АФАНАСІЙ (Вольховський Петро)

(25.11.1712, м. Полтава – 15.02.1768, за ін. даними 1776, м. Ростов, Росія) – церковний діяч, єпископ.

Брат полтавського протоієрея Павла Вольховського, дядько Афанасія (Вольховського І. П.). Закінчив Харківський колегіум, Київську духовну академію (1740). Викладав у Харківському колегіумі, був проповідником Московської духовної академії. У трав. 1745 пострижений в ченці і призначений префектом Троїце-Сергієвої лаври. 1749 обраний келарем лаври із залишенням на посаді ректора і проф. богослов‘я Московської духовної академії. 1753 висвячений на архімандрита і призначений ректором Ярославської духовної семінарії. Відкрив у цьому навчальному закладі філософський і богословський класи та увів викладання грецької й сербської мов. 1758 хіротонісаний на єпископа Тверського. 1763 переведений до Ростова, де й помер. Похов. у Ростовському Успенському соборі. Вирізнявся «любовью к храмозданию». На власні кошти 1756 збудував церкву в Троїце-Сергієвській Приморській пустині, 1771 звів соборний храм у Варницькому монастирі. Відомий як активний борець з церковним розколом, зокрема, був учасником собору, який засудив митрополита Арсенія (Мацієвича). Авт. низки богословських праць (переважно рукописних) та промов (казань), надзвичайно довгих (одна з них – обсягом 36 друкованих стор.) і з великою кількістю вчених посилань.

Тв.: Слово в пособии во всяком требовании нашем, и силе молитв угодников Божьих. – М., 1749; Прибавления к Творениям св. отцев. – М., 1861; Systema theologiae coepta anno 1751 («Богословские уроки», складені за ідеями Феофана Прокоповича, рукопис); Инструкция поповскому старосте (1760, рукопис).

Літ.: Павловський, 1913. – С. 2-3; Павловский, 1914. – С. 129; Іменний Звід…, 2005. – С. 82-83.

О. А. Білоусько.