АНАСТАСІЙ (Братановський-Ро­маненко Андрій Семенович)

(16.10.1761, м-ко Баришівка Київського полку, згодом Переяславського пов. Полтавської губ., тепер м. Київської обл. – 09.12.1806, м. Астрахань, Росія) – церковний діяч, письменник, проповідник, архієпископ.

Син протоієрея. Освіту здобув у Переяславській духовній семінарії. По закінченні навчання (1782) викладав словесність і латину в Сєвській духовній семінарії. 1783 перебрався до Вологди, де архієреєм був його дядько Іриней (Братановський). Той влаштував небожа вчителем риторики, піїтики, історії й географії в місцевій семінарії. Від природи скромний, зосереджений і релігійний, А. виявив схильність до чернецтва, про що й заявив дядькові. Однак той, знаючи з досвіду труднощі чернечого життя, відмовив у проханні, більше того, перевів родича вчителем у віддалену Кирило-Білозерську монастирську семінарію. Але пробув А. там недовго. Слух про його неабиякий талант проповідника досяг С.-Петербурга. 1790 молодий викладач був викликаний митрополитом Гавриїлом до столиці й призначений учителем красномовства в Олександро-Невську семінарію, що мала статус вищого навчального закладу. Там у черв. 1790 прийняв чернечий постриг. Поряд із вчителюванням виконував обов‘язки катехізатора, потім законовчителя в кадетському шляхетському корпусі. У верес. 1792 уведений у сан архімандрита Зеленецького монастиря. 1793 призначений придворним проповідником. За видатні ораторські здібності А. називали «російським Массільйоном», порівнюючи із знаменитим французьким проповідником. Розповідали, що цариця Катерина ІІ, вислухавши А. у придворній церкві, запрошувала його повторити проповідь у своєму кабінеті. Вона ж говорила про нього: «Анастасию должно или подражать или превзойти, но ни то, ни другое невозможно». Для своїх проповідей вибирав переважно абстрактні теми – про безсмертя душі, божий промисел, віру, благочестя тощо, спрямовуючи їх проти матеріалізму. В проповідях викривав крайнощі в розумовому і моральному розвитку тодішнього суспільства, вважаючи, що вони йшли врозріз із євангельським ученням. Особливу увагу звертав на невір‘я, яке виявлялося в теоретичному й практичному порушенні істин християнської релігії під впливом вчення французьких енциклопедистів. Виступав за підкорення розуму вірі й приборкання чуттєвості. Був знавцем і шанувальником церковних співів. 1794 обраний членом Російської академії. 1795 став настоятелем Сергієвої пустині. На вимогу імператора Павла І склав «План для преобразования духовных училищ», за що нагороджений алмазною панагією. З 1796 – архімандрит Московського Новоспаського монастиря, член Св. Синоду і законовчитель кадетського корпусу. 1797 хіротонісаний на єпископа Могилівського і Мстиславського. У верес. 1801 уведений у сан архієпископа. 1805, з огляду на слабке здоров’я, попрохав переведення на південь і був призначений архієпископом Астраханським і Кавказьким. На цьому служінні й помер від спадкових сухот. А. була присвячена епітафія: Друг добродетели, друг правды, пастырь стада / Он бедным помогал и сирых был отрада. / Примерну жизнь ведя, любил благотворить ,/ И утешителем всегда несчастным быть! / Но ах! Жестокая смерть уже его сразила / Се Анастасия печальная могила!…

Пр.: Dе соnсіоnum de dispotini­bus­formandis in jusum juventutis (Трактат о расположении проповедей). – М., 1806; Толкование на Евангелие от Иоанна (незакінч.). Пер.: Предохранение от неверия и нечестия, здравым расудком, совестью и опытом доказанное. – СПб., 1794; Плач Иеремии, соч. Арнода. – СПб., 1797; Истинный Мессия или доказательство пришествия Иисуса Христа и его Божества. – М., 1801, 1851; Опыт и совершенство, из Формея. – СПб., 1805; Исследование свойства субботы и покоя нового завета, соч. Кондееля. Зб. промов: Поучительные слова. – 1796–1807 (4 ч.), перевид. 1850 (1 т.). Промови: При вступлении в должность законоучителя при кадетском корпусе – СПб., 1792; В день рождения Екатерины ІІ. – СПб., 1792; В день Преображения Господня. – СПб., 1792; В кавалерийский праздник св. Георгия. – СПб., 1792; В день тезоименитсва в. кн. Елизаветы Алексеевны. – СПб., 1793; На погребение гр. Остермановой. – СПб., 1793; При выпуске кадетов. – СПб., 1793; В день рождения в. кн. Марии Федоровны. – СПб., 1794.; На погребении д. т. с. И.И. Бецкого. – СПб., 1795; На погребении сен. А.А. Нарышкина. – СПб., 1795; В день тезоименитсва в. кн. Анны Павловны. – СПб., 1795; При выборе судей. – М., 1802; При восстановлении в Белоруссии Могилевской губернии. – СПб., 1802. Канти: Все на свете превратно; Коль славен наш Господь в Сионе (поклад. на музику композитором Д.С. Бортнянським). Молебінь: Про сходження на престол імператора Олександра І (1801). Можливо, в рукописах залишилися й інші твори, тому що незадовго до смерті А. писав своєму другу: «Есть у меня мои труды, но иные не выправленные, другие не оконченные, третие не переписаны, Бог знает, приведу ли к концу недоконченные».

Літ.: Павловский, 1912. – С. 6-8; Павловский, 1914. – С. 123; Іменний Звід…, 2005. – С. 27-29; ВПЄ. – 2007. – № 1 (61). – Січ.

О. А. Білоусько.