68.6 Парадокси розвитку соціально-побутової сфери

За M. Хрущова вперше в радянській історії було здійснено спробу переорієнтувати економіку на соціальні потреби. До вирівнювання темпів розвитку промисловості групп «А» та «Б» справа, як і слід було очікувати, не дійшла, але навіть незначне піднесення легкої та харчової промисловості дозволило розв’язати ряд пекучих соціальних проблем. У магазинах з’явилося більше продуктів і товарів широкого вжитку. Співвідношення між продовольчими та непродовольчими товарами змінилося на користь останніх: з 59,7:40,3 у 1940 р. до 49,9:50,1 у 1958 р. У побут поступово входили швейні й пральні машини, холодильники й телевізори. Однак цих товарів вироблялося недостатньо, щоб задовольнити попит населення. Водночас значна частина людей, особливо у сільській місцевості, не мала ні коштів, ні доступу до необхідних товарів. Так, упродовж 1958 р. сільському населенню Полтавської області було продано всього 200 телевізорів, 200 холодильників, 160 пральних машин, 2140 мотоциклів.

Боляче вдарила по трудящих грошова реформа 1961 р., за якою грошові знаки обмінювалися у співвідношенні 10:1. В результаті зросла вартість продуктів на колгоспних ринках: за півлітрову банку сметани, яка до реформи коштувала 80 коп., правили все ті ж 80 коп. (ціна 8 коп. здавалася сміхотворною), тоді як кваліфікований робітник замість «старих» 400 крб. одержував «новими» лише 40 крб. Досить швидко відновилась і попередня стабільна ціна індивідуальних послуг -З крб., але дореформенна «троячка» подорожчала на 27 крб. Слідом за ринковими в 1962 р. зросли ціни на м’ясо, молоко, масло у державній торгівлі.

Путівку на курорт купила. Фото. 1958.

 

Свідчення 58. З інформації управління торгівлі Полтавської облради про стан торгівлі за новим масштабом цін січня 1961 p.):

«…всі 1085 підприємств торгівлі, трестів їдалень і ОРСів своєчасно закінчили в ніч з 1 січня 1961 р. перерахування цін і виставили нові ярлики цін. <…> 1 січня 1961 р. був підвищений попит на кондитерські вироби, вина, шампанське, ковбасні вироби, мінеральні води. За 1 січня 1961 р. торгівельні організації міста Полтави продали товарів на 150,3 тис. крб., на 23,4 тис. крб. або на 10% більше, ніж за 1 січня 1960 р. Привіз продуктів на колгоспні ринки був незначним».

 

Свідчення 59. Із довідки Полтавського міськкому КПУ про хід обміну грошей і стан торгівлі за новим масштабом цін (4, 11 січня 1961 p.):

«За 2 і 3 січня 1961 р. обміняно на обмінних пунктах 1 млн. 469,4 крб. <…> Торгівля протягом 1,2,3 січня проходила успішно. Роздрібний товарообіг в харчоторзі має значний приріст порівняно з минулим роком <…> Попит на овочі і картоплю протягом цих днів задовольнявся <…> Недостатньо було <…> кондвиробів, жирів і продуктів тваринництва (масло, м’ясо, ковбасні вироби). <…> Найближчими днями міськкоопторг буде торгувати молоком на комісійних засадах. <…> дирекцією колгоспного ринку вживаються заходи щодо завезення продуктів харчування».

«Населення м. Полтави і району станом на 10 січня 1961 р. обміняло <…> понад 8,5 млн. крб. <…> Роздрібний товарообіг по міськпромторгу за 10 днів 1961 р. склав 272,5 тис. крб., що на 28,8 тис. крб. більше цього ж періоду 1960 p., міськхарчоторгу 588,5 тис. крб., що на 17,3 тис. крб. більше минулого року <…> Але в сітці торгів відсутня велика номенклатура товарів, що користуються попитом населення і це викликає справедливі нарікання з боку по-

купиів. Зокрема, відсутні у продажу: чоловічі калоші, боти жіночі, ботинки жіночі утеплені, шерстяні костюми, платтяні і пальтові тканини, пальто чоловічі і жіночі поліпшеної і вищої якості, телевізори і т. д. Недостатньо продукті тваринництва, жирів, оселедців І т. д. <…> Вартість молока на ринку зросла до 50—55 коп. за літр».

 

Свідчення 60. З інформації Кременчуцького міськкому КПУ (16 вересня 1961 p.):

«…бази погано постачають місто промисловими товарами: взуттям, меблями, фарбами. <…> надзвичайно погано здійснюється забезпечення крупами <…> завжди відсутня перлова, ячмінна і вівсяна крупа. Часто відсутнє житньо-пшеничне і обдирне борошно».

Набагато повільнішими темпами проґресував розвиток сфери послуг. Партійне керівництво розглядало цю галузь як третьорядну, коштів на неї хронічно не вистачало.

 

Свідчення 61. Із матеріалів пленуму Миргородського РК КПУ (29 серпня 1953 p.):

«<…> у м. Миргород лазня потребує капітального ремонту і вона не працює. <…> мережа майстерень побутового обслуговування незадовільна, кількість їх є недостатньою. На низькому рівні залишається у районі справа щодо обслуговування населення размолом муки і переробкою масла. Млини облмлинтресту: Миргородський, Хомутецький і Кибинський не організовують в окремих селах навіть обмінні пункти. Районні торгівельні організації не приймають необхідних заходів щодо покращення культурною обслуговування трудящих. В окремих магазинах допускається грубе відношення до покупців, не витримується обов’язковий асортимент товарів, у їдальнях їжа готується не якісно».

Свідчення 62.

На поч. 1960-х рр. у населених пунктах області діяло 1608 майстерень з ремонту одягу, взуття, побутової техніки.

На поч. 1960-х рр. в області відкрито майстерні з ремонту пральних машин, холодильників, телевізорів, радіоприймачів, меблів, розширилась мережа майстерень з індивідуального пошиття одягу і взуття. Полтавський комбінат побутового обслуговування почав надавати населенню такі послуги, як прибирання приміщень, перевезення речей, догляд за хворими, виконання домашньої роботи та ін. У практику ввійшли виїзди працівників побутової служби на підприємства, в колгоспи та радгоспи. Так, Хорольський та Градизький райпобуткомбінати уклали домовленість із сільрадами й правліннями колгоспів, які у визначені дні надавали приміщення для прийому та видачі замовлень. Виїзди у віддалені населені пункти для оформлення замовлень практикували Лубенська фабрика «Ремвзуття», Полтавська фабрика «Швейремонт» та ін. Широкого застосування набули пункти прокату предметів домашнього вжитку та спортивного інвентаря. Споживча кооперація області в I960 р. перейшла на прямі зв’язки з промисловістю щодо поставок швейних виробів, взуття, трикотажних, панчішно-шкарпеткових виробів, тканин, меблів і майже всіх продовольчих товарів.

В робітничій їдальні енергетиків Кремгесу. Фото. 1960-ті.
В чайній с. Коханівка Краманчуцького р-ну. Фото. 1960-ті.
У швейні майстерні Полтавського побуткомбінату. Фото.
Не чекаючи допомоги з боку держави, ряд колгоспів області спромігся відкрити побутові комбінати на власні кошти. Ініціаторами цієї програми стали артілі «Червона Зірка», «Зоря Комунізму» Хорольського, «Маяк комунізму» Великобагачанського, «Перемога» Миргородського, «Червона Україна» Гадяцького, «Україна» Лубенського, ім. Чкалова Дикансько-го, ім. Димитрова Глобинського районів.У зв’язку з «розгорнутим будівництвом комунізму» цікаву метаморфозу пережили плани благоустрою обласного центру. Якщо у 1960 р. Полтава мала перетворюватись на «місто високопродуктивної праці, зразкового порядку й культури», то в 1962 р. – вже не менш, як на «місто комуністичної праці й комуністичного побуту». Передбачалося висадити 4,2 млн. квітів, 54 тис. дерев, установити на вулицях 800 урн, відремонтувати й пофарбувати всі фасади багатоповерхових будинків, встановити автомати для продажу молока, соків, вина, хлібобулочних виробів. Поряд із налагодженням місцевих телепередач, організацією міського симфонічного оркестру, створенням міського герба та значка «Почесному гостю міста» намічалося «посилити боротьбу з дармоїдами», «організувати музичні патрулі», «довести до 36 тисяч кількість спортсменів», «відлучити від релігії віруючих і сектантів». Як і слід було чекати, ці плани залишилися тільки на папері.

Мітинг, присвячений відкриттю в Полтаві тролейбусного руху. Фото. 1963.

Безперечним досягненням хрущовського правління було підвищення соціальної захищеності людей праці.

Цілу низку документів, спрямованих на поліпшення умов праці й підвищення рівня життя людей, було прийнято навесні та восени 1956 р.: у березні на дві години скорочено тривалість робочого дня в передвихідні та передсвяткові дні, збільшено (з 77 до 112 календарних днів) тривалість відпусток у зв’язку з вагітністю та пологами; у квітні – скасовано судову відповідальність працівників за самовільне залишення підприємств і установ та прогул без поважних причин; у травні – встановлено 6-годинний робочий день для підлітків віком від 16 до 18 років, а також скасовано плату за навчання у старших класах середніх шкіл та вищих навчальних закладах; у липні – прийнято закон про державні пенсії (мінімальний розмір пенсії за віком установлено в розмірі 300 крб., максимальний – 1200 крб.); у вересні підвищено зарплату низькооплачуваним робітникам і службовцям та встановлено мінімум платні – 300 крб. за місяць у містах і робітничих селищах, 270 крб. у сільській місцевості.

На поч. 1960-х pp. розпочався перехід фабрик і заводів на п’ятиденний робочий тиждень із двома вихідними днями. Намічалося поступове звільнення робітників і службовців від сплати податків.

Особливо відчутні зміни відбулися в становищі селянства. У середині 1950-х pp. розпочався перехід до щомісячного авансування колгоспників і запровадження ґарантованої оплати трудодня грошима чи продуктами. Революційним кроком було встановлення державної системи соціального забезпечення колгоспників та видача їм паспортів. Згідно з прийнятим у липні 1964 р. Верховною Радою СРСР законом, право на пенсію за віком одержали чоловіки після 65 років (при стажі роботи не менш, ніж 25 років) і жінки після 60 років (при стажі роботи не менш, ніж 20 років). Мінімальна пенсія встановлювалася в розмірі 12 крб. на місяць.

Особливої уваги заслуговує хрущовська програма житлового будівництва. За лічені роки відбулося відчутне нарощування потужності будівельних організацій і збільшення капіталовкладень у будівництво. Площа введених у дію житлових будинків різко зросла; тисячі людей залишили бараки, підвали й комуналки, переселившись у нові квартири сімейного типу. Протягом 1956-1964 pp. в Україні було введено в дію житлової площі більше, ніж за всі попередні роки радянської влади: 66,49 млн. кв м проти 62,78. Гострота проблеми була знята, хоча повністю ліквідувати нестачу житла не вдалося.

Будівництво “хрущовок”. Кременчук. Фото.1960-ті.

Уперше масове будівництво житлових будинків за типовими проектами розгорнулося в 1956 р. у Москві, на землях села Черьомушки. У будівництві застосовувалися типові проекти, які передбачали використання уніфікованих конструкцій – блоків, панелей. Будинки, магазини, школи, садки – все з’являлося разом, швидко, а головне – не для обраних. Черьомушки стали символом соціальної справедливості. Д. Шостакович навіть написав оперетту «Москва, Черьомушки». Зов-нішним виглядом будинки нагадували коробки. Висота приміщень зменшувалася до 2,5 м. У малих та середніх містах дозволялося споруджувати житлові будинки на 2-3 поверхи, у великих – на 4-5. Нині ці малоповерхівки іронічно називають «хрущобами», а квартири в них – «хрущовками».