КАЛНИШЕВСЬКИЙ Петро Іванович (Калниш)

(1691, сл. Пустовійтівка Смілянської сотні Лубенського полку, згодом Роменського пов. Полтавської губ., тепер Роменського р-ну Сумської обл. – 1803, Соловки) – державний діяч, фундатор храмів і меценат мистецтва.

Останній кошовий отаман Війська Запорозького Низового (1762, 1765–1775). Після ліквідації Січі заарештований і ув’язнений у Соловецькому монастирі. Звільнений 1801, залишився в монастирі, де й помер. Дерев’яні церкви його фундації – Різдва Богородиці в Лохвиці, Миколаївська в м-ку Сміла, Покрови Пресвятої Богородиці в Ромнах, Святої Трійці у рідному селі – характерні й блискучі зразки українського бароко. Надавав кошти на придбання церковної л-ри тощо.

П’ятиверха, хрещата в плані церква Різдва Богородиці збудована в 1763–1771 будівничим Іллею Бродацьким, майстром Василем Волошиненком, іконостас роботи ікономалярів Павла Петрашіва та Шумлянського, скульптурна й сницарська робота Сисоя Шалматова. «Иконостас предивный й преславный в собори лохвицком поставлен освящен», – свідчив сучасник. Храм згорів 1797, іконостас врятували і встановили у новому, мурованому (1806). Останній розібрали 1936.

Покровський храм у Ромнах (1764–1770) К. уфундував разом з Данилом Чорним. Будували церкву майстри теслярського цеху м-ка Сміла Іван Босик, Михайло Руденко, Семен Дзюба, Терешко Тертишник, Трохим Лихола. Розкішний чотириярусний різьблений і позолочений іконостас із суворим Саваофом, що вивершувався угорі, із розмальованими статуями першосвящеників Захарія й Аарона, Іоанна Хрестителя, євангеліста Іоанна в натуральний людський зріст на третьому ярусі, із зображенням панорами фортеці зі стінами, вежами й собором Ромен над намісними іконами, із звивистими колонами виконав осташківський різьбяр і скульптор С. Шалматов. Покровська церква була найвизначнішою спорудою Полтавщини.

Заходами мистецтвознавця М. Макаренка й членів Полтавського церковно-архео­ло­гічного комітету храм 1908 перенесли до Полтави і встановили на подвір’ї резиденції архієпископа. Проф. С. Таранушенко назвав церкву однією з найбільш імпозантних і величних на Лівобережжі. У 1930-х храм використовувався дирекцією військового шпиталю як склад. Згорів 1943.

Храмові скульптури Іоанна Хрестителя, Іоанна Богослова, пророків Аарона й Мойсея, 17 образів барокового стилю, зокрема Богоматері, Спасителя, Іоанна Золотоустого, Миколая Чудотворця, мц. Параскеви, «Покрова Богородиці», «Успіння Богоматері», «Страсті», «Вхід до Єрусалима» 1906 передано до Полтавського єпархіального давньосховища (згодом до ПКМ і ПХМ, втрачені). З 1908 у давньосховищі зберігалася закладна дошка Покровської церкви (копія 1827 з оригіналу 18 ст., нині в ПКМ).

К. надав кошти на спорудження Троїцької церкви у сл. Пустовійтівка – тризрубної й триверхої (1773), для якої подарував коштовне й велике за розмірами євангеліє роботи видатного українського золотаря Івана Равича (нині в Роменському КМ). У 1930-х церкву наполовину зруйнували, зняли двозаломні бані й верхні частини споруди та пристосували для потреб сільського клубу.

Церква Різдва Богородиці у Лохвиці зображена на картині «Соборний майдан у Лохвиці» маляра В. Журавльова (1910-ті, Лохвицький КМ ім. Г.С. Сковороди). Покровський храм зображено на літографіях (1852, друкарня М. Арандаренка у Полтаві, експонується у ПКМ), О. Сластьона (1894–1895), світлинах мистецтвознавців М. Макаренка (поч. 20 ст.), Г. Павлуцького (1907), С. Таранушенка (1920-ті), акварелі Ю. Химича (1970-ті). Портрет К. відтворено на іконі «Покрова» з Покровської церкви на Січі (зберігається в Одеському ІМ, копії – 1856 у ПХМ, 1905 у Дніпропетровському ІМ). У рідному селі К. встановлено пам’ятник (ск. В. Бородай, Р. Синько), у Ромнах на Покровській горі – пам’ятний знак (обидва 1991).

Літ.: Арандаренко, 1852. – С. 338; Курилов И.А. Роменская старина. – Ромны, 1898. – С. 289-291, 292-293; Клировая книжка…, 1902. – С. 572; Макаренко Н. На родине последнего гетмана Запорожского П. Ив. Калнишевского // Искусство и художественная промышленность. – С.-Петербург, 1901. – № 8 (32). – С. 253-257; Падалка Л.В. О старинном Покровском храме козацкой поры и его строителе // Тр. ПУАК. – Полтава, 1908. – Вып. 5. – С. 49-64; Таранушенко, 1976. – С. 197-199, 202-207; Геврик Т. Дерев’яні храми України. Шедеври архітектури: Альбом. – Н.-Йорк: Український музей, 1987; Кулиняк Д.І. Останній кошовий Петро Калнишевський. – К.: Знання, 1991. – 48 с.; Полтавщина: Енц. довід., 1992. – С. 686-687, С. 836; Кулиняк Д. Принеси нам од Калниша вісті // Старожитності. – К., 1992. – Ч. 10 (26). – С. 8-9; Супруненко О.Б. Закладна дошка Покровської церкви Петра Калнишевського // Козацькі старожитності Полтавщини. – Полтава, 1993. – Вип. 1. – С. 73-79; Калнишевський Петро // ЕУ, Т. 3, 1994. – С. 926; Шибанов Г. Козацькі церкви Лохвиці: Важкий шлях відродження // ПЄВ. – 1994. – Ч. 2. – С. 20; Філянський М. Спадщина України // ПЄВ. – 1995–1996. – Ч. 3. – С. 14, 15; ЕІУ, Т. 4, 2007. – С. 40-41; Ханко, 2007. – С. 151.

В. М. Ханко.