КОМСОМОЛЬСЬК м., Православної Церкви (УПЦ МП) громада. Миколаївський собор.

1989 у м. Комсомольськ офіційно зареєстрували православну громаду віруючих, яка не мала власного храму. За 70 років радянської влади у найближчих селах всі церкви були знищені. У с. Келеберда не стало 6 церков, 1961 була зруйнована Покровська церква у с. Дмитрівка, де сільські активісти влаштували з іконостаса вогнище. Під відвалами кар’єру ВАТ «Полтавський ГЗК» було поховано с. Горішні Плавні, а разом із ним – останню діючу сільську церкву в окрузі в ім’я св. Миколая чудотворця.

У січ. 1990 єпископ Полтавський і Миргородський Сава призначив настоятелем Комсомольської парафії молодого енергійного священика – Романа Осадченка (нині – архієпископ Полтавський і Миргородський Филип), який відразу ж почав клопотатися про виділення віруючим приміщення для церкви. Адміністрація міста надала в оренду невеликий будинок в мр­ні Золотнище, де й відбувалися перші богослужіння. Водночас о. Роман звернувся до керівництва Полтавського ГЗК та Міністерства чорної металургії з проханням надати допомогу церковній громаді в будівництві нового храму, адже саме діяльність комбінату призвела до руйнування Миколаївської церкви у с. Горішні Плавні. В особі ген. директора Володимира Петровича Мартиненка Полтавський ГЗК виявив готовність повернути «борги» парафіянам. У 1990 на невисокому пагорбі у міському парку біля озера було встановлено хрест і закладено перший камінь на місці майбутнього собору. Будівництво розпочалося у черв. 1991, в період глибокої економічної кризи. Мале підприємство «Мрія», що розпочинало будівельні роботи, змогло довести цегляну кладку лише до вікон першого поверху. У той час фінансову допомогу надавали МП «Тріада», ПП «Веста», трикотажна фабрика, вносили пожертви парафіяни й приватні особи, але внаслідок інфляції всі ті кошти швидко знецінювалися.

Невдовзі будівництво храму повністю зупинилось, і тут до справи взявся Полтавський ГЗК, взявши на себе основні фінансові витрати і тягар відповідальності. Будівельний майданчик ожив. Руки вправних майстрів швидко зводили стіни храму й парафіяльного дому. У процесі будівництва виникало багато труднощів. У зв’язку з відсутністю або неймовірною дорожнечею деяких комплектуючих часто доводилось вносити корективи і зміни до проекту, використовувати місцеві матеріали, проявляти винахідливість і кмітливість. Так, згідно з проектом, маківки храму мали бути мідними, але умільці Полтавського ГЗК за участю спеціаліста з полімерів В.А. Лещенка виготовили їх із полегшеного полімерного матеріалу, який не піддається корозії. Ікони для іконостаса та розташованих уздовж стін кіотів писали київські іконописці, а їх оздоблення із сусального золота виготовили вправні майстри із Черкас.

Громада М. с. зареєстрована 25.12.1992 за № 462. 14.10.1994 відбулося освячення новозбудованого храму. Ці урочистості очолив предстоятель УПЦ митрополит Володимир. Присутніми були поважні гості: архієпископ Полтавський і Кременчуцький Феодосій, єпископ Житомирський і Новоград­Волинський Гурій, архімандрити, протоієреї, ієреї, диякони та віруючі із різних міст України, народні депутати ВР України, гол. Полтавської облдержадміністрації, керівники виконкомів Кременчука і Комсомольська, керівництво Полтавського ГЗК, представники засобів масової інформації, будівельники і майже всі мешканці міста. З того часу М. с. і парафіяльний дім стали духовним центром м. Комсомольськ. У парафіяльному домі розташовані декілька класів недільної школи для дітей та дорослих, баптистерій, зала для зборів парафіян, Покровська церква, є місце для перебування паломників. При соборі працює б­ка, що нараховує бл. 5700 книг. Богослужіння добового циклу в соборі починаються увечері у вівторок і закінчуються у неділю особливою вечірньою службою на честь св. Миколая.

Природно­архітектурний комплекс М. с. приваблює своєю красою. Архітектура храму еклектична. Ворота малі та центральні виконані у давньоруському стилі; у цьому ж стилі – головний купол із центральною й чотирма кутовими вежами, увінчаними маківками, вікна у формі давньоруського кокошника, розташовані в три яруси, причому розмір вікон першого поверху значно менший. Риси класицизму спостерігаються у формі храму, який має витягнуту нижню частину; блакитне поле стін розчленовано вікнами й одиночними та двійними пілястрами білого кольору; головний купол підтримують чотири аттики, у верхній частині яких розміщені люкарни – невеликі декоровані вікна, що мають форму солярного знаку. Краса і витонченість М. с. підкреслюється чіткими лініями та формами, що гармонійно поєднуються із навколишнім ландшафтом. Водяна поверхня озера окреслена плавними вигинами берегової лінії, виразності їй додають доріжки, що огинають водойму. Могутній підмурок паркану контрастує з легкістю решітки і сходів. Дерева обрамляють гладь озера. І над всім цим простором підноситься до неба собор. Ефект паріння й легкості породжує ярусне розташування елементів архітектурного ансамблю. Точкою відліку виступає водяна гладінь, від неї погляд піднімається до шпиля дзвіниці. Завершеність всьому архітектурному ансамблю надало відкриття у 2007 пам’ятника св. Миколаю – небесному покровителю міста (ск. Д. О. Коршун, М. Д. Кот).

Літ.: Журавель В. По воле Бога и людей // Громадська думка. – 1994. – 15 жовт. – № 42 (184); Ходырева Р. Под звон колоколов церковных // Громадська думка. – 1994. – 3 груд. – № 49 (191); РГПО, 2008.

Ю. Подєнєжна.