ҐАЛАҐАНИ

– фундатори церковних споруд і дворянських садиб, меценати мистецтва.

Представники козацько-старшинського роду.

Походять від козака Ґ. Івана з м-ка Омельник Миргородського полку (тепер с. Кременчуцького р-ну).

Син Ґ. Івана – Г. Гнат (? – 1748), полковник Запорозь­кого війська (1706), полковник компанійський (1708), полковник чигиринський (1709–1714) і прилуцький (1714–1739), допоміг московському війську 1708 зруйнувати Січ. Його фундації: барокові храми Спасо-Преображенський (1716) і Миколаївський (1720) у Прилуках. Перший собор мурований, дев’ятидільний, п’ятиверхий, хрещатий у плані, головний храм Прилуцького полку на території фортеці. 1781 і 1834 пошкоджений пожежами, форми бань набули іншого окреслення. Мурований храм св. Миколая мав один верх із люкарнями, у них були вставлені годинники. Після ремонту 1817 набув класицистичного характеру, передусім, у зовнішньому декоруванні. 1986 реставрований. З ім’ям Ґ. Гната пов’язана кам’яниця у Прилуках як полкова скарбниця. Вона однокамерна, з підвалом, бокові фасади вивершуються високими бароковими фронтонами, мала ґонтовий дах із заломом. 1721 Ґ. Гнат збудував своєрідний за національними формами будинок із рундуком на садибі військового інж. та історика О. Рігельмана у с. Липове на Полтавщині (тепер Талалаївського р-ну Сумської обл.).

Портрети Ґ. Гната зберігаються у Чернігівському ІМ (1730-ті), парний з дружиною – у Чернігівському ХМ (1740-ті). Спасо-Преображенська церква відтворена на світлині Г. Павлуцького (поч. 20 ст.).

З 1716 с. Сокиринці на Прилуччині (тепер Срібнянського р-ну Чернігівської обл.) як родовий маєток належали Ґ. Тут внук Ґ. Гната – Г. Іван (? – до 1798), бунчуковий товариш Прилуцького полку і суддя Прилуцького повітового суду, спорудив Воскресенську церкву (1781) і величезний дерев’яний палац, що простояв до 1829. Будинок по периметру мав піддашшя на колонах, усередині – кахляні печі з синіми голландськими і білими з кольоровими візерунками. З одного боку палацу розміщувався просторий зелений двір із флігелями, з другого – квітник із липами й терасами, від будинку йшла склепінчаста алея із трельяжу, що закінчувалася павільйоном у помпейському стилі.

Дружина Ґ. Івана – Катерина (? – 1823), з роду Дараґанів, фундаторка мурованої Успенської церкви (1818) у с. Піски на Лохвиччині. Образ Юрія Переможця з церкви 1906 передано до Полтавського єпархіального давньосховища (згодом – до ПКМ і ПХМ (нині місцезнаходження невідоме). Храм знищено у 1930-х. Ґ. у Сокиринцях тримали вертеп, театр, капелію, балет, картинну галерею.

Син Г. Івана й Катерини – Ґ. Григорій (1760 – до 1808), бунчуковий товариш з 1781, майор з 1787, дідич, уфундував муровану церкву. Його портрет зберігається у Чернігівському ІМ (1780).

Сини Ґ. Григорія – Г. Петро (1792–1855) і Г. Павло (1793–1834). Ґ. Петро закінчив гірничий кадетський корпус, служив у колегії іноземних справ, міністерстві юстиції і внутрішніх справ, у 1832–1835 – лохвицький дворянський маршалок, власник с. Дігтярі. У селі уфундував муровану Преображенську церкву (1840), а також дерев’яну Троїцьку (1844) у с. Михайлівка Золотоніського пов. на Полтавщині (тепер Чорнобаївського р-ну Черкаської обл.).

Ґ. Павло, колезький асесор, займався малюванням, був арх. і гірничим інж. за освітою, створив у с. Сокиринці один із визначних садово-паркових ансамблів на Лівобережній Україні, головною спорудою якого є палац у стилі класицизму (1824–1831, арх. П. Дубровський). Складовими частинами ансамблю є витончена кругла ротонда із восьми колон, альтанка, готична каплиця з п’ятьма вежами. У залах, вітальні й коридорах палацу свого часу експонувалася збірка портретів укр. гетьманів, козацької старшини, серія гравюр Рафаелівського циклу, зброї, порцеляни заводів Севра, Саксонії, дворянина Миклашевського, Гарднера із Московії, срібла доби Людовіка XVI, медалі, мініатюри, годинники, табакерки, броші 2. пол. 17 – поч. 19 ст.

Син Ґ. Павла – Г. Григорій (1819–1888) закінчив С.-Петербурзький університет, був дворянським маршалком Борзенського (1848–1851) і Прилуцького (1871–1881) пов., член Державної ради (1882–1888). Ґ. Григорій як українофіл, відомий своїм меценатством, в пам’ять свого сина заснував у Києві Колегію Павла Ґалаґана (1871) і перший в Україні спорудив будинок у національному стилі (1854–1856, арх. Є. Червинський) у с. Лебединці на Прилуччині (тепер Срібнянського р-ну Чернігівської обл.). 1878 Ґ. Григорій подарував садибу із будинками для влаштування першого на Полтавщині земського ремісничого училища. Ґ. Григорій – фундатор дерев’яних церков: Варваринської (1854) у с. Лебединці та Покровської (1871) у с. Глиниця на Прилуччині.

Літ.: Шафонский А. Черниговского наместничества топографическое описание… – К., 1851, С. 515; Арандаренко, 1852. – С. 292; Памятная книжка…, 1865. – С. 104; Клировая книжка…, 1902. – С. 123, 317, 521, 548, 558, 566-567, 569; Модзалевский, 1908. – С. 221, 223, 224, 225, 385; Памятники архитектуры Украины: Чертежи и фотографии. – К., 1954. – С. 35. – Табл. 130-132; Січинський, 1956. – С. 98, 125, 128; Білецький П. Український портретний живопис ХVІІ–ХVIІІ ст. – К., 1969. – С. 212-215, 218, 220, 223-224, 226-227, 231-232, 234-235; Украина и Молдавия: Справоч.-путеводитель / Авт. текста й сост. альбома Г. Н. Логвин. – М.-Лейпциґ, 1982. – С. 414. – Табл. 250-252; Чернігівщина: Енц. довід., 1990. – С. 151-152, 450, 643, 769; ЕУ, Т. 2, 1993. – С. 471-472.

В. М. Ханко.