АМВРОСІЙ (Келембет Андрій Петрович)

(1750, м-ко Чорнухи Лубенського полку, тепер смт, райцентр Полтавської обл. – 04.07.1825, м. Лубни Полтавської губ., тепер райцентр Полтавської обл.) – церковний діяч, архієпископ.

Син диякона, що належав до дворянства. Батько не хотів віддавати А. в школу, але хлопець утік із батьківського дому і подався з бурсаком, якого випадково зустрів, до Києва. Там видав себе за круглого сироту і був прийнятий на навчання до духовної академії за казенний кошт. 1777 закінчив академію з відмінним атестатом і був залишений викладачем грецької мови у мол. класах. Незабаром на пропозицію митрополита Київського Гавриїла (Кременецького) прийняв чернецтво і був призначений лаврським різничим. 1791 став префектом академії. З 1793 – ректор Воронезької семінарії, з 1796 – ректор Новгородської семінарії й ігумен Новгородського Антонієвого монастиря. 1797 висвячений на архімандрита і переведений до Новгородського Юрієвого монастиря. 1799–1806 – перший єпископ Оренбурзький і Уфимський. Сформував органи управління єпархією, відновив Успенський чоловічий монастир в Уфі (1800), заснував Уфимську духовну семінарію (1800), відкрив духовні училища в Оренбурзі, Бугульмі, Мензелинську (1803). 1806–1822 – архієпископ у Тобольську. Вихований на суворих приписах чернечого життя, залишався товариською і гостинною людиною. Зажив слави доброго пастиря. У груд. 1822, втративши зір, вийшов на спочинок у Мгарський Лубенський Спа­со-Пре­ображенський монастир, де помер і похований. Був відомий також як проповідник. Два рукописних збірника його проповідей зберігалися в церковно-археологічному музеї Київської духовної академії.

Літ.: Павловский, 1912. – С. 5; Павловский, 1914. – С. 121-122; Іменний Звід…, 2005. – С. 25; ВПЄ. – 2007. – № 1 (61). – Січ.

О. А. Білоусько.