МОНГОЛІВ РЕЛІГІЯ на Полтавщині

М. р. в краї спеціально не досліджувалася. У середньовіччі монголи, поряд з тюрками, складали одне з найбільших етнічних утворень Великого Степу. На цій території відбувався безперервний рух народів, швидко виникали держави, які охоплювали відразу «півсвіту», постійно накопичувалася і тратилася величезна енергія, яка періодично висувала різко вперед якийсь один із народів. Одним із таких народів були монголи, які у першій третині 13 ст. несподівано швидко завоювали Русь і створили на східноєвропейських і азіатських обширах могутню державу – Золоту Орду. Влада золотординських ханів поширилася й на територію Полтавщини. Місцеві кочовики – торки й половці – поступово були асимільовані монголами. Слов’янське землеробське населення опинилося в залежності від завойовників.
У релігії монголів простежуються риси, характерні для релігії тюрків. Водночас монгольська релігія була цілісною світоглядною системою, яка поєднувала теїстичне (бон) і спірітуалістичне (шаманізм) начала. Монголи шанували сонячне божество Мізір (Біле Світло), покровителя вірності й доблесті. При цьому вшановувався не сам бог, а його принципи: осуд брехні, кара за зраду. Поряд існував шаманізм – учення про три світи: середній, де живуть люди і звірі, верхній і нижній, мешканці яких сприймаються як духи-предки і духи природи. Шамани забезпечували спілкування середнього світу з двома іншими. Бон і шаманізм співіснували і взаємодіяли протягом тривалого часу, але шаманізм виявився більш довговічним.
Разом із завоюваннями до монголів проникали і вкорінювалися світові релігії: буддизм, мусульманство, християнство. Проте, незважаючи на прийняття цих релігій, серед монгольського населення панували язичницькі вірування. Про це свідчить поширення на степових теренах, контрольованих Золотою Ордою, язичницького поховального обряду. Релігію міняла тільки верхівка суспільства, маса ж не сприймала нових догм і пов’язаних із ними обрядів. Характерно, що й аристократія, формально визнавши нову релігію, віддавала перевагу похорону своїх родичів за язичницькими обрядами предків.
Глибше проникнення світових релігій в свідомість степовиків розпочалося лише в епоху розвиненого середньовіччя. В Золотій Орді після того, як вона стала ісламським султанатом, виникла «велика замятня», за якою послідував розпад держави і етнічний поділ на татар казанських, кримських, астраханських, сибірських, ногайських та ін. Частина нащадків «завойовників» світу стала буддистами, частина – мусульманами, частина – християнами.
Серед пам’яток післямонгольської доби у передстепових р­нах Полтавщини осібну групу складають ординські старожитності, датовані кін. 13 – поч. 15 ст. Серед них поважне місце займають золотоординські некрополі та поховання. Найвідоміший некрополь знаходився на Мечетській горі, що височить над сучасним с. Правобережна Кишенька Кобеляцького р­ну. Досліджувався 1912 І. А. Зарецьким та В. М. Щербаківським, обстежувався 1983 О. Б. Супруненком.
Особливе значення має ординський некрополь, відкритий побл. с. Шушвалівка Глобинського р­ну (нині знаходиться під водами Кременчуцького водосховища). Досліджене 1984 поховання рядового кочівника з цього некрополя дає уявлення про зовнішній вигляд, склад озброєння та поховального інвентаря ординців кін. 13 – поч. 14 ст.
Грунтовий некрополь ординського часу виявлено 1995 у с. Старі Санжари (Решетники) Новосанжарського р­ну. На лівобережжі Дніпра археологом Ю. О. Шиловим 1993 виявлено ординське поховання в насипі кургану «Кормилиця» неподалік с. Єристівка Кременчуцького р­ну.
Більше десятка впускних поховань, які складають своєрідний некрополь великого кочовища, виявлено в курганах побл. с.с. Волошине та Єристівка Кременчуцького р­ну дослідженнями О. Б. Супруненка 2003–2004.
Відомості про наявність на Полтавщині золотоординських старожитностей відклалися також в оповідях мандрівників і дослідників кін. 16–19 ст. Так, Еріх Лясота під 1594 згадує про «стару татарську церкву на пагорбі, звідки півмилі до Кременчука». Очевидно, це були руїни купольної гробниці, розташованої на правому березі Дніпра, біля сучасного с. Білецьківка Кременчуцького р­ну. Про існування ще однієї цегляної споруди на «укріпленні, що називається Мечеть» у с. Веселий Поділ кол. Хорольського пов. (тепер Семенівського р­ну) повідомляє в «Археологічних нотатках» Т. Г. Шевченко.
Літ.: Степи Евразии в эпоху средневековья / Отв. Ред. С. А. Плетнева. – М.: Наука, 1981 . – (Археология СССР); Гумилев Ритмы Евразии: Эпохи и цивилизации / Предисл. С. Б. Лаврова. – М.: Экопрос, 1993. –543-547; Гумилев Л. Н. Древняя Русь и Великая Степь. – М.: Мысль, 1993. – С. 399-400, 451; Середньовічна історія Полтавщини, 2004. – С. 162-166.
О. А. Білоусько, О. Б. Супруненко.