59.6 Наслідки сталінського терору

Після того, як пік «великого терору» був перейдений, Й. Сталін, діючи за своїм улюбленим сценарієм, вирішив замінити виконавців і покласти на них відповідальність за «перегини», «зловживання», «перевищення влади». Влітку 1938 р. М. Єжов був замінений на Л. Берію, і через деякий час розстріляний як «троцькіст». Ряд відповідальних працівників НКВС були усунені з посад і покарані. Репресії продовжувались, хоча такого безумства, як у 1937-1938 pp., більше не було.

17 листопада 1938 р. ЦК ВКП(б) і РНК СРСР прийняли постанову «Про арешти, прокурорський нагляд і провадження слідства», якою націлювали правоохоронні органи на припинення великої чистки та відновлення елементарної законності.

Свідчення 27.

Із 102 членів і кандидатів у члени ЦК КП(б)У та 9 членів Ревізійної комісії, обраних XIII з’їздом парти в червні 1937р., 100 були оголошені ворогами народу, в т. ч. із 62 членів ЦК КП(б)У репресовано 56, із 11 членів політбюро ЦК КП(б)У — 10 (вижив один Г. Петровський, який перебував у Москві і передбачливо подовжував своє відрядження). П. Пос-тишев, а потім і С. Косіор були відкликані в Москву і незабаром розстріляні. Із 13 перших секретарів обкомів партії знищено 9.

 Свідчення 28. Із постанови РНК і ЦК ВКП(б) «Про арешти, прокурорський нагляд і ведення слідства» (листопад 1938 p.):

«Вороги народу, пробравшись в органи НКВС, як у центрі, так і на місцях, продовжуючи вести підривну роботу, старались всіляко заплутати слідчі і агентурні справи. Вони свідомо перекручували радянські закони, здійснювали підробки, фальсифікували слідчі документи, піддаючи арештам на дріб’язкових підставах і навіть зовсім без жодних підстав, створювали з провокаційною метою «справи» проти невинних людей, і в той же час вживали всіх заходів, щоб заховати і врятувати від розгрому своїх співучасників по злочинній антирадянській діяльності».

Свідчення 29. Із спогадів М. Хрущова, призначеного першим секретарем ЦК КП(б)У в 1938 p.:

«По Україні нібито Мамай пройшов. Не було <…> ні секретарів обкомів партії ні голів облвиконкомів <…> На Україні була знищена <…> вся верхівка керівних працівників в декілька поверхів. Кілька разів змінювалися кадри, і знову арештовувалися і знищувалися».

В управліннях НКВС пройшли партійні збори з обговорення цієї постанови. У Полтавському УНКВС вони відбулися 2-6 січня 1939 р. за участю секретаря обкому КП(б)У В. Маркова. На зборах йшла мова про страхітливі злочини, вчинені при веденні слідства у 1937-1938 pp., застосування тортур щодо звинувачених, фальсифікацію протоколів допитів тощо. Козлом відпущення зробили начальника управління О. Волкова, ухваливши рішення про неможливість його подальшого перебування в партії. Невдовзі за постановою ЦК КП(б)У «Про керівних працівників НКВС УРСР» О. Волкова був звільнений із посади, заарештований і згодом розстріляний. До судової відповідальності було притягнуто також 20 підлеглих О. Волкова, які перестарались у пошуках «ворогів народу». Водночас було зроблено спробу переглянути частину кримінальних справ за політичними звинуваченнями попереднього часу. Частина громадян, засуджених на 10-15 років ув’язнення у виправно-трудових таборах, дістала зменшення термінів, деякі взагалі були звільнені від дальшого відбуття покарання. Проте тоді більшість безпідставно репресованих так і залишилась в місцях ув’язнення. На них не поширювались ні реабілітація, ні амністія. Не було дано політичної й правової оцінки репресіям і не названо справжніх винуватців беззаконня. О. Волкова і деяких його поплічників репресували не як жорстоких виконавців волі Й. Сталіна, М. Єжова й О. Успенського, а як учасників міфічної антирадянської правотроцністської терористичної організації в органах НКВС.

«Великий терор» кінця 1930-х pp. залишив глибокий трагічний слід у пам’яті народу. Головним наслідком масових репресій було фізичне винищення найбільш активної і інтелектуальної частини суспільства. Протягом 1937-1938 pp. на Полтавщині було репресовано 9941 чол.

Судові та позасудові репресії щодо «ворогів народу» супроводжувались й іншими видами розправ. Лише в другій половині 1939 р. в області з партії було виключено 499 кандидатів і членів ВКП(б), в т. ч. 212 чол. як «вороги народу» і 104 – за зв’язок з «ворогами народу». Протягом 1937-1938 pp. на Полтавщині за політичними мотивами з роботи було звільнено 710 учителів, а в педагогічному інституті – 12 викладачів і 27 студентів.

В результаті репресій 1930-х рр. у суспільстві склалась атмосфера страху і підозрілості, невпевненості, доносительства, пошуку ворогів тощо. Арешт однієї людини органами НКВС викликав своєрідну ланцюгову реакцію: далі репресії застосовувались проти подружжя, дітей, родичів, знайомих, співробітників.

Як це відбувалося, можна простежити на прикладі долі директора Кременчуцького міського водопроводу Д.А. Барлета та його близьких. Барлет Дмитро Андрійович народився в 1887 р. в містечку Келеберда Кременчуцького повіту в родині робітника-вантажника. В 1906 р. закінчив Кременчуцьке реальне училище, потім навчався в Одеському училищі торговельного мореплавства. Отримав фах судового механіка. Служив на Чорному морі у Добровольчому комерційному пароплавстві, добре освоїв коребельні двигуни та механізми різних систем. Коли в часи революції і громадянської війни діяльність пароплавства майже припинилась, Д.А. Барлет в березні 1921 р. влаштувався на роботу механіком на міському водопроводі в Кременчуці. Через два роки його як хорошого спеціаліста призначили директором водопроводу. За 15 років перебування на цій посаді він багато зробив для водопостачання міста на Дніпрі. В 1924 р. став членом КП(б)У. Здавалося, нічого не віщувало біди, але в серпні 1937 р. Д.А. Барлета заарештували. Його справу вів начальник Кременчуцького міськвідділу НКВС Б. Борін. Директора водопроводу було звинувачено в шпигунстві на користь Польщі. Зачіпкою для такого звинувачення стала дружба дружини Д.А. Барлета Емми Карлівни з дружиною слюсаря З.О. Єремеєва, полькою за національністю М.Ю. Єремєєвою-Хаузер – малограмотною домогосподаркою. Єремєєви на той час мешкали в Дніпропетровську, але продовжували листуватися з Барлетами. Через кілька днів після арешту Д.А. Барлета до в’язниці запроторили його дружину, до Кременчука етапували з Дніпропетровська М.Ю. Єремеєву-Хаузер та її чоловіка. Після місячних тортур з’явився обвинувачувальний висновок про те, що в 1932 р. резидент польської розвідки М.Ю. Єремєєва-Хаузер завербувала Д.А. Барлета для шпигунської і диверсійної роботи. Конкретні інструкції щодо цієї роботи Д.А. Барлет отримав у 1934 р. від польського консула. Того ж року Д.А. Барлет передав М.Ю. Єремєєвій креслення свердловин водопроводу, крім того, вона приїздила до нього з Дніпропетровська, кілька разів відвідала насосну станцію і дала конкретні вказівки, як вчиняти на ній диверсійні акти. Всі ці вигадки жодними доказами не підкріплювались. Суду над звинуваченими теж не було, їх справи були направлені в Москву, а звідти до Кременчука надійшла виписка з протоколу Особливої наради НКВС СРСР і Прокурора СРСР від 29 жовтня 1937 р. Обидва подружжя були засуджені до розстрілу за ст. 54-6 і 54-7 Кримінального кодексу УРСР (шпигунство і диверсії). 10 листопада 1937 р. вирок виконано.

“…а ми дивились та мовчали”. Плакат.

Внаслідок розкручування «справи Барлета» колектив Кременчуцького міського водопроводу залихоманила боротьба з «ворогами народу». 16-17 вересня 1937 р. відбулися збори Кременчуцької міської партійної організації. З доповіддю «Про боротьбу з буржуазним націоналізмом» на зборах виступив секретар Кременчуцького міськкому КП(б)У М. Шмідт, який спеціально зупинився на «ворожій діяльності» «шпигуна і диверсанта» Д. Барлета. (Через два місяці М. Шмідт теж був «викритий» як «ворог народу», виключений з партії, заарештований і розстріляний). 29 вересня 1937 р. на закритих партійних зборах Кременчуцького міського водопроводу було розглянуто питання «Про ворогів народу на водопроводі та про ворога Барлета». Збори прийняли рішення «всіма силами боротися з «барлетов-щиною». Підсумки боротьби з «ворогами народу» були підбиті у звіті про роботу парторганізацій Кременчуцького міського водопроводу від 9 вересня 1938 р. За рік на підприємстві було викрито 11 «ворогів народу» (загальна кількість працюючих на водопроводі в той час становила 115 осіб).

Чумацьким шляхом тридцять сьомого. Плакат.

Ставлення більшовицької влади та її каральних органів щодо близьких родичів репресованих за політичними мотивами відзначалося винятковою жорстокістю. Дружини, чоловіки, діти, батьки, брати, сестри «ворогів народу» піддавалися репресіям як співучасники у «ворожій діяльності» своїх близьких або ж їх на тривалий час ув’язнювали у виправно-трудових таборах, як членів родин «ворогів народу» (категорія ЧСИР член семьи изменника Родины). Так у 1938 р. були розстріляні дружини репресованих командирів розквартированої в Лубнах 75-ї стрілецької дивізії. Малолітніх дітей «ворогів народу» відправляли до спеціальних дитбудинків із суворим режимом утримування. Родичів репресованих виключали з складу студентів вузів і технікумів, звільняли з роботи в держапараті. Члени партії й комсомолу, аби не піддаватися переслідуванням, змушені були відмовлятись від своїх репресованих родичів, писати заяви із запевненням, що вони не підтримують із ними жодних стосунків.

“Нещадної кари контрреволюціонерам!”  Фото.

Свідчення 30. Заява В. Янової в партгрупу Кременчуцького водопроводу (1937 p.):

«Ввиду тою, что я узнала, что мой шурин, живущий г. Днепропетровске [З.О. Єремєєв], арестован по неизвестным мне причинам, по сему ставлю в известность свою партгруппу. Переписки с шурином не веду шесть лет. Подпись».

Комендант особливої ложі. Карт. П. Бєлова. 1986.

У суспільстві постійно нагніталась справжня істерія ненависті до «ворогів народу». Під час показових процесів над «троцькістами», «правот-роцькістами», «військово-фашистськими змовниками» тощо, на Полтавщині, як і повсюдно в країні, влаштовувались мітинґи на заводах, фабриках, в колгоспах, радгоспах, установах, де приймалися резолюції з прокляттями чергових «ворогів» та славослів’ями на адресу сталінського наркома М. Єжова і його поплічників – «доблесних чекістів». На сторінках газети «Більшовик Полтавщини», у районній пресі та багатотиражках, що видавались на підприємствах, систематично друкувалися підбірки листів трудящих, де схвалювались масові репресії.

Свідчення 31. Із доповіді секретаря оргбюро ЦК КП(б)У К. Топчія на І Полтавській обласній партійній конференції (1 червня 1938 p.):

«Товариші! Наша обласна Полтавська парторганізація прийшла до своєї першої конференції як ніколи загартована у боротьбі з ворогом, згуртована навколо ЦК нашої партії і навколо вождя товариша Сталіна.

Наша більшовицька партія під керівництвом ЦК і товариша Сталіна домоглась найвеличні-ших успіхів у галузі соціалістичного керівництва на всіх ділянках народного господарства радянської країни, в галузі розгрому ворогів народу, шпигунів, диверсантів, зрадників, троцькіс-пив, бухарінців, націоналістичного падла, цих розбійників з великої дороги, які хотіли в крові робітничого класу, в крові щасливого радянського народу потопити наші жовтневі завоювання, але їм не вдалося і не вдасться.

Під керівництвом партії, під керівництвом товариша Сталіна наша славетна розвідка, органи НКВС під безпосереднім керівництвом одного з кращих соратників товариша Сталіна Миколи Івановича Єжова викрили, розгромили все це фашистське падло, яке прагнуло продати оптом і вроздріб завоювання Жовтня. При допомозі славних органів НКВС ворогам народу нанесли нищівний удар».

 

Свідчення 32. Із щоденника Л. Пукася:

«19.12.33. Аж тепер я поставив перед собою питання на всю широчінь: за що я боровся? І чи варто було боротись за те, щоб скинути із своєї шиї панів І замість них лати можливість сісти мною ж викоханим цепним собакам?».

Репресії вели до моральної деґрадації суспільства. Під час їх проведення до влади дорвалася велика кількість кар’єристів, підлабузників, шахраїв, мародерів, котрі прагнули нажитися на горі людей. В обласному центрі партноменклатурники і державні чиновники займали житлову площу репресованих настільки брутально і в таких масштабах, що представник прокуратури СРСР, який прибув до Полтави, заборонив масові виселення репресованих із квартир. Тоді на захист своїх підлеглих став перший секретар Полтавського обкому КП(б)У B.C. Марков. 24 вересня 1938 р. він надіслав листа першому секретарю ЦК КП(б)У М.С. Хрущову та завідуючому відділом керівних партійних органів ЦК ВКП(б) Г.М. Маленкову з проханням вплинути на прокуратуру.