МИЛОРАДОВИЧІ

– представники козацько-старшинського, згодом графського роду сербського походження (нащадки М. Родіона з Герцеговини), благодійники.
М. Антін (бл. 1708 – до 1780) – бунчуковий товариш Прилуцького полку (1745), надвірний радник, мешкав у с Калюжинці (тепер Срібнянського р­ну Чернігівської обл.). Там уфундував дерев’яну Покровську церкву (1743).
М. Семен Ілліч (? – до 1798) – син грунського сотника Гадяцького полку, військовий канцелярист Ген. військової канцелярії (1742), грунський сотник, бунчуковий товариш (1763), полковник Гадяцького полку (1777). Своїм коштом уфундував дерев’яну кладовищенську Різдвяну церкву (1779, закрита 1820) у с. Воскресенське (кол. с. Семенів, Сербинівка, тепер с. Перше Травня Гребінківського р­ну).
М. Олександр (?–?) – статський радник, фундатор дерев’яної Вознесенської церкви (1776) у с. Пізники (тепер Чорнухинського р­ну).
М. Михайло Михайлович (?–?) – син полковника Ізюмського слобідського козацького полку; на військовій службі – лейб-гв. капітан­поручик (1788–1807), дворянський маршалок Полтавсього пов. (1798–1803) і Полтавської губ. (1807). Своїм коштом перебудував дерев’яну Вознесенську церкву (1777) у с. Головач Полтавського полку. Попередня діяла на 1726.
М. Іван (бл. 1758 – ?) – на військовій службі з 1771, учасник російсько­турецької війни, дворянський маршалок Зіньківського пов. (1791), колезький асесор (1798). Його фундація: мурована Іллінська церква (1826) у с. Гнилиця Зіньківського пов. (тепер – Охтирського р­ну Сумської обл.). Попередня дерев’яна церква діяла в сер. 18 ст., її продали до м. Зіньків, і вона стала кладовищенською.
М. Григорій Петрович (1765–1828) – син останнього полковника Чернігівського полку. Перебував на державній службі: малоросійський пошт-директор (1791–1792), колезький радник (1792), чернігівський ген. суддя (1799), таємний радник (1801), таврійський цивільний губернатор (1802–1803). Його фундація: дерев’яна Троїцька церква (1799, перебудована 1865) у с. Жоржівка Зіньківського пов. (тепер – Шишацького р­ну). Наступна церква споруджена 1896. Дружина – М. Олександра (уродж. Кочубей; 1769–1838) уфундувала муровану Преображенську церкву (1831) з окремою дзвіницею у с. Милорадове Полтавського пов. (тепер Котелевського р­ну).
М. Леонід Олександрович (1841–1908) – дідич і власник с. Іванівка на Хорольщині (тепер Великобагачанського р­ну). Навчався у С.-Петербурзькому ліцеї, слухав лекції в Гейдельберзькому і Боннському університетах, з 1861 – на державній службі в Міністерстві іноземних справ, був Київським віце-губернатором (1878) і Подільським (1879–1892) губернатором; таємний радник (1894). Його фундації: у с. Іванівка – домова Покровська (1894) і мурована Троїцька церкви (1895), лікарня, ремісниче училище, церковнопарафіяльне училище для дівчаток і земське для хлопчиків. Похов. у храмі.
Літ.: Грановский, 1901. – С. 174-175, 210, 271, 280; Клировая книжка…, 1902. – С. 41, 165, 266, 348, 567, 635; Очевидец. 4–6 июня 1908 года в селе Ивановке, Хорольского уезда // ПЕВ.ЧН. – 1908. – № 36. – С. 1492-1502; Модзалевский, 1911. – С. 516, 517, 517, 523, 524, 540; Павловский, 1912. – С. 128; Павловский, 1914. – С. 77, 80, 210, 211; Полтавщина: Енц. довід., 1992. – С. 648; ЕУ, Т. 4, 1994. – С. 1535.
В. М. Ханко.