НЕОЛІТИЧНИХ СПІЛЬНОТ на Полтавщині прояви духовного життя.

 

Безпосередні знахідки художніх виробів доби неоліту – матеріалізованих свідоцтв духовної творчості давньої людини, здатних виступати джерелом вивчення світогляду, рівня розвитку інтелекту, почуттів, переживань та уявлень наших пращурів, їх намагання пізнати навколишнє середовище й світ узагалі, знайти своє місце в ньому, – на території Полтавщини відсутні. Разом із тим опосередковано про насичене духовне життя неолітичної людини – вправного мисливця й рибалки, який почав опановувати землеробство й скотарство, свідчить орнаментація керамічного посуду, оздоба деяких ін. виробів і побутових предметів.
За доби неоліту (5–3 тис. до н. е.) регіон заселяли представники кількох етнокультурних угруповань: дніпро­донецької спільності (лисогубівська, києво-черкаська, донецька культури) та культур з ямково­гребінцевою керамікою (пам’ятки типу Вирчище, Есмань і Скуносове–Гришівка).
Дніпро­донецьке населення з глини із домішкою піску і досить значним включенням рослинних волокон виліплювало гостродонні опуклотілі банки та горщики зі слабо профільованим верхом. Поверхні посудин прикрашали овальними наколами та вузькими короткими гребінцевими відбитками, що утворювали горизонтальні й діагональні ряди. Згодом з’явилися плоскодонні біконічні посудини, оздоблені підтрикутними наколами, прокресленими лініями, інколи у формі зиґзаґу, а також глибокими ямками­наколами попід вінцем. Нерідко орнаментувалися внутрішні зрізи вінець і пласке дно.
Населення культур ямково­гребінцевої кераміки ліпило посуд із глини, знежиреної домішками піску, згладжуючи внутрішню поверхню гребінцевими штампами. До набору посуду входили казаноподібні банки з округлими або злегка пригостреними днищами; гостродонні біконічні горщики зі стягнутим верхом, горщики з високим виділеним горлом; нечисленні напівсферичні та конічні миски. Зазвичай майстри вкривали орнаментом усю поверхню посудин, найчастіше використовуючи ямки та багатозубі гребінцеві відбитки, рідше – наколи чи відбитки мотузочки, намотаної на паличку. Ямки наносили белемнітами (рештками викопних молюсків, відомих у народі під назвою «чортів палець») або глиняними підгостреними стрижнями. Широкі зони ямок відокремлювали неорнаментованими смугами або пасками з коротких гребінцевих відбитків, створювали також візерунки з ромбів, трикутників і прямокутників. Під вінцями, в один або кілька рядів, нерідко застосовувалось оздоблення у вигляді т. з. «перлин», при цьому зсередини робилися глибокі наколи, які формували виразні опуклини на зовнішній поверхні посудини.
У нижній течії р. Ворскли, під смт Нові Санжари, виявлено єдине в регіоні місцезнаходження матеріалів сурської культури, її пізнього етапу, що датується 1 чв. 4 тис. до н. е. Кераміка пам’ятки містить домішки до тіста піску, іноді в супроводі подрібненої річкової черепашки. Форма посудин – горщики S-подібного профілю з гострими або шипоподібними денцями. Прикрашалися, вірогідно, лише верхні частини посудин. Під зрізом вінець або на шийці знаходилася одинарна чи подвійна смуга глибоких ямок, що іноді формували негативні опуклості, рідше – «перлини». Гол. елементом узору були прогладжені і прокреслені лінії, дужкоподібні відбитки штампу типу псевдогребінки та неглибокі поверхневі ямки. У поодиноких випадках зустрінуті відтиски гребінця та двозубого штампу, короткі нарізки.
Якщо гончарством у неолітичних общинах займалися переважно жінки, і керамічний посуд демонструє їхні естетичні вподобання, освячені традиціями та, можливо, певним символізмом, то оздоблення специфічних кам’яних виробів, відомих фахівцям під назвою «човники», характеризує мистецькі смаки чоловічої статі.
Човники – це вироби видов­жено-овальної, ромбоподібної або прямокутної в плані форми та напівовального перетину. Виготовлялися вони переважно з м’яких мінералів та гірських порід типу талька. Нижня їх площина найчастіше рівна, верхня – опукла. Через центр останньої, а іноді дещо зміщено до одного з кінців, перпендикулярно довгій осі речі, проходив жолобок, інколи кілька (до трьох). Поодинокі екземпляри мають на кінцях просвердлені отвори. Окремим предметам надавався зооморфний вигляд. Довж. човників становила в середньому 12–16 см, діаметр жолобка – від 0,8 до 1,2 см.
Нерідко човники прикрашалися врізаним візерунком у вигляді різноманітних прямих і хвилястих ліній, зигзагів, крапок, півкіл, трикутників, хрестоподібних фігур, сіток. Зустрічаються вироби, оздоблені випуклим рельєфним орнаментом або вишліфованими заглиблинами. Вирішальне значення для розміщення тих чи ін. елементів узору мала форма предмету. Дослідники вказують на подібність геометричних зображень, розміщених на поверхні човників району Дніпровських порогів, з гравіюваннями на кістяних виробах цієї ж території, зокрема, на предметах мисливського озброєння.
Знахідки човників на Полтавщині пов’язуються з матеріалами дніпро­донецької етнокультурної спільності.
Довгий час призначення човників залишалося загадкою. На сьогоднішній день найбільш переконливою є версія їхнього використання як важків списометалок – ефективного в умовах відкритих ландшафтів різновиду мисливського озброєння, що застосовувалось у першу чергу при полюванні на крупних копитних тварин.
Важки списометалок, як показали експерименти, мало впливали на дальність кидка і швидкість польоту снаряду, але суттєво збільшували прицільність зброї. Тому човники, від яких значною мірою залежала точність влучення дротика в ціль, цілком могли являтися об’єктом культового вшанування і через це прикрашатися різноманітними зображеннями. Етнографи вказують на поширеність звичаю прив’язування до мисливсько-рибальських снастей тих чи ін. предметів, яким надавалося значення промислових талісманів, і простежують зародження цього магічного повір’я зі звичайної промислової практики: мисливець вірив, що предмет, який він використовує на промислі з виключно практичною метою, здатний надприродним чином принести успіх.
Літ.: Гавриленко І. М. До питання про призначення кам’яних чов­ників // Полтавський археологічний збірник. – № 2. – Полтава, 1994. – С. 37-44; Гавриленко І. М. «Човники» доби мезоліту–енеоліту та проблема їхнього призначення // Восточноевропейский археологический журн. – 2001. – № 5 (12). – Сент.–окт. // http://archaeology.kiev.ua/journal/050901/gavrilenko.htm; Гавриленко І. М. Списометалки в господарстві населення України доби мезоліту – енеоліту // Археологія. – 2002. – № 2. – С. 37–46; Гавриленко І. М. Неолітична стоянка Млинки­1 в окрузі Більського городища // АЛЛУ. – Полтава, 2006. – № 1. – С. 100-114; Гавриленко І. М., Білібін О. О., Верещака С. Г. Перша пам’ятка сурсько­дніпровської культури в Поворсклі // АЗ ПКМ. – Полтава, 1992. – Вип. 2. – С. 89-93; Гаскевич Д. Л., Гавриленко І. М. До походження дніпро­донецького неоліту Лісостепового Подніпров’я // Археологія. – К., 2000. – № 1. – С. 81-93.
І. М. Гавриленко.