АРСЕНІЙ (Берло Андрій Іванович)

(р. н. невід., с. Памфіли Переяславського полку – 06.06.1744, м. Переяслав, тепер м. Переяслав-Хмельницький, райцентр Київської обл.) – церковний діяч, єпископ, благодійник.

Син полкового переяславського судді, пізніше знатного військового товариша, вихідця із Валахії. Навчався в Київській духовній академії, потім у Львові. Прийняв чернецтво у Києво-Печерській лаврі. Був учителем граматики Київської духовної академії. З 1717 – архідиякон, з 01.06.1722 – архімандрит Київського Межигірського Спасо-Преображенського монастиря. 30.01.1730 хіротонісаний на білоруську Могилівську кафедру, але не дістав затвердження від польського уряду, у володінні якого перебувала єпархія, тому іменувався лише її адміністратором. У Могильові А. довелося терпіти численні образи від ворогів православ‘я, які навіть погрожували йому розправою. Врешті він слізно став просити імператрицю звільнити його від управління єпархією. 1733 на Могилівську кафедру на бажання місцевої шляхти був обраний єпископ із поляків, а А., завдяки клопотанню Феофана (Прокоповича), переведено до Переяслава (28.01.1733) з обов’язком бути коад’ютором Київської єпархії. 31.08.1733 А. звільнено від цього обов’язку і затверджено першим самостійним єпископом Переяславсько-Бориспільської єпархії. Окрім упорядкування єпархіального управління, А. восени 1738 заснував при Переяславському кафедральному Вознесенсь­кому монастирі семінарію, яка спочатку складалася із класів граматики, поезії і риторики. Уфундував дерев’яну (з дуба) триверху Різдвяно-Богородицьку церкву (1731) у м-ку Вороньків Переяславського полку, муровану Михайлівську церкву (1734–1750) у м. Переяслав. Із Михайлівської церкви – фелонь 1718 з брунатного кольору парчі, заткана золотом і сріблом, із зображенням «Тайної вечері», єпитрахілі із зображеннями «Воскресіння», св. Костянтина, Єлени, Іоакима і Ганни (1906 передано до Полтавського єпархіального давньосховища, згодом – до ПКМ і ПХМ). 30.09.1735 призначений єпископом Білгородським. Однак через хворобу не зміг виїхати на місце і керував єпархією заочно, а потім упрохав залишити його на Переяславській кафедрі, де й помер.

Літ.: Описание Архангело-Михайловской церкви в г. Переяславе. Составленное протоиереем Иоанном Крамаренком. – Полтава, 1868. – С. 7; Житель города Переяслава. Архангело-Михайловская церковь в городе Переяславе // ПЕВ.ЧН. – 1868. – № 20. – С. 512; Грановский, 1901. – С. 70-71; Клировая книжка…, 1902. – С. 460; Корсун Г.Н. Местечко Вороньков Переяславского уезда Полтавской губернии // ПЕВ.ЧН. – 1904. – № 28. – С. 1083-1084; Модзалевский, 1908. – С. 50; Пархоменко В. Епископ Переяславский Арсений Берло, его личность и среда архипастырской деятельности. – Полтава, 1911; Павловский, 1914. – С. 128-129; ЕУ, Т. 1, 1993. – С. 120; Памятники архитектуры Украины: Чертежи и фотографии. – К., 1954. – С. 25; Логвин Г. Н. По Україні: Стародавні мистецькі пам’ятки. – К., 1968. – С. 69; Украина и Молдавия: Справоч.-путеводитель / Авт. текста и сост. альбома Г. Н. Логвин. – М.-Лейпциґ, 1982. – С. 405-406; Памятники градостроительства…, 1983. – С. 139, 140-142; Іменний Звід…, 2005. – С. 74; ВПЄ. – 2007. – № 3 (63). – Берез.

О. А. Білоусько, В. М. Ханко.