НЕХВОРОЩАНСЬКИЙ УСПЕНСЬКИЙ ЗАОРІЛЬСЬКИЙ МОНАСТИР

Чоловічий. Заснований у 1670-х одночасно з м­ком Нехвороща на лівому березі р. Оріль, у володіннях Війська Запорозького. Наприкінці 17 ст. зруйнований татарським набігом. Соборний Успенський храм згорів під час пожежі, після чого тут знаходилася лише невелика каплиця. Відновлений 1714. На поч. 18 ст. на територію монастиря перенесено дерев’яну однобанну Миколаївську церкву, що раніше знаходилася на одному з о­вів біля м­ка Царичанка. Пізніше збудовано нову тризрубну однобанну Успенську церкву та келії для монахів. Під час спорудження Української оборонної лінії 1734–1739 монастир було оточено фортифікаційними укріпленнями. Н. У. м. опікувався Кіш Війська Запорозького, ченцями були відставні ко-заки-запорожці. Монастир називався військовим і мав певні повинності на користь Війська Запорозького. 1780 тут розміщувалося Катеринославське духовне правління. Ліквідований 1799. Нині на території монастирища збереглися порослі чагарниками земляні вали та кладовище, останні поховання на якому датовано 1942.
Із ігуменів відомі: Феодосій (Нестерович) (?), Петро (1765–1768), Ігнатій (Максимович) (1768–1775), Іларіон (1775–1776), Лукіан (1777–1783).
Літ.: Строев, 1877. – С. 932; Нехворощанский Успенский монас­тырь // ПЕВ.ЧН. – 1891. – № 23. – С. 921-922; Ленченко В. Козацький монастир на Орелі // ПУ. – 1991. – № 2. – С. 28-30.
В. О. Мокляк.