РУДИЧЕВИ

Cвященицький рід, походить з Кобеляцького пов. Полтавської губ.
Окремі представники:
Р. Яків (рр. н. і см. невід.). На зламі 18–19 ст. мешкав у м-ку Царичанка Кобеляцького пов.
Р. Георгій Якович (1807, м-ко Царичанка – 18.01.1894, м-ко Кишеньки) – син Р. Якова. 1831 закінчив курс богословських наук у Переялаві, 1832 рукопокладений у сан диякона та переведений священиком до Михайлівської церкви м-ка Кишеньки. Зусиллями Р. та віруючих Михайлівська церква перенесена з правого берега Дніпра на лівий і приведена до належного стану. 1855 призначений настоятелем Спасо-Преображенської церкви м-ка Кишеньки, 1873 звільнений поза штат.
Р. Никифор Якович (1805–?) – син Р. Якова. 1824 призначений паламарем Миколаївської церкви в Царичанці, 1828 переведений до Преображенської церкви м. Кобеляки. З 1830 перебував на службі в Успенській церкві м-ка Царичанка.
Р. Арсеній Никифорович (1841, м-ко Царичанка – 01.01.1904) – син Р. Никифора Яковича. Закінчив Полтавську духовну семінарію (1865). З 1867 служив другим священиком Троїцької церкви м-ка Градизьк Кременчуцького пов., з 1869 служив у Покровській церкві с. Литвяки Лубенського пов. За безпосередньої участі Р. у селі збудовано нову дзвіницю. Виявив себе рішучим противником пияцтва поміж селян. 1881 переведений настоятелем Успенської церкви м-ка Китайгород Кобеляцького пов., 1884 – настоятелем Святодухівської церкви. З 1899 у сані протоієрея. Нагороджений орденом св. Анни 3 ст., наперсним золотим хрестом.
Р. Микола Арсенійович (рр. н. і см. невід.) – син Р. Арсенія Никифоровича. У 1912 служив священиком Святодухівської церкви у м-ку Китайгород Кобеляцького пов.
Р. Яків Никифорович (1868 – ?) – син Р. Никифора Яковича. З 20.05.1885 – псаломщик Успенської церкви у м-ку Царичанка, згодом диякон Михайлівської церкви.
Р. Панас Никифорович (1856 – ?) – син Р. Никифора Яковича. З 22.12.1872 служив псаломщиком Михайлівської церкви в м-ку Кишеньки Кобеляцького пов.
Р. Іван Панасович (1880–1958) – громадський діяч, архівіст, бібліограф. Закінчив Полтавське духовне училище (1897), навчався у Полтавській духовній семінарії, де разом із С. Петлюрою став одним із фундаторів Полтавської громади РУП. Виключений з 5 кл. семінарії за участь у студенських заворушеннях. За документами Полтавського прокурора окружного суду, Р. переховував у себе л-ру націоналістичного змісту, неодноразово транспортував заборонені цензурою вид. у різні повіти Полтавської губ. У 1903–1904 перебував в ув’язненні. Уникаючи переслідувань, виїхав на Кубань, згодом до Катеринослава, Казані. Після 1920 – в еміграції. 1926 увійшов до ініціативної ради і став одним із фундаторів створення української б-ки ім. С. Петлюри в Парижі.
Літ.: Пустовіт Т., Наконечна Л. Рудичеви (до історії священицьких родів Полтавської губернії) // Українська генеалогія: теорія, методологія, історія та практика. Мат. І генеалогічних читань пам’яті Модзалевського. – К., 1996. – С. 155-159.
Т. П. Пустовіт.