змістом роботи культурно-освітніх установ, як і в довоєнний час, було вихваляння «вождя всіх часів і народів» та виховання полтавців у дусі «безмежної любові до комуністичної партії і радянської Батьківщини». Проте з’явились і нові ноти: пропаґанда тез про комуністичну партію, як «організатора і натхненника перемоги над фашизмом» та про «великий російський народ», який єдиний гідно виявив себе під час війни. Читалися нескінченні лекції про російських «військових геніїв» О. Суворова та М. Кутузова. З історичних постатей України згадувався лише Б. Хмельницький.