КОМЕНДАТІВКА с., Кобеляцький р­н. Православної Церкви громада. Софіївська церква-­усипальня.

15­метрова споруда збудована у формі піраміди власником села, морським офіцером Олександром Дмитровичем Білевичем (1844–1916). Під час служби на флоті у 1860­х він побував у Єгипті, де був вражений пам’ятками давньої цивілізації, зокрема, величними пірамідами в Гізі. Повернувшись у рідні місця, О. Д. Білевич збудував у своєму маєтку власну піраміду­усипальню. Гол. інж. будови став товариш О. Д. Білевича, майбутній герой російсько­ту­рецької війни 1877–1878 Степан Михайлович Лук’янов. Будівництво, розпочате 1864, розтяглося на тривалий час.

Первісно споруда складалася з чотиригранної піраміди, що у своїй основі мала прямокутник розміром 8,0х9,2 м і була складена з природного тесаного ззовні і бутового зсередини каменю. Гранітні блоки привозили на возах із місцевого кар’єру, обробляли на місці й канатами по дерев’яних жолобах піднімали нагору. Товщина стін споруди досягає 1,5 м. За переказами, вапняковий розчин робили на крові свіжозабитої худоби з додаванням яєчних білків. Три погребальні камери сполучалися підземними ходами. На рівні землі розміщувалася зала першого поверху з двома продов­гуватими вікнами, вище знаходилося практично відкрите приміщення другого поверху. Завдяки майстерно укладеним гранітним блокам різного кольору – від світло­сірого до коричнево­червонуватого, пам’ятка мала дуже мальовничий вигляд.

У рік початку російсько­ту­рець­кої війни раптово померла дружина фундатора Софія Михайлівна Білевич (1846–1877). Після того, як над її поховальною камерою зімкнулися важкі гранітні плити, всередині великої зали піраміди було зведено православний вівтар з імпровізованим іконостасом, освяченим 1877, а сама споруда перетворена на каплицю. Того ж 1877 на вершині піраміди встановлено металевий позолочений хрест, а підкупольну частину перетворено на дзвіницю. Головний вхід у західній стороні піраміди було прикрашено порталом із рожевого шліфованого граніту. Над порталом знаходилася плита з вибитим написом «1877» – рік смерті покійної та хрест. Вхід до каплиці закривали масивні ковані металеві двері. З західного боку споруда також мала невеликі металеві двері. На північній стіні з камінців викладено напис: «София Михайловна Белевич – родилась 1846 г. упокоилась 1877 г.».

Після того, як 1900 у с. Комендатівка згоріла дерев’яна Софіївська церква, О. Д. Білевич дав згоду на добудову до родинного склепу приміщення з метою перетворення його на парафіяльну церкву. Благодійник виділив кошти на закупівлю будівельних матеріалів, а жителі села своїми підводами возили цеглу з Кременчука. Новий храм почав діяти вже 1901 і був освячений, як і попередній, в ім’я св. вмц. Софії. Складався він із двох об’ємів: піраміди­усипальні, яка фактично використовувалася як вівтар, та прибудованого притвору розмірами 7х9 м із двома вікнами, перекритого двосхилою покрівлею з дерев’яним барабаном, увінчаним маківкою та позолоченим хрестом. Вхід до нововлаштованої церкви прикрашав портал, який перенесли з усипальні і встановили на новобудові. Водночас поряд з церквою була збудована сторожка. Церковним старостою жителі села одностайно обрали О. Д. Білевича.

У роки громадянської війни піраміда­усипальня, як найвища споруда села, використовувалася в якості спостережного пункту та кулеметної точки. Підтвердженням цьому є вибоїни в гранітові на вершині піраміди. Наприкінці 1920­х церкву закрили. Було знято хрести, розібрано баню, зруйновано східці, знищено і засипано склеп, вивезено церковне начиння, а приміщення використовувалося для різних господарських потреб. Під час Другої світової війни у 1943 поряд із церквою розірвався снаряд, і від струсу землі у прибудові по стінах пішли численні тріщини, що унеможливило її використання. Проте після ремонту покрівлі споруду знову почали використовувати для потреб місцевого колгоспу. У кін. 1970­х у ній було влаштовано склад отрутохімікатів та мінеральних добрив, і лише після численних скарг жителів села (кол. церква знаходилася на діючому кладовищі) його перевезли в ін. місце.

Борцем за збереження пам’ятки у 1980­х став киянин Андрій Федорович Кочубей, уродж. с. Дабинівка Кобеляцького р­ну. Однак його численні звернення в різні інстанції не принесли результату. У кін. 1984 було прийняте рішення розібрати церкву­прибудову, а на звільненому місці розмістити ритуальний майданчик. Усипальницю­піраміду рішенням Полтавської обл. ради 04.12.1984 за № 456 включено до списку пам’ятників архітектури місцевого значення.

Релігійна громада С. ц. відновила діяльність у трав. 1997. Зареєстрована 15.05.1997 за № 171 як громада УПЦ МП. Кер. релігійної організації – Ніна Яківна Артюх (2008). У 2006 почалися роботи з відбудови церковної споруди.

Див. також БЕРЕЗОВА РУДКА с., Пирятинський р­н. Каплиця.

Літ.: Коломенский, 1890. – С. 212­213; Коломенский, 1895. – С. 153­154; Справочная клировая книга…, 1901. – С. 294; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 112; Історія міст і сіл України: Полтавська область. – К.: УРЕ АН УРСР, 1967. – С. 411; Памятники градостроительства, Т.2, 1985 – С. 334; Полтавщина: Енц. довід., 1992. – С. 370; 200 років Кобеляцькому повіту. – Полтава: «Артополіграфсервіс», 2003. – С. 80­81; Бобрищев К. Отчий край. – Кн. 2. – Полтава: Сімон, 2004. – С. 75­82; РГПО, 2008.

В. А. Павленко.