В’ЯЗІВОК с., Лубенський р-н. Православної Церкви (з 2000-х – УАПЦ) громада. Вознесенська церква.

Час будівництва церкви на честь Вознесіння Христового у с. В’язівок Лубенського полку (тепер Лубенського р-ну) невідомий. Вірогідно, це трапилося у 2 пол. 17 ст., після того, як гетьман Б. Хмельницький надав село у володіння Мгарському Лубенському Спасо-Преображенському монастиреві. Перша документальна згадка про церкву відноситься до 1702, коли жителем села Іваном Семипутенком їй було подаровано напрестольне євангеліє київського друку 1697. Ця книга, форматом у піваркуша, оправлена в червоний оксамит та срібні шати, зберігалася у церкві у 1901. На її сторінках зберігся вкладний запис: «сію книгу, именуемое евангеліе напрестольное, отменилъ рабъ Божій Ив. Семипутенко, житель Вязовский, маетности монастыря Мгарского Лубенского, за сумму певную 10 личбы литовской и надалъ ее до храму Вознесенія Господня за отпущеніе греховъ своихъ и жены своей Настасіи и детокъ своихъ. То есть и записано року 1702. Федоръ Романовичъ, священникъ Вязовскій рукою власною». 1732 церква отримала від київського митрополита Рафаїла (Заборовського) новий антимінс. Клірова книга Полтавської єпархії за 1902 вказує дату будівництва церкви 1802, однак до 1941 у складі фонду архіву Полтавської духовної консисторії зберігалася датована цим роком справа «О починке с. Вязовка Лубенского повета Вознесенской церкви». Отож, йдеться не про побудову храму, а лише про його ремонт чи реконструкцію. Після завершення перебудовних робіт стара, дерев’яна церква стала хрещатою у плані, п’ятидільною спорудою. Над квадратним у плані середохрестям за допомогою парусів було встановлено восьмигранний світловий барабан, над яким, за допомогою заломів розміщувався інший, дещо меншого розміру. Площини першого барабану прикрашали прямокутні вікна, площини другого – чотири квадратних вікна. Верхній барабан завершувався світловим декоративним ліхтариком з вісьмома квадратними вікнами та цибулястою маківкою з хрестом. 1876 поряд із церквою було збудовано дерев’яну двоярусну дзвіницю. У цей же час дерев’яну покрівлю церкви замінили на металеву, а до бокових притворів добудували ганки. Ганок західного притвору було засклено і його почали використовувати як тамбур, що дало змогу зберігати тепло всередині споруди. 1896 церкву і дзвіницю поставили на мурований цоколь, а у міжрукав’ях храму прибудували чотири нижчих від основного об’єму приміщення, двоє із яких використовувалися як ризниця і паламарня.

У 1895 В. ц. володіла церковним капіталом у сумі 500 руб., 31 дес. церковної, 3 дес. садибної та 33 дес. ружної землі, діяло земське училище. 1901 – церковним капіталом у сумі 614 руб. 80 коп., 33 дес. ружної та 31 дес. 600 кв. саж. церковної землі, діяла земська школа. 1902 – 33 дес. 2280 кв. саж. ружної землі, діяли церковна б-ка, школа грамоти та земська школа. 1912 мала 33 дес. ружної землі, квартиру для священика, діяла церковнопарафіяльна школа.

У 1776 церковна парафія нараховувала 121 двір, 1295 душ обох статей. 1901 – 274 двори. 1895 церкву відвідувало 2065 душ парафіян обох статей. 1902 до парафії належало 2280 душ обох статей – жителів с.с. В’язівок та Терни, 1912 – 2109 душ різних станів.

Релігійна громада відновила свою діяльність 14.05.1942 під час німецької окупації у приміщенні церкви. 22.07.1944 була зареєстрована органами радянської влади під № 114, 08.01.1948 пройшла повторну реєєстрацію за № 219. 1958 громада отримала дозвіл уповноваженого у справах релігії на пофарбування храму. Ін. відомостей про діяльність чи закриття релігійної громади та долю храму не віднайдено. У новітній час релігійна громада відновила свою діяльність як громада УАПЦ. Пройшла реєстрацію органами державної влади 14.02.2000 за № 98. Для богослужінь використовує молитовний будинок.

Із священиків відомі: Федір Романовський (1702), Федір Косьмін, Іоанн Косьмін, Гнат Косьмін, Іоанн Міссіповський, Трохим Кузьминський (пом. 1803), Юхим Павлович Крикуновський (1895, 1902), Євген Євстафійович Ус (1912), І. Ломака (1944), Іван Федорович Дзюба (18.03.1947–16.08.1957), Петро Якович Попов (01.1958–09.04.1959), протоієрей Дмитро Котерлин (2008); із псаломщиків: Григорій Артемович Павловський (1895, 1902, 1912), Микита Якович Негеєвич (1902, 1912); із паламарів: Микита Якович Негеєвич (1895); із церковних старост: Мойсей Олексійович Дмитренко (1902), козак Володимир Іванович Адаменко (1912), Д. Овчаренко (1944, 1947).

Літ.: ДАПО. – Ф. Р-4085. – Оп.16. – Спр. 184; Спр. 205. – Арк. 84; Коломенский, 1895. – С. 254-122; Грановский, 1901. – С. 362-363; Клировая книжка…, 1902. – С. 360; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 147; РГПО, 2008. – Арк. 61; Приватний архів В. О. Мокляка; Приватний архів В. А. Павленка.

В. О. Мокляк, В. А. Павленко.