43.3 Розвиток капіталістичної промисловості

43.3.1. Відставання промислового розвитку

43.3.2. Залізниці

43.3.3. Торгівля

43.3.4. Банківська справа

 

43.3.1. Відставання промислового розвитку

У промисловому розвитку Полтавщина помітно відставала від інших реґіонів України. В краї не було об’єктів крупної машинної індустрії й взагалі великих підприємств; у промисловості й ремеслах було зайнято трохи більше 5% населення.

Наприкінці XIX ст. в губернії функціонувало 841 підприємство з кількістю робітників 9211. Всього в основних галузях промисловості, на будівництві і транспорті в 1897 р. працювало 18130 робітників; 77,5 тис. осіб було зайнято в ремісничому і кустарному виробництві.

Основна частина підприємств (87,5%) відносилась до харчової промисловості (цукроварні, млини, крупорушки, масло-бійні, ґуральні).

У Кременчуці, Полтаві, Ромнах, Прилуках діяли тютюнові фабрики. В 1864 р. був побудований Полтавський лікеро-горілчаний завод – один з найстаріших на Україні. В 1896 р. був зведений Лубенський млин – перше значне підприємство борошномельно-круп’яної промисловості.

Загальна вартість промислових виробів за 1862–1896 pp. зросла у 6 разів (з 4,1 до 23,6 млн. руб.).

У 1917 р. в краї налічувалось 39713 промислових об’єктів, в т.ч. по обробці металів і машинобудуванню – 3984, по обробці мінералів – 612, електростанцій – 8, паперових і поліграфічних – 128.

 

Фабричні сільськогосподарські знаряддя і машини

 

Культурний плуг-самохід. Завод І. І. Гена;

Двоколісний плуг. Завод І. І. Гена;

Складна молотарка С032. Завод  Ельворта;

Сіялка «Росія» . Завод Ельворта;

Локомобіль. Завод  Людинівський;

Парова молотарка. Завод  Г.Д.Нейфельда;

Культиватор для чорного пару на рамі рядової сівалки. Завод  Гільденбрандта й Пріса;

Фрезерна борона, примонтована до плуга . Завод Kramer C° Paxton III;

Типовий культиватор для обробки міжрядь кукурудзи. Завод  Dain C° ottumwa, lova;

Війдер (полільник).Завод   Dain C° ottumwa, lova;

Комбінована саджалка-копачка для картоплі . Завод  Schoffield & C°, Freeport III(11);

Машина для розкидання гною. Завод  Міжнародної Компанії;

Багатолемішний плуг. Завод  Парліна й Френдорфа;

Дворядна гніздова сіялка. Завод  Парліна й Френдорфа;

Культиватор для плоскої обробки чорного пару. Завод  Парліна й Френдорфа;

Сніпов’язалка «Континенталь». Завод  Джонсона й Компанії;

20-сильний трактор. Завод Міжнародної Компанії;

Дводискова сівалка «Монітор». Завод  Міжнародної Компанії;

10-сильний двигун-локомобіль . Завод Міжнародної Компанії;

Парова молотарка «Адванс». Завод  Avery C° Peor III;

Лістер з рисковими загортачами. Завод  Парліна й Френдорфа;

Бокові граблі. Завод  Массена-Гарріса;

Борозенна сівалка. Завод Працнера;

Локомобіль «Аванс». Завод Гельсреріх Саде;

Пропашник «Планет». Завод  Allen Co Philadephia;

Машина для протравлення посівного зерна. Завод H. Гейда.

Особливо високими темпами розвивалася цукрова промисловість. Наш край разом з Правобережжям входив до цукрового промислового району; за виробництвом цукру Полтавщина посідала 4 місце серед губерній України.

У 1917 р. в губернії було вже 7 цукрових заводів (у 1890 р. – 2), які виробляли 6 млн. пудів цукру. 300 млинів у 1916 р. давали більше 100 млн. пудів борошна. В 1916 р. 18 тютюнових фабрик виробили більше 1 млн. пудів махорки і вищих сортів тютюну. Виробництвом спирту займались 63 ґуральні, серед яких виділялись якісною продукцією Карлівський і Павловський спиртові заводи.

Значного розвитку в губернії набула кустарна промисловість.

 

43.3.2. Залізниці

Найбільш помітно на економічний розвиток губернії вплинуло будівництво залізниць, яке в Російській імперії велося досить інтенсивно.

Свідчення 13. Міністр фінансів Російської імперії граф Є. Канкрін:

«Залізниці посилюють схильність до непотрібного пересування з місця на місце, і без того характерне для нашого століття».

Через територію краю пролягли транзитні залізниці, що пов’язали Центральну Росію, а разом з тим і українське запілля з азово-чорноморськими портами та двома українськими промисловими областями – Донбасом і Криворіжжям.

Перша залізниця, збудована в 1865 р. на українських землях під Росією (Одеса-Балта), була в 1868 р. продовжена до Єлисаветграда, потім у 1869 р. колію довели до Кременчука, а звідти у 1870-1871 pp. через Полтаву до Харкова. У 1870-х pp. прибалтійський порт Лібава (тепер Лієпая) був з’єднаний залізницею з Ромнами, звідки у 1880-х pp. лінія через Ромодан була продовжена до Кременчука. У 1890-х pp. введено в дію залізницю Полтава-Київ. Таким чином, залізнична мережа в губернії склала 1500 км. (У 1893-1895 pp. будувалася також залізниця Лохвиця-Лебедин, але вона дійшла лише до Гадяча). Прокладенням лінії Полтава-Лозова наприкінці XIX – на поч. XX ст. залізнична сітка губернії була фактично сформована. (Інші магістральні шляхи: Москва-Курськ-Харків-Лозова-Олек-сандрівськ-Севастополь та Москва-Курськ-Бах-мач-Київ не торкалися території краю).

 

В сучасних межах організована в 1901 р. Зв’язала адміністративні й промислові райони Російського Центру, Півночі та Північного Заходу з Донбасом, Придніпров’ям, Півднем і Кавказом. Першу лінію Курськ-Харків-Ростов збудовано в 1869 р. У наступні роки вводилися в експлуатацію дільниці:

Кременчук-Полтава (1870 p.), Полтава-Харків (1871 p.), Крюків-Кременчук (1872 р.), Мерефа-Ворожба (1878 p.), Кременчук-Ромни (1888 р.}, Бєлгород-Вовчанськ-Куп’янськ (1896 p.), Полтава-Костянтиноград (1897 p.), Костянтиноград-Лозова(1901 p.). Протягом 1901-1913 pp. збудовано кілька ліній місцевого значення.

Паровоз Сормовського заводу. Фото. Поч. ХХ ст. 

Виходячи з того, що залізнична мережа в Наддніпрянській Україні розбудовувалася під кутом потреб Російської імперії, українські залізниці в більшості були лише відтинками російських колій і спрямовувалися до позаукраїнських центрів у Росії й Прибалтиці. Найважливішим залізничним вузлом на підросійській Україні став Харків, де сходилися 6 ліній. До нього територією Полтавщини тяглися залізничні колії від Одеси і Києва. З ними була сполучена лінія Ромни-Мінськ-Ліба-ва, що мала метою вивіз українського збіжжя до портів Балтійського моря.

До Першої світової війни на українських землях в Російській імперії було збудовано 16000 км залізничних колій, тобто 2,9 км на 100 кв. км. (в Авст-ро-Угорській імперії відповідно 3700, 4,9 км).

Географією залізниць досягалася мета зберегти однобічний товарообмін між Україною і Росією, за якого українські підприємства давали сировину для виготовлення продукції в промислових районах імперії. Регулюванням цін на перевезення вантажів залізницями царський уряд досягав такого становища, що вигідніше було вивозити продукцію поза межі України, ніж розвозити по її території.

Залізниці стали своєрідними капіталістичними підприємствами, на яких працювало 8 тис. робітників (найбільшими були залізничні майстерні в Крюкові й Полтаві). Розвиток залізниць ще тісніше пов’язав економіку краю з Російською імперією і водночас викликав занепад ярмарків і чумацтва.

 

 

43.3.3. Торгівля

Головним місцем оптового й роздрібного продажу товарів – вітчизняних та іноземних – були ярмарки. Початок ярмарків приурочувався, як правило, до релігійного свята, від якого ярмарки й одержували назву. Тривалість ярмарків складала від кількох днів до кількох тижнів. Розмір торгового обігу коливався від кількох сот до кількох мільйонів рублів. Найбільшим попитом користувалися: кримська сіль, донська риба, російська мануфактура, т. зв. колоніальні товари. Торгували вовною і вовняними тканинами, смушками, сукном, посудом, папером, цукром, медом, воском, кіньми, худобою.

У 1862 р. на Полтавщині відбулося 526 ярмарків. Привіз товарів склав 39995 тис. руб., продаж – 22028 тис. руб. У 1895 р. в Полтавській губернії налічувалося 1185 ярмарків у 374 населених пунктах. У 1911 р. на Полтавщині діяло 1292 ярмарки. Найбільшим у Росії після Нижегородського й Ірбітського був Іллін-ський ярмарок, переведений в 1852 р. з Ромен у Полтаву.

Іллінський ярмарок відкривався в два терміни. Спочатку відбувався кінний ярмарок. Тривав офіційно з 10 до 20 липня, розміщався на Кінно-ярмарковій площі, займаючи територію близько 90 десятин. Торгували кіньми, худобою, вовною та іншими чорними товарами. Під час ярмарку проходили випробування селянських і породистих коней у перевезенні вантажів і рисистому бігові. Для цього в 1853 р. в місті влаштували спеціальний іподром. З 20 липня по З серпня відбувався Краснорядський ярмарок, на якому торгували красними товарами, а також галантерейними, бакалійними, москатними виробами, різними металами та виробами з них, посудом, одягом, взуттям, обробленими шкірами, свічками, милом тощо. На Гостиннодвірській площі в центрі міста в 1852 р. було збудовано 5 кам’яних корпусів з 134 лавками та 11 дерев’яних, в яких розміщалося 168 крамниць і 214 балаганів. Крім того, багато крамниць, тимчасових балаганів і палаток розміщувалося на Петровській площі. Торгівля спиртними напоями відбувалася в передмісті Супрунівка.

Кременчук. Комерційна пристань. Листівка. поч. ХХ ст. 

Активну участь в роботі ярмарку брали куп-ці-евреї, оскільки в Росії на подібних ярмарках їм торгувати заборонялося.

На Іллінський ярмарок збиралося до 40 тис. людей. Вартість привезених товарів становила від !/2 до 2/3 вартості товарів, привезених на всі ярмарки Полтавщини, і сягала 28 млн. руб. (1864 p.). Найважливішими були бавовняні, шовкові, вовняні, лляні й конопляні тканини й сукна (на них припадало до 45% вартості проданих товарів), далі йшли хутро та галантерейні товари. Іллінсь-кому ярмарку належало одне з перших місць в імперії по торгівлі вовною (у 1860 р. було продано 122 тис. пудів тонкорунної вовни на 2049 тис. руб.). Ярмарок був місцем збуту промислових товарів центральних губерній Росії, зокрема, тканин, виробів із заліза. З-за кордону привозилися шовкові й вовняні тканини, хутра, австрійські сі-нокосні коси, аптекарський товар та ін. В 1860 р. вітчизняні товари становили по продажу 15325 тис. руб., а іноземні – 859 тис. руб. З уведенням в дію Харківсько-Миколаївської залізниці виникли умови для безперебійної доставки товарів на південь до Одеси і далі морським шляхом за кордон. Наприкінці XIX ст. ярмарок став занепадати. В 1895 р. було продано товару всього на 1107 тис. руб. За більшовицької влади в 20-х pp. XX ст. Іллінський ярмарок припинив існування.

Крім Іллінського, в Полтаві діяли ярмарки: Миколаївський, Воздвижен-ський, Всеїднівський. Важливі ярмарки відбувалися в Кременчуці, куди по Дніпру звозився крам з Бєларусі, Чернігівщини, Київщини. В 1859 р. в місті проходило 3 ярмарки річно і 2 базари щотижня. Значна торгівля велася тютюном, хлібом, сіллю, салом, шерстю, лісоматеріалами. Торгово-промисловий обіг Кременчука займав 72% від усього обігу реґіону.

Південно-Російська обласна виставка в Катеринославі 1910 р.:

Кабінет наочних посібників комерційного училища;

Павільйонекономічного відділу Полтавського губернського земства;

Експонати Миргородської художньо-промислової школи;

Експонати навчальних майстерень повітових земств Полтавської губернії.

Роздрібна торгівля здійснювалася через магазини. В 1912 р. на Полтавщині було близько 9 тис. торгових підприємств з річним обігом 107,8 млн. руб.

Внаслідок грошової реформи 1895–1897 pp. в Російській імперії був ліквідований паперово-грошовий обіг і введена тверда золота валюта. В1879 р. курс паперового рубля дорівнював 63 коп. золотом. Кредитні білети вільно обмінювалися на золото до початку Першої світової війни.

Медалі сільськогосподарських виставок.

Розвиток капіталістичних відносин у сільському господарстві зумовив швидке зростання кількості сільськогосподарських товариств і сільськогосподарських виставок (відповідно з 22 в 1861 р. до 851 в 1905 p., з 3 в 1861 р. до 233 в 1907 p.). Ініціаторами створення цих товариств і виставок були Вільне економічне товариство, що діяло в С.-Петербурзі з 1765 p., Московське товариство сільського господарства, що існувало з 1818 p., а пізніше місцеві земства. Учасниками виставок були головним чином поміщики і заможні селяни. Виставки були різноманітними: міжнародні, загальноросійські, губернські, повітові, сільські. Важливого значення наприкінці XIX ст. набули спеціалізовані виставки, на яких демонструвалися сільськогосподарські машини або продукція окремих галузей сільського господарства. Всеросійська сільськогосподарська виставка 1893 р. відбулася в Полтаві. Експоненти виставок одержували медалі. Нагороди сприяли зміцненню престижу їх власників, допомагали в конкурентній боротьбі.

 

 

43.3.4. Банківська справа

Значний розвиток одержала банківська справа. Головні позиції в економіці краю зайняв створений в 1860 р. столичний Державний банк (філія в Полтаві). Перетворення землі в повноцінний товар сприяло становленню повноцінних ринкових відносин в найконсервативнішому секторі економіки – сільському господарстві. Доказом цього було успішне функціонування земельних банків, що діяли на Полтавщині у II пол. XIX – поч. XX ст.: Полтавського земельного банку (1872 p.), відділень імперських Дворянського (1882 р.) і Селянського (1883 р.) банків. В Полтаві також діяла філія Катеринославського комерційного банку (засн. 1872 p.). Видатним фахівцем банківської справи зарекомендував себе Дмитро Костянтинович Квітка (р. н. невід. – 1909), уродженець Лубенського повіту.

Міські кредити бони Кременчуцького міського громадського управління.

За підрахунками дослідників, протягом 12 років (1883–1894 pp.) земельні банки видали 3351 позику (відповідно 2241, 316, 794). Кредити були коротко- (до 10 років) і довгостроковими (на 43,5, 48,8, 51,9, 61,8, 66,2 років). Середня ціна десятини землі за цей час зросла з 113 до 136 руб. Станом на 1 січня 1910 р. Полтавський земельний банк видав позик на суму 66380 тис. руб. В 1916 р. кредитні операції банку сягнули 97282,7 тис. руб., а загальний баланс склав 183827,724 тис. руб. Реґіон комерційних операцій банку охоплював 5 українських губерній (Полтавську, Чернігівську, Харківську, Київську, Волинську), Кавказ і Туркестанський край.

Полтава. Земельний банк.

Полтава. Дворянський і Селянський банк.

Кременчук. Відділенння Державного банку.

Кременчук. Комерційний банк.

Кредитом мали право користуватися всі бажаючі, незалежно від стану, однак гарантувати своїм майном одержані позички могли тільки заможні господарі. Цікаво, що найбільш нездатними розпорядитися сільськогосподарськими угіддями виявили себе дворяни – серед збанкрутілих упродовж 1884-1909 pp. вони складали 33,4%, тоді як селяни і чиновники – 20,8%, міщани – 16,7%, купці – 8,3%.

Квітка Дмитро Костянтинович

(р. н. невід. – 15.1.1909, Полтава) – фінансист, громадський діяч.

Син дворянина-поміщика. Виховувався в кадетських корпусах Полтави й Петербурга. Закінчив Артилерійську академію. Служив у Кінній артилерії. В 1863 р. вийшов у відставку і присвятив себе громадській діяльності. Протягом двох трьохліть був членом Полтавської губернської земської управи, багаторазово обирався губернським гласним. У 1883 р. посів місце керуючого Полтавським відділенням Селянського, аз 1885 р. -також Дворянського банку і перебував на цій посаді до кінця днів. Одночасно був головою і редактором газети «Хуторянин». За свідченням біографа, «проникновенное значение деятельности этого замечательного человека … определяется тем, что он является исходным пунктом … таких важных событий, как проведение Роменско-Кременчугской дороги, открытие в Полтаве крестьянского земельного кредита, устройство Опытного поля».

Закладний з виграшами лист Державного Дворянського Земельного банку; 

Акція Кременчуцького Комерційного банку;

Білет Державного казначейства;

Державниц кредитний білет.