47.6 Початок національного відродження. Заснування «Просвіт»

З початком революції на Полтавщині, як і по всій Україні, почався швидкий процес національного відродження. Після тривалого періоду реакції поновилося видання української періодики. Одним із перших україномовних видань стала Гадяцька газета «Рідний край», яку редаґувала Олена Пчілка (Косач). Українською мовою почали виходити «Вісник Полтавського губернського комітету», «Селянська спілка», «Полтавська громада» та «Соціаліст-революціонер».

За прикладом Галичини на Полтавщині почали створюватися «Просвіти», які перебрали до своїх рук практично всю культурно-просвітницьку роботу, особливо в селах краю. Вони об’єднували свідому українську інтеліґенцію, насамперед вчителів, науковців, селян та всіх бажаючих працювати на розбудову української держави, розвиток національної культури і освіти.

2 квітня 1917 р. товариство «Просвіта» утворилося у Хоролі й Шишаках, 8 квітня – у Карлівці, 13 квітня – у Полтаві (голова – Григорій Коваленко). У Гадяцькому повіті у травні налічувалося вже 35 товариств «Просвіти»; 18 червня вони об’єдналися у повітову спілку, головою ради якої було обрано Олену Пчілку (Косач). Протягом короткого часу Гадяцька міська «Просвіта» відкрила читальню й книгозбірню для дітей, школу для дорослих, влаштувала п’ять українських спектаклів. 22 жовтня 1917р. в Гадячі відбулося урочисте відкриття українського національного хору. На урочистостях були присутні композитор К. Стеценко та етнограф і фольклорист В. Верховинець.

Ідея просвітянського руху знайшла широкий відгук. Протягом літа-осені 1917 р. осередки «Просвіти» густою сіткою вкрили всю Полтавщину.

 

Свідчення 13. Д. Соловей:

«Ідучи делегатом від Української Солдатської Громади Озївського гарнізону на український Національний Конгрес у Києві, спинився я на деякий час у ШишаиІ на Миргородщині, де жила моя дружина.

У розмовах зі мною знайомі селяни висловлювали бажання заснувати «Просвіту», і я взявся допомогти. Негайно накидав проект статуту, і вже наступної неділі, розклеївши напередодні оголошення, ми скликали коло будинку Волосної управи мітинг. Дівчата пошили жовтоб-лакитну корогву, хлопці дістали великий портрет Шевченка. Організувався хор. Людей зібралося багато.

Учень Миргородської Художньої Школи Максим Чорнобай говорив про земельне питання; Нечипір Чумак, не згадаю про що, а я — про те, хто ми такі, яка наша історія, як нас гнобила Росія. Коли я запропонував заснувати «Просвіту», спершу пояснивши її завдання, селяни тут же постановили віддати для «Просвіти» будинок старої волости, що стояв пусткою, й відремонтувати його. Відразу хтось пішов з карнавкою збирати на «Просвіту» гроші. Мітинг закінчився походом по селу з жовтоблакитною корогвою, портетом Шевченка, співами. Співали національний гімн, співали народні пісні.

 

Свідчення 12. Із «прошеній» голови сільської «Просвіти» с. Ісачки Лубенського повіту Д. Шемета (7 серпня 1917 p.):

«Просим покірно Вас Губернську Просвіту надислати до нас в село <…> вашого оратора щоб він наших селян обзнайомив з тим чого нам треба і що нам українцям робити Іщо просим вас як буде І хат к нам то привизіть і книжок нам які ми найменуєм

История України, Український пісельник. Земельна справа у Новій Зеландії і життя Тараса Шевченка і словарь для обмер-кування слов.

Ми за ці книги заплатимо скільки вони коштуватимуть».

Того самого дня вечором відбулися установчі збори членів «Просвіти» в колишньому приміщенні «Чайной Общества Трезвости». Обрали Правління та комісїі — бібліотечну, господарчу, театральну, — і робота закипіла.

Зійшлися селяни й дружньо гуртом привели будинок старої волости в порядок: перемонтували дах, двері, вікна, помазали й побілили зсередини й зокола, помили підлогу. <…> Потім кинулися вопрядковувати бібліотеку. Вона раніше належала «Чайній», а тепер її передали «Просвіті». І тут виявилося, що серед двох тисяч книжок, які по задуму призначалися для селян, — немає жодної української! Отож, повертаючися з Конгресу, я привіз повні) корзину української літератури з Києва. Уже через рік книгозбірня «Просвіти» нараховувала понад дев’ятнадцять соток українських книжок, зібраних спільними зусиллями. <…> Як приємно було дивитися, коли у призначені години сходилися люди, щоб здати прочитану книжку й вибрати іншу! Читачами були переважно діти, молодь, але немало заходило й дорослих. <…>

При «Просвіті» функціонувала читальня, що одержувала досить українських газет. Кожен, хто цікаввися, міг їх переглянути. Також одразу відкрилася вечірня школа для дорослих. Містечко Шишак нараховувало до 5000 людности, мало дві школи, достатню кількість учителів, і серед них знайшовся не один, що не пожалів свого труду для народної освіти, а були й такі, що заявили: «Не буду говорить на этом хамском языке».

Утворився при Шишацькій «Просвіті» також і драматичний гурток, що виставляв найпо-пулярніші українські п’єси. За театральне приміщення правила повітка вогневої сторожі. Декорації малювали сільські художники, зокрема Ничипір Чумак.

Подібно працювали «Просвіти» й по інших селах Полтавщини. Одні були міцніші, інші — слабші. Все залежало від того, чи були в селі люди, здатні й охочі організувати культурно-освітню роботу».

Яскравим свідченням національного пробудження полтавців стало перше за багато років всенародне вшанування пам’яті Тараса Шевченка. Тисячі жителів міста та навколишніх сіл, військові частини полтавської залоги, Віденське військове училище і кадетський корпус з національними синьо-жовтими прапорами зібралися весняного дня на Соборному майдані для проведення урочистої панахиди. В ній взяли також участь учні шкіл в національних костюмах та делеґати губернського селянського з’їзду, який проходив у цей час у Полтаві.