МЕЛЬХИСЕДЕК (Значко­-Яворський Матвій Карпович)

(бл. 1716–14.06.1809) – релігійний і політичний діяч.
Нар. в сім’ї лубенського осавула. Після закінчення Київської духовної академії вирішив віддалитись від мирської суєти і у 1738 став ченцем Мотронинського Троїцького монастиря побл. Чигирина. У монастирі одержав духовне ім’я – Мельхиседек, що в пер. означає «цар справедливості», і виявився гідним цього імені, присвятивши своє життя обороні православ’я і всього українства. М. відіграв помітну роль в історії України серед. 18 ст. Будучи у 1753–1768 ігуменем Мотронинського монастиря і виконуючи (з 1761) обов’язки управителя православних громад Київщини, відстоював інтереси православної церкви на Правобережжі. Зазнаючи утисків і переслідувань з боку польського духовенства і шляхти, неодноразово важив життям. Своєю діяльністю сприяв розгортанню гайдамацького руху, підтримував зв’язки з М. Залізняком, який збирав повстанців у Холодному Яру побл. монастиря. Щодо участі М. у Коліївщині 1768 думки істориків розходяться. За поширеною легендою, ігумен благословив гайдамаків вирізати до ноги всю шляхту і висвятив їм ножі. Його звинувачували як автора т. з. «Золотої грамоти» Катерини ІІ, яка нібито доручала М. Залізняку винищити усіх поляків. Але ретельне розслідування довело непричетність М. до цієї підробки. Більшість дослідників уважає неприпустимою думку, щоб чернець­гуманіст, який жив ідеалами правди і справедливості, всупереч своїм ідейно­моральним настановам міг уводити людей в оману і благословляти різню. Все ж після придушення Коліївщини М. на вимогу польської шляхти був усунений царським урядом від керівництва церковними справами на Правобережній Україні й переведений спочатку настоятелем у Переяславський Михайлівський, а потім у Київський Видубецький монастир. Останні дні М. провів у Глухівському Петро-Павлівському монастирі. Болісно переживав ліквідацію Запорозької січі й Козацької України; перед смертю знищив рукописи своїх праць.
Літ.: Нова історія Полтавщини, 2006. – С. 231.
О. А. Білоусько.