АРСЕНІЙ (Могилянський Олексій Васильович)

(17.04.1704, м-ко Решетилівка Полтавського полку, тепер смт, райцентр Полтавської обл. – 08.06.1770, м. Київ, похов. у Софійському соборі) – церковний діяч, митрополит, проповідник, благодійник.

Син священика. Брат Єпіфанія (Могилянського Є. В.). По материнській лінії походив із відомого роду Могил. Батько, дід і прадід кожний у свій час успадковували парафію решетилівської церкви Успіння Пресвятої Богородиці. А. до 17 років виховувався вдома. Потім навчався у Київській духовній академії (1721–1727) і Харківському колегіумі (1727–1735). Опанував найпрестижніші тоді дисципліни, оволодів 9 мовами, відзначався неабиякою красномовністю. Однак, як і більшість його освічених земляків, мусив шукати застосування своїм здібностям поза Україною. За протекцією колишніх наставників і старших товаришів улаштувався 1739 вчителем Тверської духовної семінарії, звідки 1741 переведений до Московської духовної семінарії. 1742 прийняв чернечий постриг у Московському Заіконноспаському монастирі. 1743 викликаний до С.-Петербурга і призначений придворним проповідником імператриці Єлизавети Петрівни. Тут досяг величезного успіху. За свій талант одержав царську винагороду: діамантову панагію й діамантовий із рубінами хрест. У січ. 1744 висвячений на архімандрита Троїце-Сергієвої лаври. 25.06.1744 хіротонісаний на архієпископа Переяслава-Залєського, водночас залишений настоятелем лаври і призначений членом Св. Синоду.

Блискуча кар’єра не притупила в А. патріотичних почуттів. Улітку 1744, скориставшись поїздкою імператриці Єлизавети Петрівни на Україну, А. відвідав батьківщину. Гостюючи в Решетилівці, він дізнався, що пожежа знищила Успенську церкву, і взявся зарадити справі. На кошти А. протягом 1746–1749 на місці знищеної вогнем дерев’яної збудовано муровану церкву (знесена у 1920-х). 1754 поруч із церквою споруджено чотириярусну дзвіницю. 1749 храмоздатель подарував церкві срібний позолочений хрест. У пізніші часи на правому фасаді у ніші було вміщено невелике мармурове погруддя власника Решетилівки, дійсного таємного радника і члена Державної Думи В. С. Попова, а також малярський портрет та образ Божої Матері.

1752 А. вийшов на спочинок у Новгород-Сіверський Спасо-Преображенський монастир. 22.10.1757 призначений митрополитом Київським. Надавав великого значення духовному вихованню молоді. Особливо протегував Київській духовній академії: віддавав учителям і учням частину свого жалування, клопотався за них перед начальством, захищав від утисків магістратських чиновників, випрошував субсидії. 1763 збудував мурований корпус для бідних студентів. А. був близько знайомий з Г. Сковородою, розсилав у церкви його духовні наспіви; підтримував зв’язки з Г. Левицьким-Носом, замовляв у нього ікони та гравюри для київських храмів. Сам А. теж був творчою людиною. За своє митрополиче правління видав і розіслав підвідомчому духовенству понад 650 указів, зокрема, про взаємостосунки між духовною і світською владою, про збір пожертвувань на боротьбу з інфекційними хворобами, про недопущення вінчання малолітніх з дорослими, про відповідальність за правопорушення церковнослужителів, про непорушність і святість могил та поховань. Склав «Акафіст і службу св. Димитрію Ростовському». Деякі проповіді А. були надруковані.

Пр.: В неделю … по сошествии Св. Духа. – М., 1742–1744; В похвалу св. угодников Божиих. – СПб., 1743; Слово на мир со шведами. – М., 1744.

Літ.: Арандаренко, 1852. – С. 77-78; Памятная книжка…, 1865. – С. 104-105; Арсений Могилянский, митрополит Киевский и Галичский // ПЕВ.ЧН. – 1883. – № 6. – С. 268-282; Клировая книжка…, 1902. – С. 32; Грановский, 1901. – С. 86-87, 204; Павловский, 1912. – С. 10-11; Павловский, 1914. – С. 127-128; Бучневич В. Е. Местечко Решетиловка Полтавского уезда // Тр. ПУАК. – Вып. 15. – Полтава, 1917. – С. 19–20; Бучневич В. Е. Арсений Могилянский // Тр. ПУАК. – С. 52-55; Полтавщина: Енц. довід., 1992. – С. 828; Іменний Звід…, 2005. – С. 74-75; ВПЄ. – 2007. – № 3 (63). – Берез.

В. М. Кошова, В. М. Ханко.

Портрет на с. 19.