СКІФІВ РЕЛІГІЯ на Полтавщині.

Релігія кочових скіфів в регіоні спеціально не вивчалася.
За усталеною в науці думкою, основу С. р. складали культ померлих і віра в потойбічне життя. Вшановувалися божества, що символізували сили природи. Водночас зберігалася віра в злих духів і демонів, а також у магію і амулети.
Пантеон вищих богів очолювався тріадою: Табіті-Папай-Апі (грец. відповідники: Гестія-Зевс-Гера). Табіті («зігріваюча», «полум’яна») була божеством вогню у всіх його проявах. Вогонь вшановувався як священна стихія, особливо великою була роль царського вогнища. Клятва «царськими гестіями» вважалася священною, а її порушники каралися смертю. Ритуал символічного шлюбу царя з Табіті був покликаний підтверджувати сакральний характер царської влади. Папай («батько», «захисник») символізував небо. У міфах йому були притаманні космогонічні функції верховного творця світу і людей. Вшановувався скіфським царями в якості їхнього предка. Апі («вода») символізувала землю і воду. Шлюбний союз Папая і Апі розглядався як союз неба і землі. Від цього шлюбу походив також людський рід в особі Таргітая.
Табіті зображувалася у характерних для скіфського мистецтва сценах «прилучення до божества» – сидяча богиня із дзеркалом у руці і перед нею стоячий чоловік з ритоном. Зображенням Папая були навершя. Апі зображувалася у вигляді істоти з жіночою верхньою і зміїною нижньою частиною тіла.
Наступну четвірку богів складали: Аргімпаса, Гойтосир, Геракл, Арей. Аргімпаса (грец. Афродіта Уранія) – уособлювала багатства матеріального світу, людську і тваринну плодючість, мала також військову функцію. Зображувалася у вигляді володарки звірів-праматері тварин. У сценах «прилучення» виступала як володарка померлих, божество життя і смерті. Гойтосир (грец. Аполлон) – сонячний бог, охоронець тварин, лучник, переможець чудовиськ. Зображувався у сценах «чарівного полювання». Геракл (скіфське ім’я невідоме) – герой-побідник, зображувався у сценах битв із чудовиськами. Виступав також як родоначальник народів, ототожнюваних з його синами Агафірсом, Гелоном і Скіфом. Сакральне випробування – натягти батьківський лук і оперезатися його поясом – зміг витримати лише Скіф, який і став першим царем Скіфії. Арей (скіфське ім’я невідоме) – бог грози (війни). Йому єдиному споруджували особливі чотирикутні вівтарі із хмизу з укріпленим нагорі давнім залізним мечем. Жертвоприношення цьому богу відзначалися особливою пишнотою – жертвували не тільки худобу, але й людей (полонених).
Крім семи верховних богів, які вшановувалися всіма скіфами, царські скіфи поклонялися також Тагімасаду (грец. Посейдон) – божеству водної стихії і покровителю коней. Зображувався на культових ритонах у вигляді вершника. До розряду нижчих богів належали божества однойменних річок Аракс, Борисфен, а також герої-родоначальники Агафірс, Гелон, Скіф. За повідомленням Лукіана, скіфи в якості богів пошановували вітер і меч – як двоєдині начала, що дають і віднімають життя. Культ зброї простежується в скіфських похованнях – увіткнуті з магічною метою в дно або стінки могили мечі, списи, дротики.
З культами богів пов’язаний був інститут жіноподібних жерців (енареїв). До їх найважливіших функцій належало проголошення пророцтв та віднаходження різного роду зловмисників. У суспільному культі важлива роль належала царям. Вони були хранителями священного золота – найважливіших національних реліквій, на честь яких щороку влаштовувалися святкування, що знаменували настання нового життєвого циклу, оновлення світу.
Культура скіфських кочівницьких племен на території Полтавщини відома за невеликою кількістю пам’яток – переважно поховань у степових курганах. Кочові скіфи зберігали курганний поховальний обряд, який утвердився в українських степах ще в епоху бронзи. Над могилами робили насипи, висота яких залежала від суспільного становища небіжчика. Найвищі кургани насипали царям і вельможам, менші – воїнам, зовсім маленькі – ремісникам та пастухам. Знатного покійника ховали в повному військовому обладунку разом із жоною, слугами, кіньми, поряд клали золоті чаші та ін. коштовні речі. До могили воїна клали лук, стріли, меч, глиняну чашу. На курганах ставили кам’яні зображення – т. з . скіфські «кам’яні баби».
Могила знатного скіфа (поч. 4 ст. до н. е.) досліджувалася І. М. Кулатовою та О. Б. Супруненком 1996 під курганним насипом в ур. Гора побл. смт Нові Санжари. Парне поховання заможного кочівника (5 ст. до н. е.) виявлено на поч. 1960-х у зруйнованому кургані побл. с. вільховатка Чутівського р-ну. Поховання воїнів-номадів відкриті також у кургані біля с. Федорівка Карлівського р-ну та неподалік від с. Орлик Кобеляцького р-ну. Орлицьке поховання (кін. 5 – поч. 4 ст. до н. е. ) досліджене 1980 Л. М. Луговою.
Поховання пізньоскіфського часу виявлено на території с. Правобережна Кишенька Кобеляцького р-ну, побл. с. Кириленки Кременчуцького р-ну, а також у степових курганах неподалік с. Стінка Чутівського р-ну та у м. Карлівка.
Релігійне значення мало і мистецтво скіфів. Мілітарний спосіб життя кочівників послужив причиною виникнення мистецтва т. з. «звіриного стилю»: зображення хижаків, сцен їхньої боротьби, шматування ними здобичі. Багато таких зображень на предметах із золота знайдено в похованнях. Ці високохудожні речі виготовляли як місцеві, так і грецькі майстри. У грецьких золотарів замовлялися вироби, що вимагали особливої майстерності: вази з фігурним рельєфом, жіночі прикраси, парадна зброя. Під грецьким впливом у моду увійшли зображення сцен із міфів.
Літ.: Степи европейской части СССР в скифо-сарматское время / Отв. ред. А. И. Мелюкова. – М., 1989. – (Археология СССР); Мифологический словарь / Гл. ред. Е. М. Мелетинский. – М., 1991; Давня історія Полтавщини, 2004. – С. 132-146.
О. А. Білоусько, О. Б. Супруненко.