МІХНОВСЬКІ

Старовинний український священицький рід. Походить із козаків Іркліївської сотні. Дав Україні видатного діяча укр. самостійного руху Миколу Івановича Міхновського та останнього настоятеля Софії Київської, архієпископа УАПЦ Юрія/Георгія Міхновського. Посвоячені з священицькими. родами Антоненко, Бачинських, Веговських, Єржковських, Ільчинських, Моренцових­Дейнек, Росинських, Садовських, Снісаревських, Совачових, Соколовських, Яновських, Ярошівських та ін.
М. Никифор Андрійович (? – 1726–1767 ? ) – син козака Іркліївської сотні Переяславського полку (с. Мельники). З 1747 – священик у с. Пищики.
М. Євдоким Никифорович (бл. 1743–1767 ? ) – син Н. А. Міхновського. Священик. Обвінчався 02/13.07.1765 з Шевченко.
М. Данило Євдокимович (бл. 1770–18/30.12.1841) – син Є. Н. Міхновського. Закінчив курс філософії у Київській духовній академії (груд. 1793). Висвячений у священицький сан 18/29.03.1794, прийняв парафію Михайлівської церкви с. Пищики Золотоніського пов. З 1806 – у сані намісника. З 1807 – депутат. Від 1825 – духівник. Нагороджений набедреником (1806).
М. Василь Євдокимович (бл.1778, за ін. даними бл. 1788 – не пізніше 1852) – син Є. Н. Міхновського. З 1814 – паламар Успенської церкви с. Мутихи Золотоніського пов. З 06/18.03.1836 – поза штатом. Двічі одружений.
М. Яків Євдокимович (бл. 1783 – бл. 1848) – син Є. Н. Міхновського. Навчався у Полтавській духовній семінарії, звільнений із середнього відділення. Висвячений у диякона 17/29.12.1807 Миколаївської церкви м. Золотоноша. Отримав священицький сан 12/24.02.1810, переведений до Миколаївської церкви с. Коробівка Золотоніського пов. Депутат (з 1823).
М. Гаврило Данилович (бл. 1799 – ?) – син Д. Є. Міхновського. Навчався у Полтавській духовній семінарії (1814 – у класі граматики). У 1819 – стихарний дяк Михайлівської церкви с. Пищики.
М. Крискент Данилович (бл. 1804–1875) – син Д. Є. Міхновського. Закінчив Полтавську духовну семінарію (1825), після висвячення у священицький сан деякий час (до 1827) служив при церкві Іоанна Хрестителя с. Хрестителеве Золотоніського пов., потім багато років очолював парафію у с. Зубані Хорольського пов.
М. Іоїль Данилович (бл. 1812 – 1862 ? ) – син Д. Є. Міхновського. Навчався у Полтавській духовнй семінарії, у лип. 1834 звільнений із середнього відділення. Висвячений у диякона 0618.03.1837 і призначений до Михайлівської церкви с. Пищики. З 27.11/09.12.1838 – священик, правив службу у церкві Різдва Богородиці с. Львівка Золотоніського пов., 16/28.03.1839 переведений до церкви Різдва Богородиці с. Круподеринці Лубенського пов., 25.01/06.02.1842 – до Успенської церкви с. Мути Золотоніського пов. Дружина – М. Мотрона Федорівна пом. під час пологів 01/13.01.1862.
М. Павло Данилович (бл. 1820–06/18.01.1877) – син Д. Є. Міхновського. Навчався у Полтавській духовній семінарії, після закінчення першого року у вищому відділенні висвячений у диякона 02/14.07.1844 і направлений до Благовіщенської церкви м. Золотоноша. Отримав священицький сан 17/29.06.1845 з переведенням до Михайлівської церкви с. Пищики. Нагороджений набедреником (18/30.10.1867).
М. Євдоким Васильович (бл. 1819–09/21.03.1895) – син В. Є. Міхновського від першого шлюбу – з М. Євдокією Несторівною (уродж. Сумська; бл. 1817 – не раніше 1862). З 06/18.03.1836 – наказний паламар Успенської церкви с. Мутихи (замінив батька), пізніше (вірогідно, 1842) переведений до церкви Якима і Анни с. Мойсинці. З 08/20.02.1879 перебував поза штатом.
М. Василь Васильович (бл. 1823 – не раніше 1902) – син В. Є. Міхновського від першого шлюбу. З 1836 – паламар церкви Якима і Анни с. Мойсинці, у 1842 переведений до Чудомихайлівської церкви с. Пищики, де прослужив майже 60 років. З 23.10/04.11.1890 перебував поза штатом. Двічі одружений.
М. Іларіон Васильович (бл. 1830 – не раніше 1882) – син В. Є. Міхновського від другого шлюбу – з М. Фотіною Григорівною (бл. 1841 – не раніше 1880-х). З 04/16.10.1846 – наказний паламар спочатку Успенської, потім – Введенської церкви с. Мутихи. Призначений в. о. псаломщика 08/20.06.1879 церкви Архангела Михаїла с. Деньги Золотоніського пов., у 1882 перебував поза штатом.
М. Лука Васильович (бл. 1832–1857 ? ) – син В. Є. Міхновського від другого шлюбу. З 28.09/10.10.1854 – наказний паламар Миколаївської церкви с. Липівське Золотоніського пов., де продовжував служити й після отримання священицького сану.
М. Михайло Якович (бл. 1811 – не раніше 1864) – син Я. Є. Міхновського. Закінчив Полтавську духовну семінарію (1833). 17/29.09.1833 обвінчався з дочкою священика Воскресенської церкви м­ка Піщане Григорія Павловича Снісаревського Марією. Після висвячення у священицький сан служив при Воскресенській церкві м­ка Піщане. З 1864 перебував поза штатом.
М. Никифор Якович (бл. 1815–13/25.04.1882) – син Я. Є. Міхновського. Закінчив Полтавську духовну семінарію (1837). Багато років був священиком Михайлівської церкви с. Лукашівка Золотоніського пов. Через тяжку хворобу з 26.09/08.10.1873 перебував поза штатом, але продовжував служити, 12/24.06.1879 залишений при церкві на посаді пом. настоятеля (Миколи Корнієнка).
М. Дмитро Іоїлійович (бл. 1854 – не раніше 1917) – син І. Д. Міхновського. Прийнятий до єпархіального відомства 02/14.01.1886 на посаду другого псаломщика Троїцької церкви с. Недогарки Кременчуцького пов. У 1888 – диякон Успенської церкви Кременчуцького собору. Висвячений у священицький сан 21.08/02.09.1888 до церкви архістратига Михаїла с. Обичев Прилуцького пов. (тепер Чернігівської обл.), звідки 08/20.10.1890 переведений до церкви Різдва Богородиці м­ка Власівка Кременчуцького пов. З 26.08/08.09.1909 – священик Преображенської церкви м­ка Власівка. Дійсний член Полтавського відділення Православного місіонерського товариства. Отримав подяку від керівництва єпархії 22.06/04.07.1890. Нагороджений набедреником (13/25.02.1892), скуфією (20.03/02.04.1900), камилавкою (19.03/01.04.1909).
М. Микола Іоїлійович (бл. 1839 – не раніше 1903) – благодійник. Подарував до Введенської церкви с. Мутихи срібно­позолочений євхаристичний посуд загальною вартістю 250 руб., за що 19.11/02.12.1903 отримав подяку від преосвященого Іларіона.
М. Мойсей Євдокимович (28.08/09.09.1842–18/30.12.1873) – син Є. В. Міхновського. Служив дяком при церкві Архангела Михаїла с. Панське Золотоніського пов., 04/16.10.1872 затверджений в. о. псаломщика.
М. Василь Васильович (бл. 1849–30.11/12.12.1877) – син В. В. Міхновського від першого шлюбу – з М. Катериною Федорівною (бл. 1827 – не пізніше 1870). Помер від запалення шлунку.
М. Михайло Павлович (бл. 1861 – ? ) – син П. Д. Міхновського. Закінчив Полтавську духовну семінарію (1883). Висвячений у священицький сан 22.05/03.06.1884 до Параскевіївської церкви м­ка В’юнища Переяславського пов., 25.07/06.08.1885 переведений до Покровської церкви м. Хорол. Викладав у місцевих народних училищах, входив до повітової єпархіальної училищної ради. З 19.06/01.07.1887 – пом. депутата, з 27.03/08.04.1890 – депутат. Нагороджений набедреником 26.01/07.02.1891. З поч. 20 ст. його ім’я не зустрічається у друкованих джерелах. У 1905 священиком Ризького унтер­офіцерського батальйону був М. Михайло Павлович. Його дочки Ольга та Наталія закінчили Ризьку жіночу гімназію Тайлової і з 16.09.1918 викладали у вищому поч. училищі м­ка Жовнине. Нащадки живуть у Латвії.
М. Петро Павлович (бл. 1847–22.12.1884/03.01.1885) – син П. Д. Міхновського. З 14/26.02.1877 – в. о. псаломщика Благовіщенської церкви м. Золотоноша.
М. Василь Павлович (07/19.03.1856–05/17.10.1908) – син П. Д. Міхновського. Служив псаломщником Воскресенської церкви м­ка Піщане. 26.02/10.03.1883 отримав священицький сан і переведений до Троїцької церкви м­ка Ппіщане. З 12/24.06.1885 – депутат, з 03/15.03.1887 – член благочинної ради. Дійсний член Полтавського відділення Православного місіонерського товариства. Нагороджений набедреником (01/13.12.1888), скуфією (03/15.01.1896), камилавкою (1901), наперсним хрестом від Св. Синоду (12/25.04.1906).
М. Олександр Никифорович (бл. 1839 – не раніше 1920) – син Н. Я. Міхновського. У 1866 висвячений у священика Вознесенської церкви с. Мельники Золотоніського пов., викладав у народному поч. училищі. З 22.11/04.12.1885 – депутат. Дійсний член Полтавського відділення Православного місіонерського товариства. 11/24.08.1903 затверджений духівником. Отримав благословення Св. Синоду (15/27.03.1877). Нагороджений набедреником (18/30.10.1873), скуфією (берез. 1882), камилавкою ( 1891), наперсним хрестом від Св. Синоду (14/27.04.1904).
М. Павло Никифорович (бл. 1841 – не раніше 1912) – син Н. Я. Міхновського. З 1865 навчався у Полтавській духовній семінарії, виключений із нижчого відділення. Висвячений у диякона 15/27.10.1872 до церкви Іоанна Богослова с. Крупське Золотоніського пов. У власному помешканні 10/22.01.1879 відкрив церковно-парафіяльну школу, де викладав. 05/17.08.1879 переведений до церкви Архістратига Михаїла с. Зачепилівка Костянтиноградського пов. Пізніше висвячений у священицький сан до Сергіївської церкви с. Козинці Переяславського пов., 02/14.04.1894 переведений до Покровської церкви с. В’юнища Переяславського пов., але невдовзі повернувся до попереднього місця служіння. Нагороджений набедреником, скуфією (14/27.05.1905), камилавкою (19.03/01.04.1909).
М. Костянтин Олександрович (27.01/08.02.1867 –1906 ?) – син О. Н. Міхновського. Закінчив Полтавську духовну семінарію (1888), викладав у народному земському училищі с. Мельники. З 09/21.11.1888 до 15/27.11.1889 – псаломщик церкви Якима і Анни с. Чутівка Лубенського пов. За деякими даними, отримав 20.09/02.10.1894 друге священицьке місце при Михайлівській церкві с. Лукашівка Золотоніського пов., а 19/31.10.1894 – місце при Троїцькій церкві м­ка Княжева Лука Хорольського пов. Після висвячення у диякона 24.02/08.03.1895 і священика 26.02/10.03.1895 очолив парафію новозбудованої церкви Олександра Невського с. Троїцьке Золотоніського пов. Викладав у місцевому народному училищі. З 28.04/11.05.1906 – член благочинної ради.
М. Леонід Павлович (24.02/08.03.1879 – не раніше 1912) – син П. Н. Міхновського. Закінчив Полтавську духовну семінарію (1901). 09/22.03.1906 отримав місце священика при Хрестовоздвиженській церкві с. Дівички Переяславського пов. Висвячений у диякона 22.04/05.05.1906 та наступного дня – у священика. Пізніше очолював парафію Миколаївської церкви с. Бубнівська Слобідка. З 12/25.01.1915 – член благочинної ради. Викладав у місцевих народних поч. училищах. Нагороджений набедреником, скуфією (1913).
М. Федір Никифорович (бл. 1752 – не пізніше 1833) – син Н. А. Міхновського. Дяк Михайлівської церкви с. Пищики.
М. Іван Федорович (бл. 1791 – не пізніше 1833) – син Ф. Н. Міхновського. Навчався у Полтавській духовнй семінарії (закінчив клас синтаксису). У 1814 – наказний дяк Михайлівської церкви с. Пищики, 1819 – диякон Миколаївської церкви с. Васютинці.
М. Іван Никифорович (бл. 1752 – не пізніше 1836) – син Н. А. Міхновського. Паламар Михайлівської церкви с. Пищики. Вийшов поза штат не пізніше 1814.
М. Омелян Іванович ([бл. 1800/1802 – не пізніше 1880) – син І. Н. Міхновського. Наказний паламар Михайлівської церкви с. Пищики. У 1851 перебував поза штатом.
М. Микита Іванович (бл. 1795–1861) – син І. Н. Міхновського. Навчався у Полтавській духовній семінарії (1814 – у класі риторики). Після висвячення у священицький сан багато років очолював парафію у с. Андруші Переяславського пов. Нагороджений набедреником, скуфією (1843). Помер, вірогідно, бездітним, заповівши свою садибу та землю (вартістю 2447 крб.) на церковні та благодійні справи.
М. Іван Омелянович (бл. 1851 – не раніше 1914) – син О. І. Міхновського. Закінчив Черкаське духовне училище, 22.11/04.12.1872 призначений в. о. псаломщика Миколаївської церкви м. Іркліїв. Переведений 12/24.08.1875 в. о.псаломщика Чудомихайлівської церкви с. Пищики. З 05/17.02.1891 викладав співи у церковно-парафіяльній школі.
М. Олександр Іванович (бл. 1883–03/16.07.1916) – син І. О. Міхновського. 02/15.09.1902 отримав місце псаломщика при соборній Успенській церкві м. Миргород. Наприкінці 1905 прийнятий на військову службу, 13/26.05.1909 повернувся до Успенської церкви на друге псаломщицьке місце. Переведений 19.03/01.04.1912 до Пет-ро-Пав-лів­сь-кої церкви с. Богданівка Пирятинського пов., звідки звільнений поза штат 17/30.06.1913. Помер від сухот.
М. Михайло Никифорович (бл. 1758–08/20.07.1827) – син Н. А. Міхновського. Наказний паламар церкви Якима і Анни с. Мойсинці Золотоніського пов. Помер від сухот.
М. Харитон Михайлович (бл. 1782–15/27.04.1828) – син М. Н. Міхновського. Навчався у Полтавській духовнй семінарії. 1808 вибув із класу богослов’я. Висвячений у священика, спочатку правив службу у м­ку Домонтів Золотоніського пов. З 1817 – священик церкви Іоанна Хрестителя с. Хрестителеве Золотоніського пов.
М. Іван Михайлович (бл. 1792 – не пізніше 1841) – син М. Н. Міхновського. Закінчив Полтавську духовну семінарію (1817). У 1819 – священик церкви Іоанно­Богородицького жіночого монастиря м. Золотоноша. Гельмязівський декан (1826).
М. Георгій Михайлович (бл. 1806–15/27.01.1861) – син М. Н. Міхновського. Після висвячення у священицький сан деякий час служив у церкві с. Красионівка Золотоніського пов., з лют. 1829 – священик церкви Якима і Анни с. Мойсинці. Помер від лихоманки.
М. Адріан Михайлович (бл. 1809–1888 ?) – син М. Н. Міхновського. З 1847 і до виходу поза штат 26.03/07.04.1882 був дияконом Миколаївської церкви м. Гельмязів Золотоніського пов.
М. Іван Харитонович (бл. 1812–1848 ? ) – син Х. М. Міхновського. Навчався у Полтавській духовній семінарії, закінчив клас риторики. У 1832 отримав місце дяка у м­ку Канівці Золотоніського пов., 1836 переведений до с. Васютинці Золотоніського пов., висвячений у стихаря. Обвінчався 08/20.11.1837 з дочкою священика Арсенія Веговського Ганною. 16/28.08.1838 висвячений у диякона Воскресенської церкви м­ка Піщане. Після отримання 06/18.12.1842 священицького сану правив службу у Миколаївській церкві с. Бубнівська Слобідка Золотоніського пов.
М. Никифор Харитонович (13/25.03.1826–1842 ?) – син Х. М. Міхновського. Навчався у Переяславському духов­ному училищі, з 10/22.12.1842 – наказний дяк Михайлівської церкви с. Пищики.
М. Іван Георгійович (14/26.09.1837–11.09.1923) – син Г. М. Міхновського. Закінчив Полтавську духовну семінарю (1861). Обвінчався 15/27.10.1861 з дочкою священика Вознесенської церкви с. Мельники Золотоніського пов. Андрія Єлинського Олександрою. Висвячений у священика 08/20.11.1861 з отриманням батьківської парафії церкви Якима і Анни с. Мойсинці. Переведений 30.12.1879/11.01.1880, за ін. даними – 17/29.01.1880 до Вознесенської церкви м­ка Пустовойтове Кременчуцького пов., але вже 27.10/08.11.1880, за ін. даними – 05/17.11.1880 повернений на попереднє місце служби. Входив до складу благочинної ради. Нагороджений набедреником (30.09/12.10.1872), скуфією (10–17/22–29.03.1887), камилавка (24.04/07.05.1902), орденом св. Анни 3 ст. (03/16.02.1900), наперсним хрестом від Св. Синоду (19.03/01.04.1909). З 12/25.12.1910 перебував поза штатом.
М. Дмитро Іванович (бл. 1821, за ін. даними бл. 1823 – 06/19.01.1907) – син І. М. Міхновського. Закінчив Полтавську духовну семінарію (1846). 1847 висвячений у священика. З 1876 до 17/29.07.1899 – священик Іоанно­Богословського жіночого монастиря в м. Золотоноша, потім перебував поза штатом. Нагороджений набедреником, скуфією (01/13.04.1878), камилавкою (1889), орденом св. Володимира 4 ст. (06/18.10.1897).
М. Михайло Георгійович (18/30.09.1839–26.07/ 08.08.1905) – син Г. М. Міхновського. Закінчив Полтавську духовну семінарю. 14/26.02.1865 висвячений у священики Воскресенської церкви м­ка Піщане Золотоніського пов. З 27.03/08.04.1874 – член благочинної ради, пізніше протягом 12 років був благочинним. Викладав у поч. навчальних закладах, входив до повітового відділення єпархіальної училищної ради. З 17/29.09.1899 перебував поза штатом, 21.04/04.05.1900 отримав місце при Миколаївській церкві с. Бубнівська Слобідка. З 01/14.11.1901 – духівник. Остаточно вийшов поза штат 22.12.1904/04.01.1905. Нагороджений набедреником (15/27.07.1870), скуфією (квіт. 1883), камилавкою (1888), орденом св. Анни 3 ст. (03/15.02.1894), наперсним хрестом від Св. Синоду (квіт. 1895).
М. Іван Іванович (12/24.02.1874 – 23.09.1923) – син І. Г. Міхновського. Закінчив Астраханську духовну семінарію, викладав у Мойсинському поч. народному училищі, 20.09/03.10.1904 отримав місце священика при Михайлівській церкві с. Мала Бурімка. Висвячений у диякона 24.10/06.11.1904, священика – 30.10/12.11.1904. У 1910 очолив батьківську парафію церкви Якима і Анни у с. Мойсинці. Помер від серцевого нападу. Нагороджений набедреником (22.08/04.09.1908).
М. Василь Іванович (28.04/10.05.1878–1912 ? ) – син І. Г. Міхновського. Закінчив Переяславське духовне училище (1895). З 28.04/11.05.1900 – псаломщик Параскевіївської церкви с. Дідівці Прилуцького пов., 27.08/09.09.1900 переведений до церкви Якима і Анни с. Мойсинці. Висвячений у стихаря 30.11/13.12.1903. Склав іспит на диякона комісії при Полтавській духовній семінарії 03/16.12.1906.
М. Георгій/Юрій Михайлович (18/30.01.1866–1937) – син М. Г. Міхновського, видатний діяч УАПЦ. Закінчив Переяславське духовне училище (1880). Навчався у Полтавській духовнй семінарії (звільнений із 4-го кл.), працював другим вчителем Піщанської церковнопарафіяльної школи, 02/14.10.1889 отримав місце псаломщика при Троїцькій церкві м. Іркліїв. Переведений 27.10/08.11.1889 до церкви Різдва Богородиці м­ка Домонтів. Висвячений у диякона 17.02/01.03.1891 до церкви архістратига Михаїла на перше псаломщицьке місце, звідти 31.10/12.11.1891 переведений до Благовіщенської церкви м. Золотоноша. З 12/24.02.1895 у сані священика. Очолив парафію Миколаївської церкви с. Комарівка Переяславського пов., від 23.08/04.09.1895 – Вознесенської церкви с. Богдани Золотоніського пов. Викладав у місцевому народному училищі. Нагороджений набедреником (22.12.1898/03.01.1899). Переведений 27.04/09.05.1904 до церкви Різдва Богородиці м­ка Жовнине, 22.12.1904/03.01.1905 – до Миколаївської церкви с. Бубнівська Слобідка на місце батька. З 20.12.1914/02.01.1915 – священик Іллінської церкви с. Прохорівка Золотоніського пов., законовчитель місцевого поч. земського училища. З 1917 виголошував проповіді українською мовою. Учасник Всеукраїнського православного церковного собору (14–30.10.1921), на якому завершено організаційне оформлення УАПЦ. З 28.10.1921 – єпископ Чернігівський, архієпископ з кафедрою при соборі Бориса та Гліба. У 1922 переведений до Золотоноші, де організував повітову церковну раду, яка об’єднала 10 парафій УАПЦ. У 1926–1927 – настоятель парафії у с. Прохорівка. Після церковного собору (09–12.12.1930), що об’єднав частину парафій «самоліквідованої» (28–29.01.1930) УАПЦ, перебував у складі УПЦ, очолюваної митрополитом Іваном (Павловським). На поч. 1930-х переїхав до Києва. У 1932–1933 – останній настоятель Софійського собору. У 1934 служив в Успенському соборі на Подолі, до його закриття радянською владою (груд. 1934) виконував обов’язки вікарія митрополита Івана (Павловського). Перейшов з митрополичою кафедрою до церкви св. Миколая («Притиського») на Подолі, після закриття храму (черв. 1935) відійшов від церковної діяльності. Заарештований органами НКВС 11.07.1937, звинувачений у створенні «антирадянської фашистської організації українських церковників» і розстріляний.
М. Володимир Володимирович (бл. 1879 – ? ) – священнослужитель. Син В. І. Міхновського. Закінчив Роменське духовне училище (1895), навчався у Полтавській духовній семінарії (згадується в списках учнів семінарії включно до 4-го кл., 1899–1900 н. р., хоча через два роки в єпархіальній хроніці названий таким, що «закінчив курс» семінарії). З 02/15.12.1902 до 05/18.07.1903 – псаломщик Успенської церкви м­ка Орлик Кобеляцького пов., звільнений за власним проханням. За твердженням київського дослідника В. Кривошеї, М. деякий час був студентом Харківського ветеринарного інституту, як активіст РУП знаходився під арештом з 01/14.12.1903 до 05/18.01.1904, а 1906 закінчив Київську духовну семінарію. За повідомленням єпархіального часопису, М. як випускник Київської духовної семінарії 06/19.10.1906 отримав друге священицьке місце при Покровській церкві с. Івахники Лохвицького пов., 14/27.10.1906 був висвячений у диякона, а наступного дня отримав священицький сан. Проте вже у наступному номері часопису з’явилося повідомлення про його призначення до ін. парафії – Покровської церкви с. Калинівка Роменського пов., а 01/14.12.1906 він був затверджений законовчителем місцевого народного училища. З 20.11/03.12.1907 – священик Михайлівської церкви м­ка Березань Переяславського пов., пізніше – Преображенської церкви м. Переяслав. Нагороджений набедреником (1913), скуфією (27.09/10.10.1915).
М. Володимир Іванович (бл. 1851 – не раніше 1915) – священно­служитель. Син І. І. Міхновського, брат М. І. Міхновського. Закінчив Полтавську духовну семінарію (1873). Викладав у Гнилицькому та Гмирянському поч. народних училищах Прилуцького пов. 02/14.10.1877 висвячений у священицький сан, правив службу у Покровській церкві с. Гмирянка, з 17/29.07.1883 – у Покровській церкві с. Гнилиця. З 05/17.05.1892 очолював парафію Миколаївської церкви с. Колісники Прилуцького пов., 04/16.12.1894 переведений до Троїцької церкви с. Товкачівка Прилуцького пов., 09/22.11.1907 переміщений до Михайлівської церкви с. Хоружівка Роменського пов. (тепер Сумської обл.). З 21.09/04.10.1909 служив у Преображенській церкві с. Заочіпське Кобеляцького пов. (тепер Дніпропетровської обл.), 09/22.04.1915, після смерті Я. В. Совачова, прийняв кол. батьківську парафію Всіх­святської церкви с. Турівка. Нагороджений набедреником (26.05/07.06.1888), скуфією (30.06/12.07.1899).
М. Іван Іванович (1823–04/17.05.1904) – священнослужитель. Батько одного з найвидатніших діячів українського самостійницького руху М. І. Міхновського. Закінчив Полтавську духовну семінарію (1843). Потім майже 50 років очолював парафію Всіхсвятської церкви с. Турівка Прилуцького пов. Протягом багатьох років підтримував дружні стосунки з відомим істориком М. А. Маркевичем (1804–1860) та його нащадками. За свідченням сучасників, був свідомим українцем, спілкувався рідною мовою, в такому ж дусі виховав усіх своїх дітей. Цікавився фольклором, вивчав народні звичаї і друкував у «Полтавских губернских ведомостях» матеріали з цієї тематики. Ініціатор і один із найактивніших учасників будівництва в селі нового храму (освячений 02–03/15–16.11.1902). З 23.09/05.10.1883 – духівник, у т. ч. родини Скоропадських. Звільнений поза штат 28.05/09.06.1890 з наданням права священослужіння при згоді настоятеля церкви. З 25.11/07.12.1892 опікувався другою частиною парафії Вознесенської церкви с. Ряське Костянтиноградського пов., з 1894 більше чотирьох років служив у домашній Покровській церкві Л. О. Милорадовича у с. Іванівка Хорольського пов. Нагороджений набедреником (11/23.05.1863), скуфією (29.04/11.05.1872), орденом св. Анни 3 ст. (03/15.02.1894).
Літ.: ЦДІА. – Ф.1132. – Оп. 1. – Спр. 10, 30, 55, 70, 72, 74; ДАПО. – Ф.706. – Оп. 1. – Спр. 1а; Оп. 3. – Спр. 9, 41, 52, 56, 61; Оп. 4. – Спр. 9, 92, 96, 234, 274, 280, 286, 299, 300, 304, 339; Ф.740. – Оп. 1. – Спр. 61; ДАЧО. – Ф.403. – Оп. 8. – Спр. 2, 5; Оп. 17. – Спр. 2; Оп. 28. – Спр. 1–6; Оп. 35. – Спр. 1–5; Оп. 48. – Спр. 6; Ф.485. – Оп. 1. – Спр. 123, 255, 273, 307, 308, 312, 324; Ф.931. – Оп. 1. – Спр. 937, 938, 942, 956, 959, 973, 978, 991, 993, 1001, 1015, 1040, 1042, 1067, 1084, 1086, 1090, 1098, 1103, 1105, 1120, 1138, 1149, 1151, 1163, 1216, 1236, 1241, 1242, 1250, 1278, 1295; Р-5899. – Оп. 1. – Спр. 884; Сведения о Переяславско­Полтавской семинарии за время от 1798 по 1818 г., извлеченные из дел архива Полтавской духовной Консистории // ПЕВ.ЧН. – 1888. – № 7. – 1 апр. – С. 302-303; № 8. – 15 апр. – С. 351; № 19. – 1 окт. – С. 707; Стовба О. Матеріяли до історії роду Міхновських // Український історик. – Н.-Йорк­Торонто-Мюнхен, 1983. – [Ч.] 2-4 (78–80). – C. 74-92; Кривошея В. Родовід Міхновських // Українська генеалогія: теорія, методологія, історія та практика: Мат. I генеалогічних читань пам’яті Вадима Модзалевського. – К., 1996. – С. 144-149.
О. П. Ротач.