ВЕЛИКІ БУДИЩА с., Диканський р-н. Православної Церкви громада. Миколаївська церква.

Час спорудження дерев’яно­го храму в ім’я св. Миколая у сотенному м-ку Великі Будища Полтавського полку (тепер с. Диканського р-ну) невідомий. Ймовірне його існування уже у 17 ст. Документально підтверджується наявність церкви 1722, коли господарські документи Полтавського полкового архіву фіксують наявність у «отца Афанасия Николского 15 ульев пчол на зиму» залишених. Тоді ж Миколаївська релігійна громада мала у своїй власності пивний та бражний шинки. Наступна згадка відноситься до кін. 18 ст., коли під час розмежування Київської та Слов’янської єпархій 10.10.1776 М. ц. було передано у відання останньої. На той час церква мала 1 священика та 4 церковнослужителів. Невдовзі після цього церква згоріла, і на її місці збудовано новий храм, що також загинув під час пожежі 11.06.1794. У 1796 коштом парафіян та капітана Василя Роменського, з дозволу митрополита Катеринославського і Херсонеса Таврійського Гавриїла Банулеско-Бодоні, на невеликій відстані західніше пожарища розпочато спорудження нового, мурованого храму. Урочисте закладення відбулося 28.09.1776, про що сповіщала мідна позолочена дошка, яка до 1917 знаходилася на стовпі у південному притворі: «на место сгоревшей деревянной заложена сія церковь во имя св. Николая 1796 года сентября 28 дня, при Императрице блаженнія памяти Екатерине ІІ-й и по персональному назначенію места и благословеніемъ Преосвященнаго митрополита Гавриила Екатеринославского и Херсонеса Таврического, кой нине Кіевскимъ. А освящена 1801-го года июля 25 дня, въ царствованіе Императора Александра І-го благословеннаго по благословенію Преосвященнаго Епископа Сильвестра Малороссійскаго и Переяславскаго, при настоятеле іерее Леонтіе, отъ подаянія любящихъ благолепіе церквей Божіихъ, стараніемъ ктитора Василія. Да помянетъ Господь Богъ во царствіи своемъ! Прошу, христолюбивые прихожане, храма сего починкою не оставлять». Будівництво тривало бл. 5 років і було завершене 1801. Загальна сума витрат, із облаштуванням іконостасу, склала 17898 руб. 07 коп. 25.07.1801 з благословіяння єпископа Переяславського Сильвестра відбулося освячення храму. Це була велична, однобанна, хрещата у плані споруда з напівкруглою східною вівтарною частиною та трьома прямокутними притворами, прикрашеними чотириколонними портиками доричного ордеру, що завершувалися арками. На ці арки за допомогою парусів спирався масивний восьмигранний світловий барабан, площини якого були прикрашені прямокутними вікнами. Перекритий він був сферичним куполом, який іззовні мав металеве покриття, що повторювало внутрішню форму й завершувалося восьмигранним декоративним ліхтариком із шоломоподібною маківкою з великим підхресним яблуком та хрестом. Внутрішній простір храму освітлювали два яруси вікон: перший мав напіваркові, а другий – круглі вікна великого роміру. 1807 окремо від церкви, з північної її сторони, посередині дороги, там, де раніше знаходилися в’їздні ворота до фортеці сотенного м-ка, було споруджено муровану двоярусну дзвіницю, перший ярус якої виконував функцію проїздних воріт, а на другому облаштовано дзвони. 1867 з дозволу Полтавської духовної консисторії стару дзвіницю розібрали, натомість 1868 зусиллями священика Іоанна Уралова та коштом дворянина штабс-капітана Степана Степановича Єремєєва до західного притвору прибудували триярусну, квадратну у плані дзвіницю з портиком із західної сторони. Остання за формою і розмірами відповідала уже існуючим північному і південному портикам. Західний вхід до дзвіниці слугував центральним входом до храму. Всередині дзвіниця мала двоє бокових дверей, одні з яких вели на хори, а інші – на восьмигранний дзвоновий ярус, що мав чотири піваркових отвори великого розміру. Плошини дзвіниці завершувалися великими фігурними фронтонами, а сама дзвіниця – наметовим покриттям з декоративним восьмигранним ліхтариком, завершення якого своєю формою відповідало завершенню храму. 1860 церква стала двохвівтарною у зв’язку з облаштуванням церкви в ім’я св. Тихона Задонського. 1888 освячено третій вівтар в ім’я архістратига Господнього Михаїла – як пам’ять про однойменну церкву, що існувала у м-ку до 1828 і загинула під час пожежі. У 1874 до М. ц. було перенесено старовинну чудотворну ікону Божої Матері, відому як Будищанська чудотворна ікона Божої Матері, та старовинний, більш ніж двохсотлітній дзвін вагою у 102 пуди (1 т 632 кг). Натомість до Успенської церкви, яку переносили до с. Федорівка Зіньківського пов., віддали значно менший за вагою дзвін.

У 1853–1858 внутрішній простір церкви був пофарбований клеєвою фарбою лазурового кольору. Центральний, підкупольний простір займало зображення зіркового неба, у центрі якого знаходилося зображення Бога Отця з простягнутими для обіймів руками. Новий іконостас, споруджений у 1832, «не богат, но довольно красив и благолепен; он сделан в Италианском стиле», триярусний, центральна частина завершується аркою. Для його спорудження було витрачено 2000 руб., пожертвуваних кн. Іваном Семеновичем Єрістовим та його дружиною Надією. 1849 коштом міщанина Григорія Бахла для намісних ікон виготовлено срібні шати. 1860 іконостас пофарбували у білий колір, а 1868 виготовили срібну шату для надвратної ікони «Таємна вечеря» – на кошти, надані дружиною надвірного радника Параскою Барановою. З північного та південного боків 1864 встановлено кіоти. У південному розміщено шиту золотом по венеційському оксамиту вишневого кольору плащаницю роботи майстринь Великобудищанського монастиря; у північному – рухомі зображення усіх дванадесятих свят. Іконостас церкви в ім’я св. Тихона Задонського, одноярусний, пофарбований у білий колір, споруджений місцевими майстрами за проектом місцевого жителя, селянина, відомого українського різьбяра Івана Юхименка.

У 1826 М. ц. було нарізано від парафіян 37 дес. ружної землі. Після перенесення 1874 кількох храмів м-ка до ін. н. п., належна їм ружна земля була передана М. ц., збільшивши її володіння до 80 дес., у т. ч. лугової – 2,5 дес. та лісу 2 дес. 826 кв. саж. 1890 церква володіла 80 дес. ружної та 2 дес. садибної землі, мала будинок для священика, діяли чоловіче та жіноче земські училища. 1895 мала 80 дес. ружної та 2 дес. садибної землі. 1900 мала 80 дес. ружної землі, два будинки для причту, діяла жіноча церковнопарафіяльна школа. 1901 мала два будинки для священика та диякона, діяли жіноча та чоловіча церковнопарафіяльні школи. 1902 мала 80 дес. ружної землі, сторожку, два будинки для квартир священика і псаломщика, діяли церковна б-ка (відкрита 1858), церковнопарафіяльна школа, церковнопарафіяльне попечительство (відкрите 07.02.1865). 1912 церква мала 82 дес. 1800 кв. саж. ружної землі, квартири для священика і псаломщика, діяли дві церковнопарафіяльні школи (одна – змішаного типу).

У 1776 до парафії М. ц. належало 50 дворів та 23 бездвірних хати. 1826 – 83 двори з населенням 332 душі чоловічої статі. 1829, після того, як згоріла Вознесенська церква м-ка та була ліквідована церква у с. Старі Млини, їхні парафії причислено до М. ц. 1836 парафія налічувала 275 дворів, у яких мешкало 1565 душ обох статей. Того ж року парафія кол. церкви с. Старі Млини та половина парафії кол. Вознесенської церкви були причислені до Успенської церкви. 1846 у парафії М. ц. налічувалося 129 дворів, 1100 душ обох статей. 1856 – 109 дворів, 931 душа обох статей. 1866 – 143,75 двори, 1145 душ обох статей. 1869 – 146,5 дворів, 1197 душ обох статей, із яких 297 – жителі м-ка, а інші – жителі навколишніх хуторів. 1895 службу відвідувало 2101 душа різної статі. 1900 парафія нараховувала 268 дворів. 1902 – 2177 душ обох статей, 1912 – 1097 душ різних станів.

Неподалік храму існувала каплиця над місцем престолу старої церкви, що згоріла 11.06.1794. На подвір’ї церкви існувало кілька поховань, серед них – могили благодійника церкви С. С. Єремєєва, священика В. А. Крамаренка (р. н. невід. – 19.06.1862).

Із священиків відомі: Афанасій (1720), Данило Панасович Трипольський (пом. 1764), Григорій Данилович Трипольський (пом. 1770), Леонтій Григорович Трипольський (1801, пом. 1824), Матвій Васильович Базилевич (1826–1832), Василь Артемович Крамаренко (1832–183?, позаштатний до 1862), Яків Уралов (1839–1873), протоієрей Микола Уралов (1873–1887), Іоанн Іоаннович Костенко (1887–1912 ?); із псаломщиків: Аристарх Феофанович Крикуновський (1890, 1895), Тимофій Григорович Звенигородський (1890), Павло Федорович Крикуновський (1895), Микола Миколайович Лебединський (1912); із церковних старост: полковий квартирмейстер Федір Педченко (1832), Кузьма Григорович Звенигородський (1912).

Див. також ВЕЛИКІ БУДИЩА с., Диканський р-н, Георгіївська церква; ВЕЛИКІ БУДИЩА с., Диканський р-н. Миколаївська каплиця.

Літ.: Модзалевский В. Л. Материалы для истории Полтавского полка // Тр. ПУАК. – Вып. 2. – Полтава: Электрич. Типогр. Г. И. Маркевича, 1905. – С. 31; Джерела…, 2004. – С. 162; Костенко И. Древний местно-чтимый образ Божией Матери при Николаевской церкви местечка Великих Будищ // ПЕВ.ЧН. – 1894. – № 7. – С. 183-190; Поучение пред панихидою, по случаю празднования столетнего юбилея, о строителях Николаевского храма в м. Великих Будищах // ПЕВ.ЧН. – 1901. – № 25. – 1 сент. – С.1003-1005; Николаевская церковь местечка Великих Будищ Зеньковского уеза. 1801–1901 // ПЕВ.ЧН. – 1901. – № 18. – 20 июн. – С. 831- 839; Уралов Н. Историко-статистические сведения: Местечко Великие Будища и его Церковь // ПЕВ.ЧН. – 1870. – № 20. – С. 819-835; Коломенский, 1890. – С. 227-228; Коломенский, 1895. – С. 163; Грановский, 1901. – С. 249-250; Клировая книжка…, 1902. – С. 45; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 224; Приватний архів В. О. Мокляка; Приватний архів В. А. Павленка.

В. О. Мокляк, В. А. Павленко.