ПИРЯТИН м., райцентр. Православної Церкви (з 1990-х – УПЦ МП) громада. Різдвяно-Богородицький собор.

Соборний храм на честь Різдва Пресвятої Богородиці у м. Пирятин Лубенського полку (тепер рай-центр Полтавської обл.) збудований 1781 на замовлення і кошти полкового осавула Андрія Мики-товича Ільченка і первісно освячений як церква на честь Вознесіння Господнього.
Храм є унікальною культовою спорудою, яка не має аналогів на території України. Виникає вра-ження, що на території фортеці, можливо, почали зводити споруду військової (сотенної) канцеля-рії, де мали зберігатися документи та ін. цінні речі. До такого висновку приводить аналіз усіх сти-льових, планувальних та констуктивних чинників. Підтверджують його і матеріали археологічних розкопок. Досить високе розташування вікон (підвіконня на висоті більше 2 м) вказує на те, що вони мали прикривати від сторонніх очей усе, що відбувалося та зберігалося всередині споруди, але одночасно виконували своє основне призначення освітлення приміщень. Разом з тим, таке їх розміщення, за наявності кованих ґрат, робило будівлю практично недоступною. Споруда мала досить масивні (бл. 1,5 м завтовшки) муровані стіни при своєрідному членуванні внутрішнього простору підпружними арками на три частини. У процесі будівництва, коли стіни вже були зведені до карнизів, замовники, вірогідно, змінили подальше призначення споруди, а, можливо, свідомо зробили це призначення подвійним: і світським, і культовим. Тому над центральною частиною звели четверик із шістьма вікнами. На прийняття такого рішення також могла вплинути і пожежа 1683, під час якої вигоріла значна частина міста.
Дослідження пам’ятки у 1958 та 1967, під час яких було зроблено 60 зондажів стін та відрито 10 шурфів (як ізсередини, так і ззовні), показали, що первісно будівля зводилася не як культова спо-руда, оскільки зі сходу не знайдено ніяких слідів вівтарної апсиди, а на північній та південній площинах стін були відсутні двері, наявність яких є обов’язковою планувальною вимогою для православних культових споруд, як мурованих, так і дерев’яних. Четверик, зведений над центра-льною частиною, є прямокутним (а не квадратним), і має різну кількість вікон: зі східної і західної сторони – по два, а з північної і південної – по одному, що також не є характерним рішенням для оздоблення фасадів культових споруд. Дослідження також показали, що мурована частина спору-ди була зведена за один будівельний сезон, на що вказує однорідність вапняного розчину від фун-даментів до бані та цегла розміром 30-32х15-15,5х5-5,5 см, яка була характерною для 17 – поч. 18 ст.
Стіни споруди не мали ніякого декору, за винятком барочних наличників вікон, яких було по чо-тири з кожної сторони споруди. Навіть єдині двері, що знаходяться із західної сторони, не мали ніяких прикрас.
На поч. 1880-х з нагоди столітнього ювілею соборного храму був зроблений капітальний ремонт культової споруди: стіни іззовні обклали цеглою та поштукатурили, замінили покрівлю, дерев’яні колони та конструкції бань іззовні оббили покрівельним залізом та пофарбували в білий колір. На покрівлі бань встановили восьмикутні металеві зірки та пофарбували їх у жовтий колір. Ремонт вівся також і всередині храму.
У 1882, після завершення довгострокового ремонту, храм знову освятили. Наступний капітальний ремонт проведено 1911 коштом купця і лісопромисловця Лева Колесникова..
До Р. Б. с. були приписані церкви: Іллінська кладовищенська, Олександро-Невська Пирятинського тюремного відділення, Покровська церква у с. Майорщина.
У 1902 Р. Б. с. мав у власності 207 кв. саж. церковної, 28 дес. садибної, орної землі, церковну сто-рожку, церковний будинок для квартири настоятеля з ґрунтом у 1200 кв. саж. Діяли б-ка, церков-нопарафіяльна школа (містилася у церковному будинку), церковнопарафіяльне попечительство.
До парафії входили с. Майорщина, хутори Олександрівка, Рівний, Гудимівка, Могилівщина, Ми-хайлівка, Худоліївка, Зайківщина. 1902 парафіян – 2149 душ чоловічої, 2227 душ жіночої статі; 1912 парафіян привілейованих станів – 293, міщан – 1041, селян – 2120.
На поч. 1930-х релігійна громада була розформована. Будівля Р. Б. с. з 1933 використовувалась як зерносховище.
У лист. 1941 на прохання жителів міста німецька окупаційна влада передала споруду храму релі-гійній громаді для використання за призначенням. На той час це була єдина діюча культова споруда у місті, а тому віруючі об’єднали свої зусилля для ремонту храму, щоб якнайшвидше поновити службу. Всередині будівлю побілили, зібрали дерев’яний триярусний іконостас, встановили в ньому ікони, які мешканці розібрали по домівках під час закриття ін. культових споруд у 1930-х і зберігали до кращих часів. Також в інтер’єрі встановили невеликі фрагменти іконостасів з ін. храмів, а в центральному куполі закріпили панікадило, придбане 1910 на кошти громади Успенської церкви. Споруду храму відремонтували за короткий проміжок часу, і регулярні богослужіння відновилися вже з Великодних свят 1942. По війні громада Р.-Б. с. була зареєстрована органами радянської влади 12.01.1948 за № 257. Для релігійних відправ вико-ристовувала приміщення собору загальною площею 250 кв. м.
У 1961 релігійну громаду храму зняли з реєстрації, а будівлю зачинили і невдовзі почали викорис-товувати у якості складської споруди.
У 1963 згідно з Постановою РМ УРСР № 970 від 24.08.1963 собор Різдва Пресвятої Богородиці разом з ін. видатними спорудами України був узятий під охорону держави як пам’ятка архітектури республіканського значення, отримавши охоронний номер 595. Хоча будівля і перебувала на державному обліку як пам’ятка, але орендатори не утримували її в належному стані, як цього вимагали умови договору про оренду. Враховуючи той факт, що споруда храму знаходилася у незадовільному стані, 1968 Полтавський обл. відділ у справах будівництва та архітектури виступив замовником на виготовлення проектно-кошторисної документації на проведення ремонтно-реставраційних робіт кол. собору. Така документація була виготовлена спеціалізованим інститутом «Укрпроектреставрація» (авт. проекту – арх. Л. С. Бокач та В. І. Корнєва).
Як показали інженерні обстеження споруди, дерев’яні конструкції стін, колони та елементи покрі-влі знаходилися на той час в аварійному стані й були непридатні для подальшої експлуатації. Про-ектна організація внесла пропозицію розглянути питання щодо подальшого існування прибудов. Після тривалого листування це питання було розглянуте на засіданні містобудівної ради Науково-дослідного проектного відділу республіканських спеціальних науково-реставраційних майстерень Державного комітету РМ УРСР у справах будівництва. Рада ухвалила рішення про проведення реставраційних робіт тільки мурованої частини споруди 17 ст., а більш пізні добудови підлягали демонтажу. Основні роботи із реставрації тривали з 1972 до 1975, однак потім ще кілька років спо-руда не використовувалася, аж поки у ній не розмістився Пирятинський районний КМ.
Після реставрації собор постав у своєму первісному вигляді. Зараз існує як одноповерхова, одноя-русна, прямокутна (подовжена по вісі схід-захід) в плані мурована споруда. У об’ємно-просторовій композиції храму домінує кубічний об’єм, завершений банею із заломом і вишуканою маківкою на восьмикутному барабані. Сувора простота фасадів, масивні муровані стіни нагадують про традиції будівничих минулого. На цьому тлі особливо виділяється ліпний декор наличників навколо вікон, який є характерною рисою української барокової архітектури 17–18 ст. Кути спо-руди підкреслені лопатками, стіни завершені карнизом нескладного профілю та трикутними фронтонами.
У 1990 споруду храму передано релігійній громаді. У новітній час громада зареєстрована органа-ми державної влади 20.03.1992 за № 60 по вул. Пролетарська, 40. Для релігійних відправ викорис-товує приміщення кол. собору. 1996 храм відвідав митрополит Полтавський і Кременчуцький Фе-одосій, 2002 – правлячий архієрей Полтавської єпархії Филип, який відправив літургію у супрово-ді хору духовного училища м. Комсомольськ.
Із священиків відомі: протоієрей Микола Іоаннович Єрусалимов (1902, у сані з 1867, нагородже-ний орденом св. Анни 3 ст. 1898), Іоанн Петрович Григорович (1902, 1912, у сані з 1886, нагоро-джений скуфією 1896), протоієрей Іоанн Кирилович Чебанов (1912), протоієрей Микола Іоаннович Єрусалимов (позаштатний 1912), Іллія Іванович Дірімов (1942–1943), ієрей Степан Ковбасяр (1970–1980-і ?); протоієрей Михаїл Ціко (з 1990); із дияконів: Олексій Павлович Янов-ський (1902, у сані з 1888) Євстафій Захарович Гавриленко (1912), Іоанн Олександрович Со-кальський (1912); із псаломщиків: Михайло Григорович Симонов (1902, на посаді з 1897), Федір Юхимович Мукієвський (1902, на посаді з 1894), Стефан Якимович Тонконог (1912); із церковних старост: соборної і Олександро-Невської церков купець Михайло Іоаннович Супрунов (1902, 1912), Покровської церкви козак Федір Петрович Мусієнко (1902), Володимир Васильович Сальницький (2008).
Див. також МАЙОРЩИНА с., Гребінківський р-н. Покровська церква.
ПИРЯТИН м., райцентр. Вознесенська церква.
ПИРЯТИН м., райцентр. Іллінська церква. 
ПИРЯТИН м., райцентр.Олександро-Невська церква.
Літ.: ЦДІА України. Ф. 127. – Оп. 1074. – Спр. 167, 2066; ДАПО. – Ф. Р-4085. – Оп. 16. – Спр. 204. – Арк. 121; Клировая книжка…, 1902. – С. 482; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 216; Нестуля О. Доля церковної старовини в Україні. 1917–1941 pp. – Ч. 1. 1917 p. – середина 20-х років. – К., 1995. – С. 280, іл.; РГПО, 2008. – Арк. 128.
Г. О. Бажан, О. Г. Бажан,
В. А. Павленко, П. В. Павленко,
Т. П. Пустовіт.