ВЕПРИК с., Гадяцький р-н. Православної Церкви (з 1990-х – УПЦ МП) громада. Миколаївська церква.

Церква в ім’я св. Миколая у м-ку Веприк Гадяцького полку (тепер с. Гадяцького р-ну) відноситься до його найстаріших храмів. Знаходилася в межах фортеці. Дерев’яний храм, для якого 1771 придбали дзвін, теоретично міг бути побудований під час відновлення м-ка Веприк у зв’язку з відомими подіями кін. груд. 1708 – поч. січ. 1709, коли фортеця тримала оборону проти шведських військ, врешті здавшись на милість переможця. 1823 поряд із дерев’яним збудовано мурований, у стилі ампір, храм, а старий після закінчення робіт розібрано. Нова споруда хрещата у плані, однобанна, з подовженою західною частиною, що увінчується дзвіницею. Північно-західний і південно-західний западаючі кути між сторонами хреста заповнені невеликими камерами, які в плані мають вигляд четверті кола і використовувалися як ризниця та паламарня. Північний, південний та західний фасади оздоблені чотириколонними портиками зі спареними колонами і завершуються трикутними фронтонами. Центральний простір середо­хрестя завершується круглим світловим барабаном, що має 8 аркових вікон і перекритий напівсферичним куполом із восьмигранним декоративним літариком. Квадратна у плані дзвіниця має дзвоновий поверх на другому ярусі й завершується невеликим напівсферичним куполом з високим шпилем, що увінчувався хрестом. У трав. 1853 у зв’язку зі смертю поміщика Семена Прокоповича Масюкова та ліквідацією у його будинку в с. Бобрик домової церкви начиння останньої за рішенням Полтавської духовної консисторії було передане до кладовищенської М. ц. У 1860 споруду капітально відремонтували. Церква мала настінні розписи олійними фарбани (втрачені). Центральне місце підкупольного простору займало зображення Святої Трійці – Бога Отця, Бога Сина і Бога Духа Святого; у міжвіконних площинах центрального барабану – зображення давньозаповітних пророків на повен зріст. Сюжети ін. розписів невідомі. Віконні отвори оздоблені кованими металевими решітками 1 пол. 19 ст.

У 1895 М. ц. володіла капіталом для причту в сумі 250 руб., 0,25 дес. садибної і 33 дес. ружної землі, мала два будинки для причту. 1901 володіла причтовим капіталом у сумі 250 руб. та церковним у сумі 8488 руб. 17 коп., 33 дес. ружної землі, мала два церковних будинки, діяли школа грамоти, «страннопримный дом» та церковнопарафіяльне попечительство. 1902 володіла 0,5 дес. садибної та 33 дес. 756 кв. саж. ружної землі, мала два будинки для квартир причту, діяли церковна б-ка, школа грамоти та «странноприимный дом» – останній мав 10 дес. і 2100 кв. саж. власної землі. 1912 мала 33 дес. 756 кв. саж. ружної землі, квартиру для священика, діяла школа грамоти.

У 1895 церковну парафію складала частина м-ка Веприк та хутір у 8 верстах від нього. На церковних відправах присутні 1791 душ обох статей. 1901 – у парафії 241 двір. 1902 до парафії входила частина м-ка Веприк та хут. Бабин; службу відвідувало 1917 душ обох статей, 1912 – 1635 душ різних станів.

У 1930-х релігійну громаду було знято з реєстрації, а церкву закрито.

Релігійна громада відновила свою діяльність під час німецької окупації – у кін. 1941 чи на поч. 1942. Знята з державного обліку 1952, офіційно – через аварійний стан церковної будівлі. Протягом кількох наступних років виконавчий комітет Веприцької сільської ради неодноразово звертався до різних державних інстанцій за дозволом на знесення храму з метою використання цегли на будівництво сільського клубу. В цей час споруда використовувалася як склад для посівного матеріалу. 1959 силами Науково-дослідного і проектного сектору Республіканських спеціалізованих науково-рес­тав­раційних виробничих майстерень була виготовлена проектно-кошторисна документація на реставрацію споруди та пристосування її під навчальні механічні та швейні майстерні Веприцької СШ (авт. проекту – арх. П. Є. Захаренко). Постановою РМ УРСР від 24.08.1963 № 970 М. ц. с. Веприк Гадяцького р-ну Полтавської обл. взята під охорону держави як пам’ятка архітектури, охоронний № 586. У 1968–1969 будівля церкви була відреставрована без пристосування під навчальні класи. Після реставрації споруда понад 30 років не використовувалася і не мала господаря, внаслідок чого поступово руйнувалася і зараз перебуває в занедбаному стані.

У новітній час релігійна громада М. ц. зареєстрована 1995 як громада УПЦ МП.

Із священиків відомі: І. Констатієв, Ф. Леонтьєв, Пилип Ілляшевич (пом. 1782), Кирило Лісовський (пом. 1789), І. Кирилович Лісовський (пом. 1817), Іоанн Григорович Яворський (1895, позаштатний 1902), Федір Якович Гринчук (1902), Митрофан Андрійович Левицький (1912), Феодосій Якович Чигринців (позаштатний 1912), Самойлович (1949), ієрей Олександр Білан (2008); із дияконів: Феофіл Федорович Васильєв (1895), Олексій Григорович Пясецький (1902, 1912); із церковних старост: козак Іван Архипович Криволап (1902), селянин Андрій Григорович Тяла (1912), Федір Гаврилович Бутько (1949); Михайло Гаврилович Зеленський (2008).

Літ.: Коломенский, 1895. – С. 235; Грановский, 1901. – С. 317-318; Клировая книжка…, 1902. – С. 63-64; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 4; Памятники градостроительства…, 1985; Приватний архів В. О. Мокляка; Приватний архів В. А. Павленка.

В. О. Мокляк, В. А. Павленко.