КИЗИКЕРМЕН ДЗВІН

– головний дзвін на дзвіниці Успенського собору м. Полтава.

Отримав назву на честь переможних дій козаків Полтавсь­кого полку в Азово-Дніпров­сь­кій кампанії 1695–1699. Загальне керівництво українським військом здійснював гетьман І. Мазепа, який рік за роком особисто водив козацькі полки у Дике Поле для «промысла над Крымом». У 1695 козацьке військо здобуло у пониззі Дніпра чотири турецькі фортеці: Кизи-Кермень, Мустрит-Кермень (Тавань), Аслам-Кермень, Му­бе­рек-Кермень. Найсильніша з фортець – Кизи-Кермень – була взята штурмом, під час якого відзначилися козаки Полтавського полку, очолювані Павлом Семеновичем Герциком. Зробивши підкоп під мури фортеці й зруйнувавши вибухом частину стіни й фортечну башту, козаки після 5-год. бою оволоділи укріпленням. Вражені падінням Кизи-Керменя, гарнізони ін. фортець склали зброю без опору.

Після замирення Росії з Туреччиною всі придніпровські фортеці були знищені, а бойові засоби вивезені. Із добутих у Кизи-Кермені гармат київський майстер Афанасій Петрович коштом полковника П. С. Герцика відлив дзвін вагою 119 пудів 36 фунтів (бл. 2 тонн) для Успенського собору в Полтаві. Дзвін має класичну продовгувату форму, стінки дуже товсті, особливо у нижній частині. Поверхня гладка, блискуча. Язик нагадував перекинутий догори буряковий корінь, дещо викривлений. Зовнішня поверхня прикрашена рельєфними зображеннями та написами. Згори і знизу дзвін прикрашений рельєфною гірляндою з листя. У верхній частині, біля вух, напис: «року 1695 месяца ноеврия дня І». З одного боку – зображення герба Герциків: у польському щиті серце з грецьким чотиристороннім рівнокінечним хрестом, згори з полум’я підіймається рука, що тримає стрілу горизонтально вістрям ліворуч, по боках вертикально розміщені букви: зліва – «И.П.В.П.П.», справа – «Ц.В.З.П.С.». З другого боку – в прямокутній рамі зображення Богоматері на повен зріст, яка стоїть на хмарі, котру тримають херувими, з Вічним немовлям на правій руці. З третього боку – напис силабічними віршами, складений пресвітером Успенського собору, відомим поетом Іоанном Величковським:

«В року тысяча шесть сот девятдесят пятом

По славном кизи-кермене от христиан взятом.

За царства росских царей Петра, Иоанна,

За гетманства Мазепы Богом дарованна

Сооружено звон сей по Божией славе

До храму Успения во граде Полтаве.

Из штук казикерменских арматних здобычних.

З придатками материи до звона приличных.

Коштом его милости войск полтавских вожа,

Павла Семеновича, Украины строжа».

З четвертого боку – восьмикінцевий хрест у сяйві. Внизу напис: «Делал Афанасий Петрович».

Тривалий час дзвін знаходився на дзвіниці тоді ще дерев’яного Успенського собору. Після того, як були збудовані новий мурований храм та дзвіниця, він зайняв місце на її другому ярусі. На поч. 19 ст. використовувався також з метою відліку часу. Очевидно, від тривалого використання на поч. 19 ст. дзвін тріснув, тому у квіт. 1876 було прийнято рішення зняти його і поставити на паперті. У 1890 з ініціативи тодішнього настоятеля собору протоієрея Миколи Уралова з дозволу єпископа полтавського Іларіона дзвін було перелито зі збереженням його зовнішнього вигляду та всіх деталей декору й написів. З цією метою було використані кошти, залишені на благодійні цілі поміщицею Тетяною Олександрівною Старицькою. Замовлення виконав московський завод М. Д. Фінляндського. 15.10.1890 у присутності М. Уралова відбулася переливка, а 08.12.1890 перелитий Кизи-Кермен повернено до Полтави і встановлено на дзвіниці Успенського собору. Під час переливки було допущено ряд неточностей – не збережено напис «Делал Афанасий Петрович», кириличні позначення цифр замінено арабськими, допущено помилки у словах, додано ряд написів: «Перелит в 1890 году в десятое лето царствования императора Александра ІІІ на средства, пожертвованные действительным статским советником Петром Герасимовичем Аглаимовым и штабс-капитаном Иваном Василиевичем Петрашем из капитала Т. А. Старицкой. При переливке соблюдены прежние надписи и детали колокола», «Лит в Москве в заводе М. Д. Финляндского». На дзвіниці Успенського собору дзвін знаходився до кін. 1929. У трав. 1930 він уже перебував на складі Рудметалторгу. Раніше Полтавський музей неодноразово звертався до органів державної влади з вимогою зберегти пам’ятку. Питання про долю дзвону було винесено на засідання бюро Українського комітету охорони пам’яток культури. 15.01.1931 прийнято рішення про занесення дзвону до першої категорії пам’яток ливарного мистецтва. Таким чином, після втручання столичних наукових установ і сплати необхідної суми у 550 крб. дзвін було передано до Полтавського музею. Але на його долю випало ще одне випробування. У 1941, напередодні залишення міста, К. д. разом із верстатами Полтавського паровозоремонтного заводу відправлено до Сибіру. Там його збиралися переплавити, і лише завдяки зусиллям директора заводу Т. В. Гайового цьому вдалося запобігти, а після вигнання німецьких окупантів повернути пам’ятку до ПКМ. Дзвін має пошкодження, які унеможливлюють його подальше використання за первісним призначенням. У 1929 було відбито частину «вух», за які він підвішувався на дзвіниці, відбито «язик» разом із кріпленням, пошкоджено тіло, на якому з’явилися сколи та дрібні тріщини.

Літ.: Бучневич В. Сведения о колоколе «Кизикермане» в Полтавском Успенском кафедральном соборе. – Полтава: Типогр. И. А. Дохмана, 1883. – 11 с., ил.; П. І. Д. Колокол «Кизикерман» на колокольне Полтавского кафедрального собора // ПЕВ.ЧН. – 1865. – № 22. – С. 528-531; Нестуля О. Доля церковної старовини в Україні. 1917–1941 рр. Ч. 2. – К., 1995. – С. 124; Аптекар Р. Повернення «Кизикермена» // Україна. – 1974. – № 26.; Сидоренко Г. О. Дзвін Казикермен // Зоря Полтавщини. – 1961. – 13 трав.; Мокляк В. Дзвін «Казикермен»: (Із історії одного експонату) // ПЄВ. – Ч. 5. – 1998–1999. – Полтава: АСМІ, 1999. – С. 13-20.

В. О.Мокляк.