АФАНАСІЙ (Вольховський Іван Павлович)

(бл. 1741, м. Полтава – 01.01.1801, там само) – церковний діяч, єпископ.

Син полтавського протоієрея Павла Вольховського, небіж Афанасія (Вольховського П.). Навчався в Тверській, потім в Ярославській духовній семінарії, куди дядько перейшов на архієрейську кафедру. Продовжував навчання у Харківському колегіумі й Київській духовній академії. Після закінчення студій 1765 був священиком Миколаївської церкви м. Полтава. 1769 овдовів і прийняв чернецтво в Чернігівському кафедральному соборі. 1776 призначений ігуменом Новгородського Кирилового монастиря, а 1781 – намісником Олександро-Невської лаври. 1783 переведений до Новгородського Отенсько-Покровського-Трьохсвятительського монастиря, а згодом архімандритом до Вяжищського монастиря св. Миколи Чудотворця. 1785 призначений архімандритом Новгородського Юр‘єва монастиря. 1788 хіротонісаний на єпископа Старорусського, вікарія Новгородської єпархії. З 1795 – єпископ Могильовський і Полоцький. 1798 звільнений за доносом диякона Харкевича, який обвинувачував А. у використанні єпископського сану з корисливою метою, недостойному житті й недотриманні табельних днів. Цей донос обер-прокурор Св. Синоду кн. В. А. Хованський виклав у рапорті на царське ім’я, і єпископ А., без проведення слідства, був увільнений на спочинок у Мгарський Лубенський монастир без пенсії (остання була призначена згодом повелінням імператора Павла I). Причина звільнення і звинувачення залишилися без пояснення. 29.08.1800 єпископ Полтавський Сильвестр доносив Св. Синоду, що А. «лишился ума». Невдовзі А. помер на квартирі свого родича, священика Миколаївської церкви Іоанна Симоновського. Похов. у Полтавському Хрестовоздвиженському монастирі. Домовина А. була встановлена на особливому підвищенні біля стіни при вході в усипальницю.

Тв.: Окружная грамота к пастве. – М., 1795.

Літ.: Павловский, 1912. – С. 11-12; Павловский, 1914. – С. 129-130; Іменний Звід…, 2005. – С. 81-82.

О. А. Білоусько.