68.10 Розвиток фізкультури та спорту

Хрущовські роки були сприятливими для розвитку фізкультури та спорту. В краї активно велася пропаґанда здорового способу життя (висвітлення відповідної тематики у ЗМІ, фізкультурні паради, проведення сільських спартакіад). Масовий оздоровчо-фізкультурний рух було розгорнуто на багатьох підприємствах, в організаціях, установах, а також у колгоспах та радгоспах. Позитивний вплив мали також успіхи радянських спортсменів, у т. ч. уродженців Полтавщини, на міжнародній арені, передовсім Олімпійських іграх.

Полтавський стадіон. Фото. 1963.

Станом на 1956 р. на терені області працювали добровільні спортивні товариства: «Спартак», «Харчовик», «Буревісник», «Трудові резерви», «Колгоспник». До складу останнього входило 930 спортивних колективів; членами товариства були відомі на той час спортсмени: велосипедист Степан Гризодуб (колгосп «Червоний прапор» Котелевського району), плавець Борис Онищенко (колгосп ім. Хрущова Хорольського району). Для проведення різного рівня змагань функціонували спортивні комплекси, поміж яких лише у Полтаві стадіони «Колгоспник», «Локомотив», «Динамо». Об’єднана футбольна команда Полтавської області у 1956 р. здобула кубок України, а наступного року виграла золоті медалі на III Міжнародних іграх сільських спортсменів соціалістичних країн. На поч. 1960-х pp. почали брати участь у першості чемпіонату СРСР (клас «Б») футбольні команди Полтави (виступала під назвами «Колгоспник» та «Сільбуд») та Кременчука (»Дніпро»).

Свідчення 72.

На 1 січня 1957р. в області налічувалося: 44 стадіони, 14 спортивних залів, 369 футбольних майданчиків, 272 баскетбольних та 2150 волейбольних майданчиків: офіиійно було зареєстровано 2065 фізкультурних колективів (190968 чол.); упродовж 1956 р. у спортивних змаганнях взяло участь понад 400 тис. чол.

Стрибки з вишки на водній станції ДСТ “Локомотив”. Полтава. Фото.  1953.

У 1950-х pp. розпочали сходження на спортивні вершини наші земляки – чемпіони і призери Олімпійських ігор: гімнастка Ніна Бочарова, легкоатлет Леонід Бартенев, стрілець Віталій Романенко, плавець Григорій Прокопенко. Першою серед радянських шахісток чемпіонкою світу стала уродженка Лубен Людмила Руденко.

 

Бочарова Ніна Антонівна

(*24.ІХ.1924, с. Супрунівка Полтавського р-ну) — гімнастка, чемпіонка Олімпійських ігор, світу, СРСР, заслужений майстер спорту СРСР. На XV Олімпійських іграх у Хельсінкі (1952 р.) виграла 4 медалі: дві золоті (у командному заліку та вправах на колоді) і дві срібні (за сумою багатоборства та у групових вільних вправах). Най-сильніша гімнастка 1950-х pp. Чемпіонка світу в командних змаганнях (1954р.), срібний призер у групових вільних вправах (1954 p.). Абсолютна чемпіонка СРСР (1949 p.), чемпіонка СРСР у вправах на брусах (1951 р.) і колоді (1949, 1951 pp.), срібний призер у багатоборстві (1952 p.), вправах на брусах (1949, 1950, 1953 pp.), вільних вправах (1957р.), бронзовий призер у багатоборстві (1953 p.), вправах на брусах (1957 р.) і вільних вправах (1952 p.).

 

 

 

Прокопенко Георґій Якович

(*1937, Кобеляки) — плавець, олімпійський призер, трикратний чемпіон Європи, заслужений майстер спорту СРСР.

На XVIII Олімпійських іграх у Токіо (1964 р.) виборов срібну медаль на дистанції 200 м брасом. Це була перша медаль радянської збірної на Олімпійських іграх у плаванні серед чоловіків.

 

Бартенєв Леонід Володимирович

(*1933, Полтава) —легкоатлет, призер Олімпійських ігор, неодноразовий чемпіон і рекордсмен СРСР, заслужений майстер спорту СРСР (перший із полтавців). Один із найпопулярніших спринтерів II пол. 1950-х pp. Відзначився на XVI та XVII Олімпійських іграх у Мельбурні (1956 р.) та Римі (1960 p.), двічі здобувши срібло у складі збірної команди СРСР в легкоатлетичній естафеті 4×100 м. На чемпіонатах Європи в 1954 і 1958 р. команди спринтерів за його участю ставали бронзовими призерами. Протягом 7 років завоював 17 медалей чемпіонатів Радянського Союзу у бігу на короткі дистанції: 6 золотих, 9 срібних, 2 бронзові. 5 разів ім’я Л. Бартенева заносилося в таблицю рекордів Радянського Союзу. Перейшовши на тренерську роботу в збірній СРСР, виховав чимало відомих спринтерів, які з успіхом виступали на всесоюзних і міжнарожних змаганнях. Нагороджений орденом «Знак Пошани».

 

Руденко Людмила Володимирівна

(14/27.VII.1904, Лубни – 26.11.1986, Ленінград, тепер Санкт-Петербурґ, Росія) — шахістка, чемпіонка світу (1950— 1953 pp.), чемпіонка СРСР (1952 р.) міжнародний гросмейстер (1976 p.), заслужений майстер спорту СРСР (1953 p.), економіст-плановик. Грати почала в ранньому дитинстві. У 1925-1929 pp. жила й працювала в Москві. Там у 20-річному віці вперше взяла участь у шаховому турнірі, організованому «Комсомольськой правдой». Невдовзі стала чемпіонкою Москви (1928 p.). Перебравшись до міста на Неві, сім разів ставала чемпіонкою Ленінграда (1932, 1936, 1947, 1957, 1958, 1962, 1963 pp.). Успішно виступала у 17 першостях СРСР (1 місце в 1952 p., 2 місце в 1936, 1945, 1948, 1953 pp.) На жіночому чемпіонаті світу в Москві у 1949—1950рр. набрала 11,5 очок із 15 і першою із радянських шахісток завоювала золоту медаль. Однак через три роки поступилася шаховою короною Єлизаветі Виковій. Була різнобічною спортсменкою, зокрема, займалася плаванням, ставала віце-чемпіонкою України (1925 p.). Нагороджена орденом «Знак Пошани» (1957 р.). На схилі літ тяжко хворіла, майже повністю осліпла, але не втрачала життєвого оптимізму. Напередодні свого 75-річчя заявила: «Навіть зараз <…> я не уявляю собі життя без шахів. Якби довелося починати все спочатку, знову пройшла б той самий шлях, хоча він і не завжди дарував мені радість. Але все тьмяніє перед хвилинами найвищої творчої насолоди, які довелося мені пережити за шахівницею».

 

Романенко Віталій Петрович

(*1927, Лубни) — стрілець, чемпіон Олімпійських ігор, неодноразовий чемпіон і рекордсмен світу, Європи, СРСР, заслужений майстер спорту СРСР. Здобув золоту медаль на XVI Олімпійських іграх у Мельбурні (1956 p.). Стріляючи з рушниці з відстані 100 м, вибив 441 очко з 500 можливих, перевершивши попередній олімпійський рекорд на 28 очок, а світовий рекорд — на 11 очок. Це досягнення ввійшло до розряду вічних, адже Олімпіада у Мельбурні була останньою, до програми якої була включена вправа зі стрільби: «олень, що біжить».