ВІЛЬХУВАТКА с., Кобеляцький р-н. Православної Церкви (УПЦ МП) громада. Покровська церква.

Перша церква на честь Покрови Пресвятої Богородиці у с. Хандаліївка Полтавського полку (тепер с. Вільхуватка Кобеляцького р-ну) була збудована у центрі села, коли воно розташовувалося на правому березі р. Ворскла. Про час її спорудження ніяких свідчень не збереглося. Найдавніша відома згадка відноситься до 1740, коли існуюча церква згоріла з невідомих причин, саме ж місце, де вона знаходилася, було змите розливами річки. Невдовзі село поступово перемістилося на лівий берег. Уже в 1743 на території нового села коштом секунд-майора кн. Стефана Сергійовича Баратова було зведено нову, трибанну дерев’яну церкву на честь Покрови Пресвятої Богородиці. Споруда була вкрита білим металом та обшита шалівкою, мала два дзвони, один з яких мав назву «Халабудовський». У такому вигляді церква проіснувала до 1813, коли з благословіння єпископа Полтавського Анатолія її реконструювали і розширили, прибудувавши три притвори; з правого боку розмістилися ризниця і паламарня. 1823 з дозволу єпископа Полтавського Мефодія поряд збудували двоярусну дерев’яну, з критим білим металом куполом, дзвіницю, на якій встановили замість старих двох чотири нових дзвони вагою 9 пудів 37 фунтів, 5,5, 3 та 2 пуди. 1834 проведено нову реконструкцію, під час якої демонтовано дві бані, а нижні вінці, що згнили, замінено новими. 1839 баню церкви перекрили новим металом, а 1854 перекрили і притвори. Тоді ж було замінено шалівку та пофарбовано її у досить незвичні кольори: стіни мали жовтий, покрівля притворів – червоний, восьмерик і фронтони притворів – білий, а купол – зелений кольори. На фронтонах помістили виконані на полотні зображення: на фронтоні східного притвору – Бога Отця, західного – Покров Пресвятої Богородиці, північного – Іоанна Предтечі, південного – вмч. Георгія Переможця. 1866 з дозволу єпископа Полтавського Іоанна стара церква була розібрана, а на її місці звели нову дерев’яну, однобанну, хрещату в плані, на мурованому цоколі з прибудованою дзвіницею. Стіни було пофарбовано олійною фарбою у білий колір, дах і купол – у зелений. Дзвіниця, розташована окремо на церковному подвір’ї, мала чотири дзвони, три з яких мали вагу 9 пудів 37 фунтів, 1 пуд, 33 фунти та 27 фунтів. Новий, чотириярусний, з визолоченим різьбленням іконостас встановлили лише 1875, витративши на нього зібрані парафіянами 3000 руб.

Церква мала дерев’яний престол із антимінсом, виданим єпископом Полтавським і Переяславським Ієремією 28.06.1851. У центрі горнього місця знаходилася ікона Коронування Діви Марії. У північній частині вівтаря розташовувася дерев’яний, з позолоченим різьбленням жертовник. Горнє місце та жертовник були влаштовані 1857 коштом колезького реєстратора Никанора Захаровича Цалого. Церква мала два кіоти, один з яких – на честь ікони Охтирської Божої Матері – був споруджений 1821 коштом козака Никифора Григоровича Лося, другий – в ім’я св. Іоанна Воїна – споруджений 1846 коштом парафіян та священика Димитрія Миколайовича Аврамова. Обидва кіоти були поновлені у 1891.

Із начиння П. ц. мала п’ять напрестольних євангелій, у т. ч. Московського друку 1688 у позолоченій оправі, на передній кришці якого в центрі зображено Спасителя на повен зріст, а по кутах – євангелістів. Мала також вісім напрестольних хрестів – у т. ч. срібний позолочений на підставці з вкладним записом: «Року 1753 пожертованъ козакомъ Сечи Запорожской куреня Ктиторовского Никитою Мотфеевымъ Сыномъ Халабудою». Один із напрестольних хрестів подарований церкві 1891 підпоручиком Семеном Масловським, інший – 1892 дворянкою Мотроною Федорівною Олексієнковою. Дві із трьох чаш також мали вкладні записи. Перша: «Року 1753 пожертвован Сечи Запорожской куреня Ктиторовского козакомъ Никитою Матвhевымъ Сыномъ Халабудою». Виготовлена чаша зі срібла, внутрішня поверхня позолочена. Іззовні прикрашена чеканними зображеннями двох хрестів та чотирьох ангелів. Друга: «1807 года пожертована Маіоромъ Иваномъ Григорьевичемъ Собецкимъ» – срібна, позолочена, прикрашена чеканними зображеннями Спасителя, Божої Матері та Іоанна Предтечі. Третя – срібна позолочена, прикрашена зображенннями Спасителя, Божої Матері, Іоанна Предтечі та Животворящого Хреста Господнього, подарована 1885 козаком Михайлом Даниловичем Климовичем. Один із двох срібних позолочених дискосів «1792 года пожертованъ подполковником Иваномъ Онуфріевичемъ Курысемъ», другий – 1750 «Куреня Кущинского знатнымъ козакомъ Димитріем Тимошенкомъ». Серед ін. предметів: «сосуд для теплоты», подарований 1811 священиком Григорієм Кущинським та срібна, позолочена дарохранильниця – вклад 1792 полковника Івана Онуфрійовича Курися. Ризниця мала 11 риз, 8 підризників, 8 епітрахілей, два дияконські облачіння, кілька пар воздухів та поручів. Бібліотека церкви складалася із повного кола богослужбових книг та журналів духовного змісту і нараховувала 152 одиниці. Дослідники поч. 20 ст. відмічали наявність у книжковому зібранні великої кількості видань 18 ст., як то: Тріодь пісна київського друку 1727, Служебник київського друку 1735, Требник київського друку 1735, Мінеї місячні київського друку 1750, Устав церковний московського друку 1752, Акафісник київського друку 1754, Тріодь цвітна київського друку 1765, Октоїх московського друку 1765, Книга діянь і послань Апостольських київського друку 1772, Бесіда св. Іоанна Золотоуста на книгу Буття київського друку 1773, Зібрання повчань на недільні і святкові дні київського друку 1776, Ірмологій київського друку 1778, Книга про церкву московського друку 1793, Мінея загальна київського друку 1796, Слова Макарія Єгипетського московського друку 1798, Служба з акафістом св. вмц. Варварі Київського друку 1798.

У 1822 П. ц. церква отримала за заповітом від козака Івана Шані 1 дес. 730 кв. саж. садибної землі та 0,5 дес. лісу. Ним же було подаровано в урочищі «Красна течія» 6 дес. 566 кв. саж. Серед ін. земельних володінь – 1 дес. 497 кв. саж. та ліс при урочищі «Ведмеже озеро» в кількості 12542 кв. саж.; 2 дес. 199 кв. саж. орної землі в урочищі «Кумина балка»; 958 кв. саж. орної землі в ур. «Малого Росоховця»; 1 дес. 831 кв. саж. орної землі в урочищі «Мала гора» – усі три наділи подаровані 1827 козаками сільської громади; 2285 кв. саж. орної землі в урочищі «Старе селище», подаровані козаком Андрієм Козюкою; 234 кв. саж. городу в межах села, подаровані священиком Гаврилом Кущинським. У 1873 усі ці володіння були зараховані до складу ружної землі, кількість якої станом на цей рік становила 32 дес. У 1880 при храмі було відкрито церковнопарафіяльну школу. 1890 У. ц. володіла церковним капіталом у сумі 1450 руб., 1/3 дес. садибної та 33 дес. ружної землі, діяла церковнопарафіяльна школа. 1895 володіла церковним капіталом у сумі 1500 руб., 1/3 дес. садибної та 33 дес. ружної землі, діяла церковнопарафіяльна школа. 1902 мала 33 дес. 1983 кв. саж. ружної, у т. ч. 1 дес. 731 кв. саж. садибної землі, церковну сторожку, будинок для церковнопарафіяльної школи, діяли церковна б-ка, церковнопарафіяльна школа та школа грамоти. 1908 побудовано новий будинок для церковнопарафіяльної школи. 1912 мала 33 дес. ружної землі, діяла однокласна церковнопарафіяльна школа.

У 1813 до церковної парафії належало 800 душ, у 1860-х – 2300 душ обох статей. 1895 службу відвідувало 1229 душ обох статей. 1902 до парафії входили с. Хандаліївка та хутори Старе Селище, Грицаїв, при Красній Течії, Деменків, біля Очеретяної Могили, Войтанник-Біленків та Колотилів; загальна кількість парафіян – 2269 душ обох статей, 1912 – 2318 душ різних станів.

У 1906 П. ц. виступила одним із фундаторів колекції Полтавського єпархіального дав­ньо­сховища, передавши до зібрання верхню частину старовинного олов’яного потира, прикрашену різьбленою Голгофою, два хрестовидних покрови із французького шовку, прикрашені нашитими срібними витонченими хрестами, та великий вишитий покров.

П. ц. загинула в роки революції та громадянської війни.

У новітній час релігійна громада відновила свою діяльність як громада УПЦ МП. Заре­єстрована органами державної влади 30.07.1998 за № 374. Для релігійних відправ використовує молитовний будинок.

Із священиків відомі: Гаврило Іванович Кущинський (1786–1808), Іоанн Гаврилович Кущинський (1807–1817), Гаврило Гаврилович Кущинський (1818–1833), Василь Іродіонович Биковський (1839–1941), Дмитро Миколайович Аврамов (1841–1856), Михайло Ананійович Трегубов (2.02.1857–11.1863), Павло Якович Ткаченко (01.12.1863–23.09.1874), Маркіян Андрійович Каменецький (23.11.1874 – після 1908), Петро Симеонович Снігуровський (1902, 1912); із дияконів: Іоанн Гаврилович Кущинський (1806–1809), Гаврило Гаврилович Кущинський (1810–1818), Іван Іванович Кущинський (1825–1836), Іван Онисимович Савицький (1839–1878), Дмитро Миколайович Аврамов (19.12.1841–21.12.1841), Павло Якович Ткаченко (30.11.1863–01.12.1863), Маркіян Андрійович Каменецький (23.11.1874–24.11.1874), Ілля Макарович Яновський (1894 – після 1908); із дячків: Прокіп Пантелеймонович Усенко (1786–1805), Олександр Гаврилович Кущинський (1806–1809), Василь Михайлович Дігтярьов (1810–1818), Лев Іванович Кущинський (1819–1824), Павло Іванович Кущинський (1825–1828), Лев Іванович Кущинський (1829–1862), Микола Іванович Савицький (1869–1886), Микола Макарович Яновський (1879–1886), Іван Васильович Сокологорський (1888), Георгій Стефанович Андрієвський (1889), Микола Семенович Данилевський (1890), Василь Петрович Кущинський (1891), Микола Петрович Суботін (1891), Василь Григорович Гординський (1892), Костянтин Михайлович Халява (1893); із псаломщиків: Іван Васильович Сокологорський (1890), Ілля Маркович Яновський (1895), Олексій Тимофійович Богацький (1902), Микола Львович Кущинський (1902), Михайло Гаврилович Головко (1912), Володимир Миколайович Климович (1912); із паламарів: Олексій Матвійович Бурма (1786–1791), Іван Гаврилович Кущинський (1796–1805), Гаврило Іванович Кущинський (1806–1809), Гаврило Гаврилович Кущинський (1804–1810), Павло Іванович Кущинський (1820–1824), Никифор Андрійович Буряк(ов) (1825–1842), Арсеній Васильович Гординський (1843–1848), Михайло Іванович Савицький (1849–1851), Іларіон Львович Кущинський (1862–1863), Микола Львович Кущинський (1864 – після 1908); із церковних старост: Іван Михайлович Курись (1902), козак Григорій Михайлович Малик (1912), Микола Кіндратович Полішко (2008).

Літ.: Коломенский, 1890. – С. 158-161; Коломенский, 1895. – С. 120; Клировая книжка…, 1902. – С. 191 – 192; Пирский Н. Исторический очерк поселений Кобелякского уезда вообще и исторический и церковно-статистический очерк поселений Кобелякского уезда, расположенніх по реке Ворскле в частности. – Кобеляки: Типогр. З. Иога и М. Золотаревского, 1908. – С. 159-170; Трипольский, 1909. – С. 82, 109, 111; Справочная клировая книга…, 1912. – С.80-81; РГПО, 2008. – Арк. 36; Приватний архів В. О. Мокляка; Приватний архів В. А. Павленка.

В. О. Мокляк, В. А. Павленко.