МАЗЕПА Іван Степанович

(20.03.1639–22.08.1709) – державний діяч, полководець, гетьман України (1687–1709), меценат наук, фундатор храмів.
Вихованець Києво-Моги­лян­ської колегії (згодом – її опікун), єзуїтської колегії, камер­паж польського короля Яна-Казиміра (1659–1665), чернігівський ген. осавул, ген. писар при гетьманах П. Дорошенкові й І. Самойловичу, гетьман з 1687, кавалер орденів св. Андрія Первозваного і польського Білого Орла (1703), кн. Священної Римської імперії (1707). Фундатор величних храмів у Києві, Глухові, Батурині, Чернігові, монастирів Полтавщини й Чернігівщини. На кошти М. споруджено муровані храми – Преображенський собор (1687–1694) і трапезну Мгарського монастиря, собор Петра і Павла та Святої Трійці (1695) Густинського монастиря, кафедральний Вознесенський собор (1695–1698) і дзвіницю у Переяславі.
Будову храму Вознесіння розпочато у зв’язку із прагненням М. відновити переяславське єпископство, що діяло в часи княжої України. Гетьман щедро обдарував переяславську кафедру, про що свідчив свого часу антимінс із таким написом: «опустелый через полтопяста престол Переяславской отновлен, построен, надан й крашен всем коштом Ясне Вельможн. Е. М. пана Іоанна Мазепи гетмана й кавалера войск Его Цар. Пресвет. Вел. Запорожских». До собору М. подарував унікальний мистецький твір доби українського Відродження – рукописне Пересоп-ницьке євангеліє (1556–1561) з дарчим написом: «Сіє Євангеліє прислано и дано єсть от Ясне Велможного Его Милости Пана Иоанна Мазепы, Войск єго Цар. Пресветл. Вел. Запорозких обоих сторон Днепра Гетмана й Славного Чина Святого Апостола Андрея кавалера до Престола Переяславского Епископского, Который от Єго ж Ктиторской Милости Создан отновлен й драгоценными утвари церковными украшен, при Преосвященному Епископе Захарии Корниловиче. Року 1701 Априля 16 дня». Євангеліє передано до Полтавської духовної семінарії, 1906 – до Полтавського єпархіального давньосховища, ПКМ і ПХМ, нині – у НБУВ НАНУ. До давньосховища надійшла також рідкісна плащаниця 1561 як внесок молдовського воєводи до Вознесенського собору. Вознесенський собор у Переяславі відтворили акварелісти: Т. Шевченко (1845, Інститут літератури НАНУ), В. Заболотний, Д. Яблонський (портали храму, 1953).
Портрети М. були мальовані в Успенському соборі і Троїцькій надбрамній церкві Києво-Печерської Лаври (знищені), замку кн. Сангушків у м. Підгірцях на Галичині, у монастирі під Лисянкою відлито на дзвоні роботи Карпа Балашевича (1699) для Воскресенської церкви м. Батурин (до 1941 зберігався у Чернігівському ІМ), намалював Самійло Величко у своєму «Літописі», бл. 20 портретів присвятили українські гравери Іван Щирський, Захарій Самойлович, Іван Мигура (1706), Данило Галаховський (1708), награвірував Мартин Бернінгротт для німецького тижневика «Европеїше Фаса» (Ляйпціг, 1706), зберігалися у Церковно­археологічному музеї Київської духовної академії, у збірці Бутовичів, музеї К. Скаржинської (з 1906 – іст.-природничому музеї Полтавського губернського земства, ПКМ, втрачено), музеї Полтавської битви (7 портретів, серед них олійними фарбами портрет роботи полтавця, учителя малювання Дмитра Сплітстессера за 1830-ті, гравірований Шварцманном, втрачені; акварель Є. Путрі (1991), мальований олійними фарбами М. Підгорним (1992), портрет у маєтку с. Коритно на Волині, 1932 передано до Краківського Національного музею, представлені у музеях: НХМ України, у Королівській Гріпсгольмській галереї у Швеції, Дніпропетровському ІМ ім. акад. Д. Яворницького (походить із зібрання дідича М. Родзянка у с. Попасне Новомосковського пов. на Катеринославщині), Львівському ІМ, Державному іст.-культурному заповіднику на о­ві Хортиця. Авт. портретів, погрудь і пам’ятників є: малярі Петро Андрусів (1959), Максим Окопний (1983), Левко Воєдило (1989), І. Рєпін (малюнок у Дніпропетровському ІМ ім. акад. Д. Яворницького), скульптори С. Литвиненко (у Кергонсоні, США, відпочинкова оселя «Союзівка»), Г. Кудрявченко (у с. Мазепинці на Білоцерківщині), карбований на міді Є. Путрею (1991, приватна збірка у Києві), пам’ятний знак на честь М. у Батурині (1991) та ін.
Недостовірні портрети М.: «Портрет напольного гетьмана» пензля І. Нікітіна (1720-ті, ДРМ в С.-Петербурзі), «Портрет орендаря Мазепи з маєтку князя Чарторийського» (1775, офорт, Національна б­ка в Парижі) француза Ж.П. Норблен де ля Гурдена.
Літ.: Арандаренко, 1849. – С. 277; 1852. – С. 275, 303; Памятная книжка…, 1865. – С. 103, 104; Архивные отрывки для истории Полтавской епархии // ПЕВ.ЧН. – 1886. – № 6. – С. 243; Заметки о портретах Мазепы // КС. – 1883. – Июль. – С. 594-596; Модзалевский, 1911. – С. 288-289; Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К.; Львів, 1913. – С. 368; Січинський В. Гравюри на честь Мазепи і гравіровані портрети гетьмана // Пр. Українського наукового інституту. – Варшава, 1938. – Т. 46. – С. 154-155; Величко С. Літопис. – К., 1991. – Т. 2. – С. 488; Андрусяк М. Гетьман Іван Мазепа як культурний діяч. – К., 1991; Січинський В. Зиждитель храмів і скарбів духовних // ПУ. – 1991. – № 6. – С. 21-24; ЕУ, Т. 4, 1994. – С. 1430-1432; Спасо-Преображенський Мгарський монастир // Наша віра. – К., 1994. – Лист.-груд. – Ч. 20-23 (77-80). – С. 12; Ханко В. Чи створив француз Норблен портрет гетьмана Мазепи? // Артанія: Альм. – К., 1995. – Кн. 1. – С. 46; Мистецтво України: Енциклопедія. – К., 1995. – Т. 1. – С. 365-366; Ханко, 2007. – С. 147.
В. М. Ханко.