ЙОНА (Мірошниченко Іван Павлович)

(у схимі – Петро; бл. 1800, посад Крюків біля м. Кременчук Полтавської губ., тепер у складі м. Кременчук Полтавської обл. – 09/22.01.1902, м. Київ) – церковний діяч, архімандрит, подвижник.

Виходець із міщанського стану. До 22 років жив з батьками, займаючись хліборобством. Водночас, будучи надзвичайно набожним, відвідував монастирі. Вирішивши стати монахом, подався до знаменитого відлюдника Серафима Саровського, де пробув у якості учня і послушника 8 років. 1836 за велінням учителя став послушником Брянської Білобережної пустині, де прийняв чернецтво (1843) і був рукоположений у сан ієродиякона (1845). У 1847 перебрався до Києва. Жив у Києво-Печерській лаврі, Золотоверхому Михайлівському, Братському Грецькому, Видубицькому монастирях. 1858 уведений у сан ієромонаха. Увесь цей час плекав мету «потрудиться в созидании и устроении святой обители мужского общежительного монастыря, великого и дивного для всех и полезного к славе Божией и многим спасающимся в ней». Для нової обителі вибрав урочище Звіринець побл. Видубицького монастиря, де колись полювали київські князі. Ктиторкою монастиря стала духовна дочка І. – дружина київського ген.-губернатора, кн. Катерина Васильчикова, яка пожертвувала на матеріальне забезпечення обителі частину своїх маєтностей на Полтавщині. Вона ж клопоталася про надання монастиреві законного статусу перед імператором Олександром ІІ. Сумніви щодо заснування ще одного монастиря в Києві висловили митрополит Київський Арсеній, обер-прокурор Св. Синоду граф Толстой і міністр у справах царського двору Аллерберг. Однак 1866 імператор підписав указ про заснування Троїцького монастиря на Звіринці. В документі, м. ін., говорилося: «Этот монастырь утверждается образцовым и на будущее время для всех монастырей. При этом монастыре учреждаются и благотворительные заведения». Поступово число відвідувачів монастиря зросло до 100 тис. на рік. Маючи дар прови­діння, Й. багатьом допомагав своїми молитвами. 1872 уведений у сан ігумена.

Водночас розросталася сама обитель, названа у народі «монастирем отця Йони». На поч. 20 ст. тут проживало 600 іноків і послушників. В обителі нараховувалося 45 жилих споруд для братії, 5 готельних корпусів, 4 приміщення для робітників, 19 господарських будівель, діяла лікарня, школа-притулок на 30 дітей-сиріт. Окрасою монастирського ансамблю була зведена в 1871–1872 мурована Троїцька церква с приділами на честь ікони Божої Матері «Троєручиці» та в ім’я Всіх Святих. Й. збирався збудувати також 110-метрову дзвіницю – найвищу на Русі, але встиг тільки схвалити проект. Розпочаті 1903 роботи перервалися після революції 1917, зведений 1-й поверх пізніше був розібраний.

Поряд із піклуванням про свою обитель Й. працював над відновленням і благоустроєм овіяного козацькою славою Межигірського Спасо-Преображенського монастиря. Наприкінці 18 ст. цей монастир майже цілком вигорів, і надалі його споруди використувалися фаянсовою фабрикою. Після її закриття Межигір’я було виставлено на продаж, але І. домігся передачі запустілої обителі у своє відання і разом з іноками Троїцького монастиря відродив у ній чернече життя. 1866 уведений у сан архімандрита. Помер після тяжкої хвороби столітнім старцем. Похов. у склепі під Троїцьким храмом.

Заснований Й. монастир 1934 був закритий органами радянської влади, а на його території розбили ботанічний сад. У 1940-х обитель відродилася, але невдовзі була повторно закрита. У 1966 зі сплюндрованого Троїцького храму, перетвореного на склад, мощі Й. перенесли на Звіринецьке кладовище. Нове відновлення обителі розпочалося на поч. 1990-х. У 1992 до храму повернуті мощі засновника. 1996 Й. причислений до лику святих.

Літ.: Жизнеописание отечественных подвижников. – С. 239-244; Павловский, 1914. – С. 179.

О. А. Білоусько.