МИРГОРОД м., райцентр. Православної Церкви (з 1990-х – УПЦ КП) громада. Всіхсвятська церква.

Кладовищенська, приписна до Успенської соборної церкви м. Миргород. Місцеві жителі за різних часів називали її «полковою», «козацькою», «малою». Розміщалася на розі вул. Сорочинської й Полтавської (нині вул. Д. Гурамішвілі). Заснована 1787, коли із ліквідованого за часів Катерини ІІ Скельського Преображенського чоловічого монастиря (с. Скелька, тепер Сумської обл.) одну з монастирських церков було перевезено до Миргорода. Це могла бути кол. монастирська церква Різдва Іоанна Предтечі або Введенська (Трапезна) церква. На новому терені вона одержала назву Всіхсвятської. Храм позначений на плані Миргорода 1802. У 1868 «иждивением боголюбных прихожан» Успенської соборної церкви під опікою благочинного о. Андрія Зубковського було споруджено нову В. ц., дерев’яну, в одному зв’язку з дзвіницею. Кошти на обновлення іконостасу дала 1870 миргородська меценатка поміщиця Тетяна Васецька. Наприкінці 19 ст. у храмі ще зберігалося старовинне євангеліє, дар миргородця-січовика Кириленка.
У 1902 володіла 186 кв. саж. землі під кладовищем. Мала церковну сторожку. Із псаломщиків відомі: Федір Григоренко (позаштатний 1912); із церковних старост: козак Митрофан Дмитрович Вовк (1902).
На цвинтарі поблизу В. ц. ховали міську знать, священиків. Тут похований грузинський поет Давид Гурамішвілі. 1926 біля В. ц. було поховано відомого священика Успенського собору М. Г. Базилевського, убитого невідомим злочинцем (поховання збереглося). У серед. 20 ст. ікони для В. ц. писав миргородський маляр Яків Олександрович Усик (1872–1961). В. ц. обслуговувала населення південно-східної частини Миргорода, жителів сіл Почапців, Марченків. У 20 ст. священиками в церкві служили: о. Микола Георгійович Базилевський, о. Симон Явтушенко (обидва в 1920-х), о. Павло Семенович Верещака (у 1930-х) – двоє останніх зазнали репресій від радянської влади; о. Микола Моркотун (у повоєнний час), Всеволод Олександрович Навротський (у 1943–1951); о. Кузьма Федорович Витушка/Вєтушко (11.11.1960–1962, перейшов до Іоанно­Богословської церкви). Останнім священиком був о. Лев.
Релігійна громада В. ц. відновила діяльність під час німецької окупації. По війні була зареєстрована органами радянської влади.
У 1960, під час чергової хвилі антирелігійної боротьби, незважаючи на те, що В. ц. була ще досить міцною, інвентаризаційна комісія визначила такий ступінь зношеності будівлі: фундаменту і стін – 55%, покрівлі – 60%, підлоги – 59%. 1962 реігійна громада знята з реєстрації, після чого 11.11.1962 В. ц. було розібрано. Керували руйнацією комуністи, зокрема, директор сусідньої школи № 2. Місцевих жителів змушували брати участь у знесенні храму, але вони рішуче відмовлялися, жінки падали під колеса тягачів, не пропускаючи їх. Дзвони скидали прислані чужинці. Частину ікон зруйнованої церкви перенесено до Успенського собору, ін. частину, а також метричні книги – до Іоанно­Богословської церкви, деякі церковні речі – до жителів сусідніх вулиць. Церковна сторожка ще зберігалася до 1970-х.
У новітній час громада В. ц. зареєстрована 03.10.2002 за № 300 по вул. Гурамішвілі, 28. Кер. релігійної організації – К. С. Мамко (2008). Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.
Див. також МИРГОРОД м., райцентр. Успенська церква.
Літ.: Горленко В.П. Южнорусские очерки и портреты. – К., 1898. – С. 9-10; Клировая книжка…, 1902. – С. 395; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 170; Архів Миргородського бюро технічної інвентаризації. – Інвентаризаційна справа Всіхсвятської церкви. – Арк. 2, 2 зв.; Миргородський КМ. – Основний фонд. – Інв. № Д-642; Годун Н. Церква Всіх Святих // Миргород. – 1998. – 4 черв.; Розсоха, 2002. – С. 104-105; Єфимов В. Все це – ми. – Дніпропетровськ, 2004. – С. 331; РГПО, 2008. – Арк. 90.
В. О. Мокляк, Л. О. Розсоха.