68.5 Суперечності промислового розвитку

68.5.1. «Золотий час» промисловості

68.5.2. Розбудова енерґетичного, гірничого і нафтового комплексу

68.5.3. «Комунізм — за 20 років!»

 

68.5.1. «Золотий час» промисловості

«Хрущовські» роки стали золотим часом для розвитку промисловості краю. Саме тоді закінчувалася повоєнна відбудова об’єктів народного господарства, проводилося масштабне будівництво сучасних підприємств, створювалися нові галузі промисловості: електротехнічна, нафто- і газодобувна, нафтопереробна, залізорудна, металурґійна, автомобільна, верстато- і приладобудівна, фарфорова та ін.

Протягом п’ятої і шостої п’ятирічок (1951-1955, 1956-1960 pp.) та семирічки (1959-1965 pp.) на Полтавщині було введено в дію 37 нових великих промислових підприємств, серед них заводи: залізобетонних виробів, газорозрядних ламп, фарфоровий, пивоварний у Полтаві, колісний, сажовий, залізобетонних шпал (найбільший в Європі) у Кременчуці. У 1956 р. пущено першу та другу черги Полтавської бавовнопрядильної фабрики, в 1959 р. зійшов перший автомобіль з конвейєра Кременчуцького автозаводу. Прискореними темпами йшло будівництво Дніпровського гірничо-збагачувального комбінату, Кременчуцького нафтопереробного заводу, Полтавських заводів хімічного обладнання, штучних алмазів та алмазного інструменту, Лохвицького та Лубенського заводів засобів автоматизації, Яреськівського цукрокомбінату. Масштабною подією стало будівництво Кременчуцької ГЕС (загальна потужність 625 тис. квт). Водночас зводилися невеликі гідротеплоелек-тростанції: Шишацька (550 кіловат), Сухорабівська (330 кіловат), Великосорочинська, Опішнянська.

На поля, на будови! Плакат І. Большакової, В. Смирнової.

В області було створено потужну базу будівельних матеріалів. Наявність родовищ різноманітних нерудних копалин забезпечувала практично необмежені можливості для їх виробництва. Швидко розвивалась цегельна, цегельно-черепична промисловість, активно використовувався ґраніт у Крюківському, Піщанському, Редутському та інших кар’єрах. У роки шостої п’ятирічки видобуток ґраніту в області досяг З млн. м3 на рік. Разом із тим при будівництві громадських споруд у колгоспах, промислових і житлових об’єктів продовжували застосовувати традиційні матеріали, зокрема, комишитові плити. Матеріалом для виробництва цих плит був комиш, зарослі якого в області займали 37,4 тис. га. Заводи з виробництва комишитових плит упродовж короткого часу стали до ладу в Лубнах, Хоролі, Малій Перещепині, Оболоні. За семирічку обсяг будівельних робіт і виробництво будівельних матеріалів збільшився в 5,4 раза.

До нас на будову, друзі! Плакат Б. Решетнікова, А. Доброава. 1956.

У 1951 р. в області розпочався промисловий видобуток нафти, у 1957 р. – газу. Першим освоєним нафтогазовим родовищем стало Рад-ченківське. З уведенням у дію газопроводів Радченкове-Полтава (довжиною 68,5 км) та Радченкове-Миргород (14,5 км) розпочалася газифікація найбільших населених пунктів області. Впродовж короткого часу були газифіковані найбільші населені пункти реґіону: Полтава, Кременчук, Лубни, Кобеляки, Карлівка. З’явився газопровід і в селах області. Першими одержали блакитне паливо колгоспи «Зоря комунізму» Миргородського та ім. Леніна Великобагачанського районів. За заслуги у розвідуванні нафтогазових родовищ і підготовку їх до експлуатації головний геолог тресту «Полтаванафтогазрозвідка» С.С. Черпак та головний геолог Миргородської контори буріння Л.С. Палець удостоїлися Ленінської премії.

Абазівка: з-д залізобетонних конструкцій (1963 p.).

Веселий Поділцукровий комбінат (1954 р., рек. 1959 p.).

Глобинеконсервний з-д (1955—1963 pp.), маслозавод (рек. 1955— 1959pp.).

Зіньківконсервний з-д (1954 p.).

Кобелякимолочно-консервний з-д (1955 p., з 1966 р. — молочно-консервний комбінат), цукровий з-д (1955 p.).

Комсомольскгірничо-збагачувальний комбінат (поч. буд-ва з 1960 p.).

Кременчуккомбайновий з-д (1956 р., на базі мостового з-ду), колісний з-д (1961 p.), сажовий з-д (1964—1966 pp., з 1974 р. – з-д технічного вуглецю), з-д залізобетонних шпал (1962—1968 pp.), монтажно-заготівельний з-д (1963 p.), автомобільний з-д (1959 р., на базі комбайного з-ду), гідроелектростанція (1959-1960 pp.).

Ланнамолококонсервний з-д (1957 p., з 1966 р. — молококонсервний комбінат).

Лубниприладобудівний з-д (1961 p., з 1963 р. — з-д лічильних машин).

Миргородливарно-механічний з-д (1956 p.).

Нова Галещина: автоаґрегатний з-д (1958 p., з 1959 р. – ремонтний, з 1970 р. — машинобудівний з-д).

Нові Санжаришкіряний з-д (1964 p.).

Пирятин: птахофабрика (1963 p.), овочесушильний з-д (1956 p.).

Полтаваз-д газорозрядних ламп (1963 p.), з-д залізобетонних виробів (1959 p.), фарфоровий з-д (1964 p.), з-д «Електромотор» (1955), пивоварний з-д, бавовнопрядильна ф-ка (1956 p.), птахофабрика (1956 р.), трикотажна ф-ка (1962 p.).

Хоролконсервний з-д (1965 p.).

Яреськицукровий з-д (1967).

Головний геолог тресту “Полтава-нафтогазопровідка” С.С. Чкрпак. Мал. 1957.

Традиційна газова свічка. Фото. 1950-ті.

 Електоргазозварювання труб газової лінії. Миргород-Полтава. Фото. 1950-ті.

 

68.5.2. Розбудова енерґетичного, гірничого і нафтового комплексу

За хрущовської доби було зроблено вирішальні кроки на шляху перетворення Полтавського аґрарного реґіону в індустріальний. Потужним промисловим центром у ці роки став Кременчук. Упродовж 1950-1960-х pp. місцевість біля Кременчука нагадувала один величезний будівельний майданчик. Тут зводився небачений досі промисловий комплекс: гідроелектростанція, гірничо-збагачувальний комбінат, нафтопереробний та інші заводи.

Остання хата. Селище ім. Хрущова на будівництві Кременчуцької ГЕС. Карт. М. Косих. 1959.

Свідчення 43. Вірш Всеволода Віденка «Райдуга над нами: Комсомольцям-будівникам Кременчуцької ГЕС»

(1956р.):

Райдуга над нами дивною красою

Свіжі акварелі розлива вгорі.

На високій кручі я стою s тобою,

І хлюпочуть хвилі тихо на, Дніпрі.

Мрії мої, мрії… Не потрібно й слова.

Я такий щасливий, що тебе зустрів.

І прекрасне місто ми будуєм знову,

 Й Кременчуцьке море в сяєві вогнів.

І тоді, кохана, на новій квартирі

Друзі-комсомольиі привітають нас.

Загримить весілля із піснями миру.

Тільки б швидше, швидше прилетів той час!

Розсипає сонме проміні грайливі,

І в блакиті жайвір піснею бринить.

Ти смієшся дзвінко, як весна вродлива.

 Нам з тобою, люба, тільки жити

                                       й жить!…

…Райдуга над нами, райдуга над нами,

Райдуга відбилась в голубій воді.

Ми до комунізму відкриваєм брами,

Бо ключі від нього в нашому труді…

Будівництво Кременчуцької ГЕС розпочалося взимку 1954 р. Місце для нової гідростанції було вибране біля села Табурище, за 14 км вище Кременчука по Дніпру. Засноване тут селище гідробудівників одержало назву – Хрущово. У 1961 р. до нього приєднано місто Новогеорґі-ївськ, перенесене із зони затоплення майбутнього водосховища, місто Крилов та село Табурище. Нове водосховище стало третім і найбільшим серед водосховищ Дніпровського каскаду, розлившись на 149 км у довжину і 28 км в ширину на площі 2250 кв. км, а повний об’єм води у ньому склав 13 млрд. куб. м. Будівельники перемістили та уклали 80 млн. кубометрів ґрунту, переробили близько 4 млн. кубометрів скельного ґрунту, уклали 1,2 млн. кубометра бетону та залізобетону, змонтували 20 тис. металоконструкцій. Кременчуцька ГЕС ім. 50-річ-чя Великої Жовтневої соціалістичної революції стала першою в СРСР станцією без машинного залу – ґенератори встановили під спеціальним металевим ковпаком. До складу споруди ввійшли: будинок ГЕС з 12-ма аґрегатами, судноплавний однокамерний шлюз, захисні дамби, водозливна бетонна та земляна наливна греблі. Загальна довжина всіх споруд по напірному фронту – 12,6 км. Перший аґрегат дав струм уже наприкінці 1959 p., турбіна останнього закрутилась у листопаді 1960 р. Загальна потужність станції – 625 тис. квт, середньорічне виробництво електроенерґії – 1,5 млрд. квт. За успішне виконання завдань зі спорудження Кременчуцької ГЕС Указом Президії ВР СРСР від 4 листопада 1961 р. трест «Кременчукгесбуд» удостоєний ордена Трудового Червоного Прапора, 509 будівельників нагороджено орденами і медалями, арматурнику М.Д. Карпову, гідромонтажнику В.А. Харитонову, електромонтажнику Д.П. Коваленку, монтажнику І.М. Буднику, начальнику управління «Кременчукгесбуд» Г.Т. Новикову, директору Українського відділення інституту «Гідропроект» Д.А. Кузнецову присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Поряд зі станцією виросло місто енерґетиків Хрущово (з 1962 р. – Кремгес, із 1969 р. – Світловодськ) із багатоповерхівками, асфальтованими вулицями, палацом культури, готелем, лікарняним містечком, школами та затишними парками. У липні 1962 p., зробивши короткочасну зупинку на станції Кременчук, КремГЕС відвідав М.С. Хрущов.

Перекриття Дніпра. Фото. 1959.

 

Свідчення 44. Із книги Л. Євселевського і П. Пустовіта «Кременчуцька ГЕС» (1967 p.):

«4 жовтня 1959 року —день перекриття Дніпра. 12 годин дня. Перший секретар ЦК КП України М.В. Нідгорний перерізає червону стрічку, і на міст в’їжджає десятитонний самоскид кращого шофера будівництва Бориса Полуянова. Над кабіною у нього лозунг: «Підкоримо Дніпро!», а в кузові самоскида величезна Гранітна брила, на якій напис: «Дніпру-Славути-чу від XX століття». Хвилина — і брила злітає у ріку. За машиною Полуянова йдуть самоскиди Миколи Коваля, Дмитра Бондаренка, Павла Дерюгіна… <…> Вже через півгодини з води показалося каміння, а через дві години гідробудівники навічно перетнули старе русло Дніпра <…> Почала заповнюватися чаша Кременчуцького моря — найбільшого штучного водосховища на Дніпрі».

 

Свідчення 45. Із виступу бригадира електромонтажників, Героя Соціалістичної Праці Д.П. Коваленка на мітингу, присвяченому урочистому відкриттю Кременчуцької ГЕС (29 липня 1962 p.):

«Ось воно перед вами — величне творіння робочих рук потужний гідровузол і місто-красень, в які ми вклали не тільки свою працю, але й частку свого серця».

 

Свідчення 46. Зі спогадів колишнього працівника апарату Кременчуцького міськкому партії Г. Попова (газета «Кремінь» від 18 листопада 1992 p.):

«Людське море заповнило невелику привокзальну площу. Підійшов поїзд, і Микита Сергійо­вич у супроводі численної свити з’явився перед збудженими кременчужанами. <…> знатний кукурудзовод Кременчуччини С.Т. Гусач під бурхливі оплески присутніх вручив дорогому гос­тю сніп кукурудзи, де на кожному стеблі було по три качани. Микита Сергійович поклав сніп на праве плече і так рушив до мікрофону. <…> [М. Хрущов] виголосив промову, прославля­ючи ГЕСи та кукурудзу <…> після <…> сів у авто <…> і вся кавалькада рушила через міс­то у бік КремГЕСу».

Гребля Кременчуцької ГЕС. Фото. 1962.

Турбіна Кременчуцької ГЕС. Фото. 1962.

Агрегат Кременчуцької ГЕС. Фото. 1962.

Герої Соціалістичної Праці В. Харитонов, Д. Коваленко, І. Будник. Фото. 1962.

Краща електрозварниця  Н. Сухіна. Фото. 1962.

М. Хрущов виступає на мітингу гідробудівників. Фото. 1962.

Урочистий пуск санції. Фото. 1962.

Огляд пульту управлінняФото. 1962.

 Будівництво Кременчуцької ГЕС принесло з собою масштабні еколо­гічні та природні зміни, які порушили усталений уклад життя. З насид-жених місць переселено сотні тисяч людей. Під водою опинилося 43 тис. га сільськогосподарських угідь - кращі лугово-чорноземні ґрунти. Причо­му море продовжує щорічно поглинати сотні гектарів землі, яка осідає на дні, створюючи передумови для заболочення. Від великої кількості во­ди, що нагрівається у теплу пору року і поволі охолоняє впродовж осені та зими, клімат навколо водосховища значно пом’якшав, став близьким до приморського. Крім того, Кременчуцьке море щоліта «цвіте», у ньому ка­тастрофічне швидко розмножуються особливий вид водорості, від якої во­да стає схожою на зелену фарбу. Задихається і масово гине риба, вода втрачає свої цілющі якості. У той же час досьогодні народногосподар­ський комплекс Полтавщини свої потреби в електроенергії задовольняє за рахунок власного виробництва лише на 20% . Решта енергії надходить з електростанцій інших областей.

Швидкісний корабель на підводних крилах “Метеор” проходить шлюз. Фото. 1960-ті.

29 листопада 1960 p. розпочалося будівництво міста юності на Дніпрі – Комсомольська і найбільшого в Європі Дніпровського гірничо-збагачувального комбінату. Саме цього дня на пустинній території, що отримала від місцевих мешканців назву «кучугури», висадився перший трудовий десант молодих романтиків. Величезні запаси Кременчуцької маґнітної аномалії, наявність дешевої електроенергії, зручний водний шлях дозволяли створити у цьому місці новий великий металургійний район.

Ще 1928 р. радянський геофізик А.О. Строна провів тут маґнітометричну зйомку, в результаті якої з’ясувався характер маґнітної аномалії. У 1931-1936 pp. геологорозвідувальні дослідження було продовжено С.П. Родіоновим: виявлено маґнетитові кварцити з умістом у них 34% заліза. Нарешті, у 1945-1957 pp. група геологів на чолі з лауреатом Ленінської премії, доктором геолого-мінералогіч-них наук М.М. Доброхотовим виконала завершальні комплексні геофізичні дослідження маґнітної аномалії. Результати показали наявність кварцитових руд у достатній для промислового освоєння кількості – близько 3 млрд. т. Проектна потужність Дніпровської маґнітки була визначена в 15 млн. т залізної руди і 35 млн. т залізорудного концентрату річно.

Місто Комсомольськ починалося із наметового містечка. Фото. 1961.

Здесь пели метели

и ветры летели,

Степной расстилался ковыль…

И первой палаткой,

Кирпичною кладкой

Пришла комсомольская быль.

Свідчення 47. Із газети «Комсомольская правда» (13 грудня 1960 p.):

«Є Комсомольськ-на-Амурі, буде Комсомольськ-на-Дніпрії Над Дніпром постає місто комсомольської слави. 5000 ентузіастів прибудуть на береги Славутича. Бути зодчим — велика честь! Будьте щасливі ті, хто вже прибув на новий плацдарм семирічки і ті. кому пощастить за комсомольською путівкою приїхати сюди, на кручі Дніпра!».

Свідчення 48. Зі спогадів першого комсорга будови Миколи Катуніна (газета «Днепровский горняк» від 25 грудня 1975 p.):

«То була важка пора <…> жили в наметах, спали на соснових вітах замість ліжок, обідати їздили [за п’ять кілометрів] в Редути на санях, які за доброї погоди тягнув трактор, а в негоду — бульдозер. Колючі вітри й морози пронизували людей наскрізь, сипучі піски хрустіли на зубах <…> Над новобудовою звисало свинцеве від холоду небо, а в серцях юнаків і дівчат жили палкі мрії про світле завтра комсомольського міста».

Початок будівництва Дніпровського ГЗК. Фото.1961

Прокладення дороги від станції Редути до селища. Фото. 1961.

Постанова Ради Міністрів УРСР про будівництво Дніпровського гірни-чо-збагачувального комбінату була прийнята у вересні 1960 р. Наступного року будівництво було оголошено ударним, комсомольським. До будівельного комплексу ввійшли: блок ремонтних і допоміжних цехів, кисневий завод, автобаза, порт, великий щебеневий завод, високовольтна лінія електропередачі від Кременчуцької ГЕС, під’їзні залізничні та автобусні шляхи, склади тощо. У перші будови нового міста вклали працю комсомольсько-молодіжні бриґади Володимира Верчонова, Анатолія Іванова, Івана Майстренка, Дмитра Пищалки, Костянтина Бриля, Миколи Підвой-ського та ін. Пуск кожного нового об’єкту ставав для людей величною подією. Наприкінці 1961 р. будівельниками наддніпрянського міста було здано близько 9 тис. кв. м житла, чимало виробничих споруд. 15 січня 1962 р. селищу будівельників (кількість населення – 476 чол.) було присвоєно ім’я Комсомольське.

Свідчення 49. Із записника Миколи Катуніна (ЗО січня 1961 p.):

«Тепер у нас є свій магазин, газетний кіоск, перукарня. На черзі їдальня, пошта, комсомольський штаб… Тримайсь, Миколо! І на нашій вулиці буде свято».

12 липня 1960 р. на місці майбутнього рудного кар’єру почалися розкривні роботи. Перший ківш з розкривною масою підняв екскаваторник Анатолій Косенко. А 10 травня 1963 р. із Комсомольська-на-Дніпрі було відправлено залізницею перші 186 т руди для промислової проби на Ка-миш-Бурунський гірничо-збагачувальний комбінат. Перша черга ГЗК була введена в дію в 1970р., тоді ж на збагачувальній фабриці вперше вироблено залізорудний концентрат.

Загальний вигляд селища будівельників. Фото. 1961.

Молоді ентузіасти, які першими прїхали на спорудження Комсомольська-на-Дніпрі. Фото. 1961.

Першим підприємством нафтогазовидобувної промисловості краю стало нафтове управління «Радченкове», яке розміщувалося в смт Гоголеве Миргородського району. Протягом 1951-1954 pp. були відкриті родовища: Гнідинцівське, Глинсько-Розбишівське, Качанівське, згодом до них додалися: Чижевське, Харківцівське, Сагайдацьке, Кибинцівське, Малосорочинське, Суходолівське. Станом на 1962 р. Полтавщина давала 12,5% республіканського видобутку нафти. У зв’язку з цим постала проблема будівництва на території Полтавської області підприємств нафтового комплексу.

Свідчення 50. Із мемуарів Я.П. Погребняка:

«В то время на Полтавщина насчитывалось около трехсот больших и малых строек, но главное внимание обком сосредоточил на сооружении нефтеперегонного и сажевого заводов в Кременчуге. В этих объектах тогда крайне нуждалась Украина. В республике не хватало мощностей для переработки нефти и получения бензина, сажа требовалась для производства шин…».

 

Свідчення 51. Із листа будівельника Богдана Пасечняка до матері (1961 p.):

«Мила моя мамо! Якби ти тільки бачила, який наступ розгорнули ми тут, у Кременчуцькому степу. На очах змінюється це місто. Вогні великих будов осяяли кременчуцькі простори <…> Місто нагадує будівельний майданчик. Усюди молодь, пісні <…> Пустять нафтопереробний — залишусь тут працювати».

У 1961 р. у степу неподалік Кременчука розпочалося будівництво найбільшого в Європі нафтопереробного заводу (потужністю 18,6 млн. т на рік) та «заводів-супутників»: сажового, бітумного, синтетичного каучуку. Перших добровольців – посланців Дніпропетровської, Черкаської, Полтавської, Кіровоградської, Донецької областей – зустрів голий степ. Не вистачало механізмів, будівельних матеріалів, житла, їдалень, але молоді романтики щиро вірили, що здатні змінити навколишній світ і природу. Одними з перших на будівництво «Нафтохіму» прибули Євген Братко, Юрій Дорошенко, Анатолій Дубина, Володимир Кривенко, Іван Мельник, Богдан Пасечняк, Микола Трисячний, Микола Рукас.

Першобудівники “Нафтохіму”  Б. Пасечняк та Л. Андрейчук. Фото. 1961.

 

Свідчення 52. Із книги П.М. Пустовіта «Ударне будівництво під Кременчуком» (1964р.):

«Степ ожив. Сюди прибула молодь із Києва, Харкова, Полтави, Донецька, Вінниці, Черкас, Кіровограда та інших міст України. Юність відразу вступила в боротьбу з природою. Довбали ломами промерзлу землю, копали траншеї. А коли морози міцніли, і ні лопата, ні лом не брали мерзлоти, тоді розкладали багаття і прогріваній Грунт. Холод забирався під одяг, брав у стальні лещата все тіло…

Обіди возили тракторами із Великої Кохнівки. їли під відкритим небом. Щоправда, питтє-ву воду брали поряд. Колись тут був колгоспний тракторний двір, і механізатори залишили колодязь. Коли наступав вечір, юнаки І дівчата групами йшли на ночівлю в найближчі села. А вранці знову над степом лунала бадьора пісня, кипіла на будмайданчику робота».

Ударники будівництва В. Малишев, М. Козинцев, М. Єрьоменко. Фото. 1961.

Будівництво Кременчуцького нафтопереробного заводу. Фото. 1966.

За п’ять років будівельниками було зведено десятки технологічних установок, сотні об’єктів. На площі 800 га було змонтовано 30 тис. т технологічного обладнання, споруджено більше 140 км під’їзних залізничних та шосейних доріг, потужні залізобетонні резервуари для палива, мастил, бітуму. 30 червня 1966 р. Державна комісія прийняла в експлуатацію першу чергу заводу. Того ж 1966 р. для забезпечення заводу сировиною з відкритих родовищ розпочала роботу система магістральних нафтопроводів протяжністю 283 км, загальною продуктивністю 8,4 млн. т на рік.

 

 

68.5.3. «Комунізм — за 20 років!»

Досягнуті наприкінці 1950-х pp. темпи економічного зростання були покладені в основу планових завдань на найближчі десяти- і двадцятиріччя. У 1958 p. M. Хрущов заявив про необхідність приступити до розгорнутого будівництва комунізму, а на XXII з’їзді КПРС (жовтень 1961 р.) сформулював це як партійну програму: «нинішнє покоління радянських людей житиме при комунізмі». Намічені в програмі економічні показники по суті були фантастикою. Вже через п’ять років партія про них воліла не згадувати.

 

Свідчення 53. Із спогадів колишньої стенографістки М. Хрущова про підготовку знаменитої доповіді:

«…ці цифри йому дав Старовський — начальник ЦСУ. І коли все це оформлялося, писалося, доповнювалося, хтось із помічників Хрущова спитав Старовського: «А звідки цифри ці взяв?». Він: «Як звідки? Ось зеідти і звідти. А взагалі, нехай ті, хто тоді житиме, самі й перевірять. Нас уже не буде». Розумієте? Адже вони ж могли сказати Хрущову, що це цифри неперевірені. Але ніхто не сказав. А всі ж розуміїи, що щось не те в цих цифрах. Але ж він своїм завжди довіряв».

Валентина Гаганова передає свій досвід робітницям Полтавської бавовно-прядильної фабрики. Фото. 1963.

Але ж слово «комунізм» було сказано, і визначена ним ціль змушувала вирішувати проблеми «no-комуністичному». Оскільки «достаток благ» був недосяжним, взялися «ліпити» людину з «комуністичною» свідомістю, яка б обмежила потреби «розумною достатністю».

У виробничій сфері нового імпульсу було надано соціалістичному змаганню. Оскільки стахановський рух сталінських часів уже зійшов нанівець, найвищою формою змагання було проголошено рух за комуністичне ставлення до праці. Поряд із зобов’язаннями щодо перевиконання планових показників виробництва участь у русі передбачала виховання комуністичної свідомості: «Працювати і жити по-комуністич-ному!». Тим, хто досяг такої досконалості, присвоювали звання «ударника комуністичної праці». Як гриби після дощу, з’являлися «комуністичні» ланки, бриґади, підприємства. У Полтавській області однією з перших завоювала звання колективу комуністичної праці бриґада Р. Піддубної з Крюківського ваґонобудівного заводу. А майстру цього заводу Н.С. Шаповал у березні 1960 р. першій у Кременчуці присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. У сільському господарстві в 1961 р. звання «комуністичних» удостоєно 9 ланок і 14 бриґад, в яких налічувалось 1188 чол.

Працівники свиноферми колгоспу ім. Мічуріна Глобинського р-ну знайомляться з програмою КПРС. Фото. 1961.

Свідчення 54. Із Програми КПРС, прийнятої на XXII з’їзді (17—31 жовтня 1961 p.):

«…всi джерела суспільного багатства поллються повним потоком і здійсниться великий принцип: «Від кожного — за здібностями, кожному за потребами».

Особливого розголосу набув рух, який започатковувала майстер прядильного цеху Вишньоволоцького бавовняного комбінату Калінінської області Валентина Гаганова. Вона з власної ініціативи перейшла з передової бриґади у відстаючу і за короткий проміжок часу вивела її в число кращих. Гаганівський рух активно впроваджувався для наслідування на Полтавській бавовнопрядильній фабриці, Кременчуцькій трикотажній фабриці, Полтавському паровозоремонтному заводі, Крюківському вагонобудівному заводі, Полтавському турбомеханічному заводі, у будівельних організаціях. Станом на грудень 1959 р. почин відомої робітниці у Полтаві підтримали 195 чол., поміж них – бриґадир котельного цеху П.К. Бондаренко, штукатур будівельного управління № 1 облбудтресту Д.П. Романов’, працівниця Полтавської бавовнопрядильної фабрики Л.М. Давиденко. У Кременчуці одним з перших почин В.І. Гаганової підтримав бриґадир штукатурів О.В. Смирнов, який впродовж короткого часу спромігся вивести на передові позиції бриґаду випускників місцевого ремісничого училища.

Свідчення 55. Із мемуарів Я.П. Погребняка:

«…вместе с обкомом комсомола мы решили провести слеты передовиков под лозунгом «они обгоняют время*». <…> На встречу с молодежью Полтавщины по нашей просьбе приехали такие знатные в то время производственники всей страны: Валентина Гаганова, Кузьма Се-веринов, Александр Кольчик, Николай Догадкин <…> Новаторы побывали на предприятиях, поделились опытом своей работы в коллективах, непосредственно на рабочих местах <…> После этого у нас на Полтавщине появились свои маяки промышленности, строительства: знатная прядильщица Мария Мажара, токарь Крюковского вагоностроительного завода Тамара Прядко, многостаночница Кременчугского автозавода Галина Пелипенко, бриґадир строителей М. Сушко и многие другие, удостоенные впоследствии высокого звания Героя Социалистического Труда».

 

Свідчення 56. Марш комуністичних бригад. Слова В. Харитонова, музика А. Новикова.

Будет людям счастье,

Счастье на века;

У Советской Власти

Сила велика!

Припев:

Сегодня мы не на параде,

Мы к коммунизму на пути.

В коммунистической бригаде

С нами Ленин впереди!

Мы везде, где трудно

 Дорог каждый час.

Трудовые будни

Праздники для нас.

Припев.

Если дали слово.

Мы не подведем,

Солнце жизни новой

На земле зажжем!

Припев.

Будет людям счастье.

Счастье на века;

У Советской Власти

Сила велика!

Припев.

Проте, як і його попередники, новий казенний почин режиму виявився неспроможним підняти продуктивність праці до обіцяних висот. Хру-щовська спроба підхльоснути робітників засобами позаекономічного примусу провалилася. Тема бриґад «коммунистического труда» залишилася хіба що в анекдоті про носильників Ярославського вокзалу, які організували бриґаду «Кому нести чего куда».

Наприкінці семирічки частка промисловості в загальному обсязі продукції народного господарства Полтавської області досягла 60% . Було освоєно випуск нових виробів: автомобілів КрАЗ-259, КрАЗ-254, комишоз-биральної самохідної машини, ваґонів для перевезення цементу, універсальних круглошліфувальних верстатів нового типу. Однак на поч. 1960-х pp. темпи зростання промислового виробництва в області, як і в цілому по Україні, почали знижуватися. Помітно вповільнилося освоєння капіталовкладень, знизилась фондовіддача.

Довга подорож. Карт. О. Садовського. 1998. 

Свідчення 57. Із мемуарів колишнього першого секретаря Полтавського промислового обкому КПУ Я.П. Погребняка «Не предам забвению…»:

«Главное, что требовали от промышленности — это оказание шефской помощи селу. А вот как развивать производство, как решать вопросы технического прогресса, обеспечить ввод пусковых объектов — все это обком интересовало мало. Конечно, на таких гигантах, как «КРАЗ», вагоностроительный, турбинный, на некоторых оборонных заводах организация производства и уровень технологических процессов отвечали самым высоким требованиям того времени, но вот на других заводах и небольших предприятиях, а их в то время на Пол-тавщине было большинство, преобладали отсталая технология и низкая производительность труда, выпускались машины малой производительности, товары неудовлетворительного качества».

Знак “Ударник комуністичної праці”. Вимпел “Колекитв комуністичної праці”.