ДАНИЇЛ Ачинський (Деліє Данило Корнилович)

(12.12.1784, м-ко Нові Санжари Кобеляцького пов. Полтавської губ., тепер смт, райцентр Полтавської обл. – 15.04.1843, м. Єнісейськ, тепер Красноярський край, Росія) – священнодіяч, місцевошанований святий РПЦ.

Нар. в сім’ї козака. Батько останні 20 років життя прожив не сповна розуму. Д. у 15-річному віці захворів на гарячку, і рідні переживали, що хлопця чекає така ж доля, але він видужав. На життя заробляв грою на музичних інструментах, але на вимогу діда облишив це заняття і зайнявся хліборобством. 1807 був призваний на військову службу. У батарейній школі вивчився грамоті. Артилеристом брав участь у війні 1812. Бився на Бородінському полі, дійшов до Парижа. Дослужився до унтер-офіцера. З 1815 квартирував із батареєю у м. Лебедин (тепер Сумської обл.). Звідти 1820 приїздив у відпустку до рідних у Нові Санжари. Прощаючись, сказав: «Не чекайте на мене більше». На той час у Д. вже визріло бажання присвятити себе Богу. Командуванню подав прохання відпустити його в монастир, але розуміння не знайшов. У 1822, коли батарея вирушила в похід проти турків, Д. відстав від військової частини з наміром усамітнитися в якомусь скиті. Деякий час перебував у с. Диканька на поклонінні чудотворній іконі свт. Миколая, жив самітником у лісі, переховуючись у Монастирських (Вовчих) печерах. 1824 як дезертир був засуджений «за намір покинути зовсім службу заради пустинножительства» і «як такий, що затятий у своїй думці і не хоче служити» був позбавлений військового звання і призначений на заслання до Нерчинська на роботи в копальнях. Шлях до місця заслання пройшов разом із злочинцями в кайданах. Після прибуття був призначений на пожиттєву працю у винокурні м. Боготольськ Томської губ. (тепер Красноярський край). Удень працював, а вночі молився. Місцевий пристав усіляко знущався над каторжанином, змушуючи його виконувати найважчу роботу. Одного разу в морозний день звелів роздягти Д. і поливати його водою, насміхаючись: «Спасайся! Ти ж святий!». Але захворів після цього не Д., а його мучитель. Виздоровівши завдяки молитвам праведника, пристав розкаявся у своїх вчинках і подав рапорт губернатору про звільнення Д. від каторги. Одержавши свободу, Д. вів життя аскета. Деякий час жив у м. Ачинськ, потім перебрався у с. Зерцали, за 17 верст від Ачинська. Тижнями перебував у невеликій келії, іноді займаючись рукоділлям, а ночами потай виходив, щоб працювати у бідняків – обробляв землю, жав, косив тощо. Коли його запитували про милостиню, відказував: «Милость может оказать и неимущий. Помоги бедному, поработай у него, утешь его словом, помолись о нем Богу, вот чрез сие можно любов оказать ближнему». Постійно носив залізні вериги і обруч, а також берестяний пояс, яки врізався в тіло. Люди приходили до Д. за благословінням, порадою, а деякі лише для того, щоб поглянути на нього, але всі відзначали присутність у старці Божої благодаті. Слава про святого старця поширилися по всьому Сибіру, наповнивши оселі розмовами про його подвижництво. У січ. 1843 Д. переїхав до м. Єнісейськ, поселившись в ігумені Христоріздвяного монастиря Євгенії (Старикової). Там і пом. на 59-му році життя. Був похов. біля монастиря, над могилою вірними було зведено капличку. У трав. 1920 за наказом властей мощі Д. було викопано, а каплицю знесено. Відтоді місцеперебування праху Д. невідоме. У 1999 Д. був прославлений у Красноярсько-Єнісейській єпархії як місцевошанований святий. У 2000 у м. Красноярськ збудовано церкву в його ім’я. 13.06.2007 вперше відслужено молебінь Д. в Троїцькій церкві смт Нові Санжари.

Літ.: Жития Сибирских святых. Сибирский патерик. – Новосибирск, 1999; Майстренко В. А. Тихий свет Зерцал. Жизнь и посмертная слава праведного старца Даниила Ачинского. – Красноярск, 2006.

О. А. Білоусько.