САРМАТІВ РЕЛІГІЯ на Полтавщині.

С. р. в регіоні спеціально не вивчалася.
За усталеною в науці думкою, С. р. – типовий зразок давніх родо-племінних культів дозороастрійського Ірану. На відміну від скіфських богів, які уособлювали сили природи (небо-земля) і соціальні категорії (вогнище, війна), сарматські божества відображали абстракції (добро, влада, безсмертя). Пантеон сарматів теж нараховував 7 верховних богів (принаймні, такий пантеон засвідчений у аланів). Однак якщо Геродот перерахував всі 7 скіфських вищих божеств і у п’ятьох випадках дав їм місцеві і грецькі імена, то в сарматському пантеоні достеменно відоме лише одне (до того ж безіменне) божество, яке можна співставити з богом війни Ареєм. Культові церемонії, пов’язані з цим божеством, засвідчують поклоніння зброї. Символом бога, як і скіфів, виступав оголений меч, увіткнутий у землю. Виявом культу є також зброя в могилах. Жодних інших божеств сарматського пантеону наука не знає. Нічого не відомо і про верховного бога. Але оскільки жінка в сарматському суспільстві посідала високе становище, а суспільний лад взагалі характеризується як «гінекократія» (влада жінок), можна припустити, що на чолі пантеону, як і у скіфів, стояло жіноче божество, функціонально близьке до Табіті (у деяких авторів зустрічається навіть ім’я цього божества – Астарта). Це – божество вогню у всіх його проявах, яке включало, крім домашнього вогнища, вогонь жертвенний, небесний, солярний. З поклонінням цьому божеству може бути пов’язаний культ вогню, засвідчений у поховальному обряді. Хранительниками вогню виступали жінки-жриці. Після смерті їх спалювали на ритуальному вогнищі. З культом вогню пов’язані невеличкі кам’яні жертвенники-вівтарики, в пізньосарматський час замінені на курильниці. Такі жертвенники знаходять у похованнях жриць разом з уламками дзеркал, наконечників стріл, посудин. В жертву вогню приносили коней.
Поховальний культ сарматів був пов’язаний з культом предків. Це засвідчують, зокрема, антропоморфні жіночі статуетки. Піклування про померлих засвідчує наявність уявлень про посмертне існування. З цими уявленнями пов’язане споруд-ження складних поховальних камер, які нагадують житло кочівників (шатрові дерев’яні перекриття над могилою), а також постачання померлого інвентарем, який засвідчував прижиттєве соціальне становище. Чоловікам у могили клали зброю, жінкам – прикраси, туалетний та столовий посуд, дзеркала, прясла, голки. Речами, які мали інвеститурно-сакральне навантаження, були: пояс, гривна, меч, келих. Поховальний обряд супроводжувався курінням ароматичних смол, для чого використовувалися курильниці. Поховальна церемонія супроводжувалася магічними діями, які повинні були захистити небіжчика від злих сил. Цьому ж сприяли різноманітні амулети, які оберігали людину за життя і були потрібні їй після смерті.
Поховання сарматського воїна-роксолана з характерним залізним кинджалом, а також ліпною посудиною виявлено в кургані на кутку Заяр’я у Хоролі. Поховання аорсів і аланів, переважно жіночі, виявлено у басейнах Орелі й Псла. Майже всі вони впущені в курганні насипи попередніх епох.
Жіноче поховання 1–2 ст. досліджено 1989 О. Б. Супруненком у кургані побл. с. Лівенське Новосанжарського р-ну. Воно здійснене у неглибокій катакомбі з входом-дромосом. Жінка віком 40–45 років була покладена в домовину випростано на спині, з простягненими вздовж тулуба руками. Вона була вдягнена у шкіряні шаровари, сорочку і багатий халат із срібнотканої тканини. У потойбічний світ її супроводжував виразний напутній інвентар – невелика дерев’яна шкатулка, тонкостінний глечик, уламки двох залізних ножів і шильця, точило, бронзові фібула та пряжка, а також рештки їжі – розчленована туша кобили.
Найбагатшим у межиріччі Ворскли й Орелі вважається поховальний комплекс кін. 1–2 ст., відкритий 1954 у с. Павлівка Кобеляцького р-ну. Він містив бронзовий казан, бронзову литу профільовану тацю і кований глек провінційно-римського виробництва, залізний меч, склопастові намистини та скляний флакон.
Релігійне значення мало і мистецтво «звіриного стилю».
Літ.: Степи европейской части СССР в скифо-сарматское время / Отв. ред. А. И. Мелюкова. – М., 1989. – (Археология СССР); Мифологический словарь / Гл. ред. Е. М. Мелетинский. – М., 1991; Давня історія Полтавщини, 2004. – С. 146-149.
О. А. Білоусько, О. Б. Супруненко.