68.11 Військова частина 27826

У розпалі «холодної війни», 14 вересня 1955 р., у Полтаві однією із перших у ВПС СРСР була сформована секретна військова частина 27826 (офіційна назва – ремонтно-технічна база), яка повинна була забезпечувати бойові дії 185-го ґвардійського авіаційного полку Авіації Далекої Дії.

Біля селища Жуки, на землях відчуженого у місцевого радгоспу фруктового саду, було збудовано склад-сховище для зберігання та обслуговування термоядерних бомб та бойових частин крилатих авіаційних ракет, а також декілька допоміжних споруд. Територія складу була режимним об’єктом і суворо охоронялась спеціальним підрозділом, технічними охоронними системами, сторожовими собаками. У випадку виникнення загрози захоплення об’єкту передбачалось значне посилення охорони за спеціально розробленим планом та мінування прилеглої території протипіхотними мінами, а як крайній захід – підрив усіх боєприпасів кумулятивними тротиловими зарядами командою спеціально підготовлених для цього офіцерів і прапорщиків. Для проведення цих операцій на складі зберігалась необхідна кількість мін та вибухівки.

Не базікай! Плакат Ю. Чудова. 1958.

За конструкцією сховища були монолітнними бетонними спорудами, засипаними товщею землі і замаскованими деревами й кущами. Всередині розміщувалися технологічний зал та бойові галереї, закриті герметичними воротами. Вхід і вихід зі сховища здійснювався за шлюзовою системою. У випадку ядерного нападу або його загрози особовий склад міг перебувати всередині об’єкту в стані повної ізоляції впродовж багатьох діб. Все необхідне для життєзабезпечення знаходилось у підсобних приміщеннях.

Термоядерний заряд у сховищі. Фото.

Система поставки боєзарядів від заводів-виробників до військової частини була чітко відпрацьована. Керівництво цим процесом здійснювало 12-е Головне управління МО СРСР, у Військово-Повітряних Силах – 6-е управління, у Повітряних арміях – 6-й відділ. На засекречених заводах Росії здійснювалось виготовлення бойового урану та плутонію, а на їх основі – ядерних і термоядерних бомб та бойових частин ракет. Боєприпаси від заводів поставлялись за схемою: завод-виробник – ядерний арсенал (точка «С») – військова частина (РТБ).

Дата поставки боєприпасів із точки «С» на ядерний склад уважалась державною таємницею, яку знав тільки вищий керівний склад військової частини. Залізничний ешелон прямував з точки «С» до місця призначення без жодної зупинки і прибував на один із зазначених (також суворо таємних) залізничних тупиків. Ваґони, в яких перевозились боєприпаси, зовні виглядали як пасажирські, а всередині мали необхідне технічне обладнання для зберігання термоядерних зарядів, високопідготовлену команду офіцерів-експлуатаційників та відповідну охорону. Перевантажування боєприпасів із спецваґонів у автомобілі здійснювалось спільними силами особового складу точки «С» та РТБ. Зона розвантаження ешелону суворо охоронялась. Маршрут руху автомобілів на склад уважно перевірявся співробітниками КГБ.

Боєприпаси у військову частину поступали в готовності СГ-2 (ступінь готовності-2), тобто в гніздах для електродетонаторів стояли заглушки. На місці висококваліфікованими офіцерами боєприпаси переводились в СГ-1 (ступінь готовності-1), тобто на місце заглушок в гнізда ставились електродетонатори. Після цієї операції бомби та бойові частини ракет ставали придатними для використання.

У сейфі командира частини знаходився пакет, який містив шифр розблокування багатоступеневої системи захисту. Пакет був опечатаний сургучною печаткою начальника Ґенерального штабу Збройних Сил СРСР і розпаковувався тільки після надходження бойового сиґналу особисто від Міністра оборони СРСР. Після цього шифр доводився до начальників бойових підрозділів для введення його в боєзаряди необхідної кількості та подальшої їх передачі на літаки-носії. Так, у 1967 р. у Полтаві підвісили під літак 18 термоядерних бомб, кожна з яких дорівнювала 100 Хіросімам.

Золотими буквами в історію в/ч 27826 вписано ім’я полковника Костянтина Миколайовича Соколова – леґендарного командира, який протягом 18 років командував частиною, а також імена багатьох офіцерів і прапорщиків різних поколінь, які, не шкодуючи себе, робили все від них залежне для забезпечення постійної боєготовності та безпеки врученої їм могутньої зброї.

Військова частина 27826 була розформована 10 грудня 2003 р.

Керівний склад в/ч 27826 (зліва-направо):

Начальник штабу підполковник Б.І. Братановський,

Головний інженер підполковник О.І. Луханін,

Командир частини полковник О.І. Чабанюк,

Заступник командира частини підполковник В.І. Форманчук. Фото. 1985.

 

Ветерани в/ч 27826 на святкуванні 50-річного ювілею частини в авіамістечку м. Полтави:

2-й ряд, 5-й праворуч – командир частини полковник К.М. Соколов;

2-й ряд, 6-й праворуч – головний інженер частини підполковник О.І. Луханін;

3-й ряд, 12-й праворуч – заступник командира частини підполковник В.І. Форманчук;

4-й ряд, 10-й ліворуч – начальник бойового віддділу зі зберігання та експлуатації темоядерних боєзараядів підполковник  Г.К. Коваленко. Фото. 2005.

 

Свідчення 73. Із вірша підполковника Г.К. Коваленка «Ядерним друзям-соратникам» (2000 p.):

Как часто в растревоженной печали

Срываем мы листок календаря.

Сбывается ли то, о чем мечтали?

Иль в прошлом — годы, прожитые зря?

Ведь много тех, с кем в жизни мы

встречались,

Отправились тихонько в мир иной…

А те, которые (пока!) остались,

Покрылись неотмывной сединой.

Нет! Нам не стыдно вспомнить катакомбы,

Где столько лет по многу-многу штук

Хранились мирно атомные бомбы.

Покорные движеньям наших рук.

Мы в сказочных богатствах не купались.

Бывало — не хватало на обед…

Но помните? Реакторы взрывались, —

Заряды ядерные — нет!

В бетонных склепах, под защитой стали

Рабочее спокойствие страны

Мы честно и надежно охраняли

В тревожных мегатоннах тишины.

<…>

Мы часто и в отставке просыпались,

Разбужены тревогою во сне…

В тревогах тех мы юными остались.

Мы сердием не подвластны седине!