КОТЕЛЬВА смт, райцентр. Православної Церкви (з 1990­х – УПЦ МП) громада. Троїцька церква.

Перша дерев’яна церква на честь Святої Живоначальної Трійці у м­ку Котельва Київського воєводства (тепер смт, райцентр Полтавської обл.) була споруджена бл. 1620. Проіснувала понад 12 років і згоріла в груд. 1631 «от последовавшего вблизи пожара, святыни и все имущество перенесены были в Преображенский храм». За давніми переказами, що побутували в серед. 19 ст., церква була збудована «в виде небольшой храмины с небольшим куполом, об одной главе, покрыт соломой…».

Дата спорудження другої Т. ц. має документальне підтвердження: напис на старовинному напрестольному євангелії, яке зберігалося у вівтарі церкви: «сия Святая Евагелия напрестольная есть оправлена всем коштом рабом Божьим Иосифом Санкевичем Котляром Чудновским и надал сие к храму Святой Троицы новозиждущейся по святому пожару, от Бога насланном лета Христова 1631 месяца декабря 17, и надал сие к тому храму веспол с подружием своим Анастасией за спасение и отпущение грехов своих и жизни вечного наследия, которой святое Евагелие тое жадный от повинных моих, и ни жены моей, и никто инший не мает от того святого престола отдаляти; в которой той святой церкви был на той час служителем отец Михаил, – при котором и братство ее стало; где и я видевши их старанье, надаю на святое их братство и с женою моей; а кто бы ся важил сию святую книгу от того престола отдалити, на таковом анафема святых отцов 318; а со мною будет суд мети на Страшном Суде Христовом. А подписался в доме моем 1632 года месяца февраля 12 дня ему же имя личбою: осьмы, третий, пятидесятый, первый, трехсотый, десятый, осьмый. Имя писца по численным славянским литерам означает Игнатий Санкевич».

Другий храм «был дере­вян­ный, небольшой, низенький. С одним престолом, о трех главах, покрыт гонтой». Цей храм проіснував 150 років, до 1783, «…и был столь ветх, что углы опадали сами собою, во многих местах бревна от древности выдавались концами из стен». Незважаючи на те, що парафія храму складала бл. 2 тис. душ і «материалы впрочем были уже приготовлены для новой церкви деревянной», парафіяни довго не могли отримати дозволу на перебудову церкви, тому що «Котелевские казаки, еще с 1710 года поставлены в зависимость от Ахтырского полкового начальства, по делам церковным упорно хотели оставаться под ведением Киевского митрополита». Ця заборона була знята лише в квіт. 1770. Після цього, з 1779 до 1785 всі храми м­ка були перебудовані, а з 1786 «дела церквей Котелевских, Млинской и Деревской» були передані до Білгородської духовної консисторії.

У трав. 1783 друга Т. ц. через аварійний стан була розібрана. Тоді ж із благословіння київського митрополита Гавриїла Банулеско­Бодоні священиками Іосифом Верцинським та Андрієм Пуковським «вблизи первого ее места, несколько к юго­западу» була закладена третя дерев’яна Т. ц. Храм споруджувався на кошти ктиторів Якима Ковненка, Петра Тимо­шенка, Кирила Лучка та парафіян. Будівництво тривало бл. 4 років і 09.12.1787 з благословіння єпископа Білгородського і Оболонського Феоктиста церкву освячено священиком І. Верцинським. «Храм устроен был одним престолом, о пяти главах, покрыт гонтой и славнен новой утварью».

Однак новоспоруджена церк­ва проіснувала недовго. «1808 году мая 21 дня в 3 часа по полудни с юго­запада нашла страшная дождевая туча, из которой последовал сильный удар в залом северного притвора, и церковь сгорела до основания. Святыни и имущество ее вынесены и в третий уже раз перенесены в Преображенскую церковь».

Після цього на сході громади було прийняте рішення про будівництво четвертої Т. ц., але на цей раз мурованої, вкритої листовим залізом. Протягом року були придбані необхідні матеріали «…и в следующем 1809 году июля в 25 день, по благословению преосвященнейшего Христофора Сулими, Ахтырским первопресутствующим протоиереем Максимом Яновским совершено основание четвертого храма, на юго­востоке от прежнего». Авт. проекту, ймовірно, був відомий зодчий П. А. Ярославський, який у 1776–1809 працював Харківським губ. архітектором. Будівництво мурованого храму в стилі ампір тривало бл. 3 років і велося за кошти парафіян та «доброохотных пожертвований Харьковской губернии, Донских станиц», Запоріжжя та Чорномор’я. Новий храм мав два вівтарі: головний – на честь Святої Живоначальної Трійці, другий – на хорах на честь Введення до Храму Пресвятої Богородиці (освячені 13 та 15 жовт. 1812 «по благословению преосвященнейшего Суммы протоиереем Федором Щербинским»).

Станом на 1830 громада Т. ц. становила понад 2500 парафіян, серед яких були досить заможні люди. На їх замовлення 1835 акад. архітектури Андрій Андрійович Тон, який в той час працював Харківським міським архітектором, розробив проект триярусної дзвіниці, яка з дозволу преосвященного Інокентія була прибудована до притвору церкви.

Водночас протягом 1835–1838 на гроші місцевого поміщика, кол. інж., ген.­майора у відставці Федора Тимофійовича Матушинського (1000 руб. асигнаціями) здійснено перебудовні роботи, «и церковь была возобновлена». З північної, південної та західної сторін прибудовано чотириколонні портики з трикутними фронтонами та колонами тосканського ордеру. 1838 на заповідані Ф. Т. Матушинським церкві 4000 руб. у Москві були виготовлені срібні ризи на 4 ікони та «куплено Евангелие под серебряными окладами с обеих сторон».

У 1850 кількість парафіян Т. ц. склала 2561 осіб, із них 1256 чоловіків і 1305 жінок.

Час закриття храму невідомий, але у 1933 він уже не діяв. З 22.08.1933 споруду Т. ц. використовувала контора «Заготзерно» у якості складського приміщення. Церковне начиння під час закриття було знищене, лише невелика його частина була розібрана парафіянами по домівках.

Релігійна громада відновила діяльність під час німецької окупації 26.12.1941 у приміщенні храму. Настоятелем був протоієрей Іван Любенко. Після визволення Полтавщини, в кін. 1943 громада була офіційно зареєстрована в органах виконавчої влади.

На поч. 1956 Державний комітет РМ Української РСР в справах будівництва та архітектури включив споруду Т. ц. смт Котельва до списку пам’ятників архітектури Української РСР, що перебувають під держав­ною охороною. РМ Української РСР постановою від 24.08.1963 № 970 затвердила список пам’ятників архітектури, взятих під охорону держави. Т. ц. у цьому списку значилася під № 592. З метою збереження пам’ятки у трав. 1978 на замовлення релігійної громади інститут «Укрпроектреставрація» виготовив проектно­кош­торисну документацію (авт. проекту – Вадим Трегубов) на виконання ремонтно­реставраційних робіт. У 1978–1980 ці роботи були проведені. Їх вартість склала 36133 крб.

Нині Т. ц. існує як однобанна, хрещата в плані, цегляна споруда з напівкруглою апсидою зі сходу та подовженою західною частиною, до якої примикає квадратна в плані триярусна дзвіниця, перший ярус якої – з арковими прорізами, другий – з люкарнами. Центральний простір храму перекритий півсферичним куполом на циліндричному світловому барабані, вісім вікон якого мають напівциркульні завершення. Рядові вікна основного об’єму прямокутної форми без будь­яких деталей декору захищені декоративними решітками. Двері оздоблені трикутними смужками простої профіліровки, над якими розміщені напівциркульні вікна. Фасади оздоблені лаконічним карнизом, профіль якого виконаний простим напуском цегли. Західний, північний та південний фасади прикрашені поштукатуреними чотириколонними портиками з колонами тосканського ордеру, білий колір яких свого часу досить ефектно контрастував з цегляними стінами, але за останні десятиліття це сприйняття було втрачене після того як стіни побілили. Споруда Т. ц. відзначається чіткими гармонійними пропорціями, лаконічним вирішенням зовнішнього виду та композиції. Вона цікава тим, що дійшла до нашого часу в своєму первісному вигляді і є однією з небагатьох пам’яток архітектури стилю класицизму в Україні.

1993 до церкви проведено парове опалення. 1996 приміщення повністю оштукатурено, на світловий барабан встановлено нові пластико­металічні вікна. 1999 оштакурено церковну огорожу. 2002 всередині покладено нову дубову підлогу. При церкві діє б­ка (бл. 150 назв духовної л­ри) і недільна школа.

У новітній час релігійна громада Т. ц. зареєстрована 19.02.1993 за № 72 по вул. Жовтнева, 183 як громада УПЦ МП. Богослужіння проводяться у культовій споруді.

Із священиків відомі: Михаїл (1632), Іосиф Верцинський (1783), Андрій Пуковський (?– 1783–1787–?), Іван Любенко (1941), протоієрей Василій Довганич (2008); із церковних старост: Наталія Афанасіївна Лисенко (2008).

Літ.: РГПО, 2008. – Арк. 44; Приватний архів В. О. Мокляка; Приватний архів В. А. Павленка.

О. А. Білоусько, В. О. Мокляк,
В. А. Павленко.