МАКСИМІВКА с., Карлівський р­н. Православної Церкви (з кін. 1990-х – УПЦ МП) громада. Симеонівська церква.

Церква в ім’я св. Симеона Богоприїмця в с. Максимівка, «каменная, в одной связи с такою же колокольнею, холодная», збудована в один рік з Карлівською Успенською – 1817 «старанием Надворного Советника Петра Андреева Максимовича». На поч. 20 ст. при ній діяли «церковная библиотека; в приходе церковная школа и две земских школы». «Прихожан 1530 д. м. п. и 1519 д. ж. п. В приходе деревни: Александрова, Давидовка. Лисичая, Паськовка, Мартыновка, Осиповка, Петропавловка. Священик Иоанн Иаковлев Плахтин – в сане священика 1866 г., скуфия 1891 г.».
Документи періоду 1920-х – 1930-х не збереглися, але зі свідчень старожилів та за матеріалами більш пізнього періоду є підстави стверджувати, що церква була закрита для богослужіння в серед. 1930-х. Згідно довідки, складеної, вірогідно, в кін. 1944 – на поч. 1945 та підписаною гол. церковної ради Ріжко (ініціали не вказано), богослужіння в С. ц. відбувалися до 1934 і знову відновилися в 1941. Після звільнення села радянськими військами 20.09.1943 місцева влада вже 10.12.1943 знову відібрала храм у церковної громади під зерносховище. З цього приводу в заяві на адресу Полтавського облвиконкому, скріпленій підписами «двадцятки» (вірогідно, 2 пол. 1944), окрім прохання про реєстрацію громади ставилося питання про повернення храмової споруди та прискорення вивозу залишкового збіжжя, що належало «Заготзерну».
Після нової заяви, цього разу на ім’я уповноваженого у справах православної церкви по Полтавській обл. від 20.12.1944 громада отримала реєстрацію за № 333 від 03.01.1945.
29.04.1945 укладено «Тыпо­вый договор», за яким церковній громаді надавалося «в бес­срочное, безплатное владение двухэтажное каменное здание». Вже 03.07.1945 настоятель храму священик о. Антоній Гаркуша звернувся до уповноваженого у справах православної церкви за дозволом відновити зовнішню церковну архітектуру, живопис, скління вікон, ремонт дверей тощо. Однак проведені в кін. 1930-х роботи з переобладнання храмової будівлі не були виконані належним чином, що негативно відбилося на стані споруди. Про це повідомляла довідка, складена 20.02.1946 й підписана священиком о. Антонієм Гаркушою і новообраним 07.01.1946 церковним старостою Іваном Юхимовичем Діденком: «…постройка Камена, дзвіниця на сьогодня знята, а також розібраний на церкви восьмерик, такщо, вигляд зараз має будівля чотирьохкутника этажа в чотирі під одною рівною дахою…». Храму був потрібен капітальний ремонт, який силами громади виконати було неможливо. Через цю та ін. причини громада опинилася на межі саморозпуску. 19.09.1948 була подана заява, підписана церковним старостою І. Ю. Діденком та 18-ма членами громади з проханням до виконавчого комітету Максимівської сільської ради «прийняти приміщення церкви на нужні потреби сільської ради». Подібна заява була направлена і на ім’я уповноваженого у справах православної церкви по Полтавській обл. Максимівська сільська рада довго не барилася: вже наступного дня, 20.09.1948, відбулося засідання виконкому, на якому ухвалено задовольнити заяву церковної громади та звернутися за інстанціями до районної ради про затвердження такого рішення. Але цього разу ситуацію виправив єпископ Полтавський і Кременчуцький Палладій, призначивши на посаду настоятеля С. ц. нового священика Омеляна Ананійовича Маляренка (посвідчення № 130/1 від 22.11.1948). Новому настоятелю вдалося підняти дух парафіян, церковна громада ожила, було проведено перевибори церковної ради, ревізійної комісії, старости та його заст., церковного скарбника. Активна діяльність громади тривала до кін. 1950-х, після чого вона була знята з реєстрації. Пакет документів з Києва до Москви «на снятие с регистрации св. богоприимца церковь села Максимовки» було відправлено 05.03.1959 за № 94. Напевне, відповідь не забарилася. За свідченням старожилів села, руйнація храмової споруди розпочалася вже 1960. Жителька села Парасковія Федосіївна Кияшко (1912 р. н.) зберегла унікальну церковну ікону Жінок Мироносиць, яку 1999 передала до освяченого тимчасового молитовного будинку. Зберіг та повернув храмову ікону св. Симеона Богоприїмця і місцевий гол. сільської ради Петро Іванович Ільченко.
Нововідтворена громада С. ц. зареєстрована 23.11.1998 за № 561 як громада УПЦ МП. Богослужіння проводяться у молитовному будинку (приміщення кол. контори колгоспу). Освячений у груд. 1999.
Із священиків відомі: Іоанн Якович Плахтін (1902), Яків Федоренко, Антоній М. Гаркуша, Омелян Ананійович Маляренко (22.11.1948–15.06.1953), Митрофан Мойсейович Решетняк (17.05.1954–13.11.1957), Віталій Ковалевський, ієрей Георгій Шутько (04.07.2000–05.03.2002), ієрей Павло Живило (з 04.09.2003); із церковних старост: Іван Юхимович Діденко (1946–?), Леонід Наумович Шматченко (2008).
Літ.: ДАПО. – Ф. P- 4085. – Оп. 16 – Спр. 69. – Арк. 2, 7-8, 9, 15, 16, 40, 41-42; Спр. 119. – Арк. 104; Архів ПЄУ УПЦ МП; Клировая книжка…, 1902. – С. 239-240; ВПЄ. – 2002. – № 3. – Берез. – С. 6; РГПО, 2008. – Арк. 32.
В. А. Пилипець.