МИХАЙЛІВКА, с., Диканський р­н. Петрогліфи доби бронзи – раннього залізного віку (2–1 тис. до н. е.), графітті 18–20 ст.

Єдине на сьогодні відоме петрогліфічне місцезнаходження Полтавщини знаходиться над північно­західною частиною села, лівобіч від дороги на с­ще Диканька, в ур. Церковний Горб. Відоме за обстеженнями О. Б. Супруненка, І. М. Кулатової, А. Г. Заїки 1984, О. Б. Супруненка і В. В. Шерстюка 2004.
Розташоване біля підніжжя мису корінного берега р. Ворскла, на геологічній пам’ятці – відслоненні міоценових кварцевих дрібнозернистих пісковиків. Виходи цих пісковиків добре відомі з кін. 19 ст. й оберігаюся як ландшафтна та геологічна пам’ятка. Вони залягають під строкатоколірними глинами, з рівня бл. 50 м над заплавою, шаром в 1,2–2,0 м, утворюючи вздовж схилу давні обвали і карниз-виступ, згладжений внаслідок ерозійних процесів. Плитчасті виходи каменю мають скруглений зовнішній бік і до долини ріки звернені у вигляді вертикального обриву. Підніжжя такого обриву утворюють вже сповзлі вздовж схилу брили.
Своєрідна геологічна ситуація та подібність залягання м’яких порід до умов Кам’яної Могили на Мелітопольщині ставить виходи пісковиків у Брусії в ряд перспективних місць пошуку давніх зображень і написів. Сліди останніх виявлені у кількох місцях. Їх стилістика, наявність літер «ять» і «ъ» та релігійна спрямованість, дозволяють пов’язувати ці короткі і більш довгі речення з існуванням над уступом у 18–19 ст. церкви, що підтверджується наявністю чотири-, шести­ та восьмикінечних хрестів. Більшість із написів на сьогодні прочитати неможливо, тому що м’які пісковики за останні 10–20 років «розчинили» кислотні опади та ерозія.
На поч. 21 ст. в р­ні виходів пісковиків прокладена дорога через кут пам’ятки геології до Диканьки, що зв’язала проїзд від розташованих поблизу дач з районним центром. Великі брили біля підніжжя виходів пісковиків були переміщені бульдозером й закидані шаром піску та суглинку, а виступ-карниз над ними поріс кущами.
Найцікавіші пісковикові брили із зображеннями, цілком подібними до більш давніх петрогліфічних, виявлені край уступу в обвалах.
Так, на одній брилі помітні прокреслені (протерті) зображення у вигляді прямих, скошених і пунктирних вузьких смуг, заглиблених у пісковик на 0,4–0,6 см. Нижня частина каменю, на ймовірному вигині карнизу, зберегла сліди пізніших «застережних» християнських знаків у вигляді чотири- та шестикінечних хрестів і нанесених поверх слідів літер російського алфавіту.
Менша брила, від зовнішнього боку виходів пісковику, над карнизом, має заглибину­«шліфувадло» (т. з. полісуар), від шліфування якогось кам’яного предмета, розміром 24х28 см та глибиною в 1,3 см, біля якої збереглися сліди двох косих хрестів.
На невеликій брилі зафіксований ряд з семи коротких прокреслених вертикальних рисок і сліди косого хреста.
Всі останні оголені брили не мають подібних зображень, хоча місцями зберігають сліди якихось новітніх написів.
На разі брили загорнуті шаром піску і суглинку, одна з них виглядає на 0,2–0,3 м на поверхні відвалів від будівництва дороги.
За характером зображень, наявністю християнських знаків, нанесених поверх них, подібні петрогліфічні об’єкти можуть датуватися фінальною добою бронзового – раннім залізним віком і поверх перекриті написами 18–20 ст.
Літ.: Давня історія Полтавщини, 2004. – С. 63; Шерстюк В. В., Супруненко О. Б., Мироненко К. М. Розвідки в Диканьському районі на Полтавщині // Археологічні дослідження в Україні 2004–2005 рр. – К.-Запоріжжя: Дике поле, 2006. – Вип. 8. – С. 56-58.
О. Б. Супруненко.