СТЕПАНЕНКО Микола Іванович

(14.10.1958, с. Великоселецьке Оржицького р­ну Полтавської обл.) – мово-знавець, д­р філологічних наук, проф. (2005), акад. АН вищої освіти України (2008), засл. діяч науки і техніки України (2009).
Випускник філологічного факультету Полтавського державного педагогічного інституту (нині – університет) ім. В. Г. Короленка. Працював учителем української мови та л­ри Великобудищанської середньої школи Диканського р­ну Полтавської обл. Навчався в аспірантурі при Київському державному педагогічному інституті ім. О. М. Горького (нині Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова). Понад 20 років працює в Полтавському державному педагогічному університеті ім. В. Г. Короленка: асистент, ст. викладач, з 1989 – зав. кафедри української мови; з 1991 до 1995 – перший проректор з навчальної роботи; з 2005 до 2009 – декан факультету філології та журналістики; з 2009 – ректор.
У багатьох українських та іноземних вид. надрукував понад 400 праць, з­поміж них монографії, підручники, посібники для вищої та середньої школи. Авт. наукових і науково­популярних книг: «Історія української мови» (1998), «Українське рідне слово» (2003), «Рідне українське слово» (2005), «Літературні музеї Полтавщини» (2006), «Публіцистична спадщина Олеся Гончара (мовні, нав­коломовні й деякі інші проблеми)» (2007), «Історія, граматика, поетика українського слова» (2008). Упор. книг «Патріарх українського мовознавства (до 100-річчя від дня народження Михайла Жовтобрюха)» (2005), «Академік Арнольд Панасович Грищенко» (2006), «Науковий доробок Михайла Андрійовича Жовтобрюха» (2007). Лексикографічна діяльність відбита у працях «Новітній російсько­український словник» (2006), «Новітній українсько­росій­ський словник» (2006). Авт. численних українознавчих студій: «Державна мова в системі вищої освіти як засіб виховання особистості» (1993), «Доба Богдана Хмельницького і розвиток української національної лі-тературної мови» (1995), «…На­ша мова – та ж і є одежа нашого духу» (мовознавчі погляди Панаса Мирного)» (1999), «Щоб залишитися українцями в серці України (до аналізу мовної ситуації на Полтавщині)» (1999), «Українська мова й сучасна мовна ситуація на Полтавщині» (1999), «Найукраїнніша чи націоналістична?» (2000), «Правопис у діаспорі і в нас…» (2000), «…Потіснися, українська мово…»: Мовні обіцянки напередодні і після президентських перегонів 2004–2005 рр.» (2005), «Голосуйте за рідну мову, хоч отруєну, але живу»: Помаранчевий період в історії української мови» (2005), «Полтавсько­київський діалект – підмурівок української національної літературної мови» (2006), «…Мова – народ!» (соціолінгвістичні і деякі власне філологічні спостереження Олеся Гончара)» (2007), «Гончарове слово про патріотизм, інтернаціоналізм, шовінізм» (2007), «Народився, щоб осяяти Україну» (Шевченкіана Олеся Гончара)» (2008), «Була б тільки Україна та вижило б людство» (Олесь Гончар – людям про пережите, передумане, переболіле, осмислене й осягнуте)» (2008), «Життя прожити – яке це велике і многотрудне мистецтво» (2008), «Духовність у мові» (2009).
Досліджував проблеми релігії та церкви, опублікував низку статей: «Мова релігії і жива українська мова (діахронний аспект)» (1992), «Взаємодія церковнослов’янської й української мов» (1994), «Питання формування української літературно­писемної мови в лінгвістичній концепції Івана Огієнка» (1994), «Національна мова і відродження нації» (1998), «Соборній Україні – Єдину Помісну Православну Церкву» (2002), «Церковнослов’янська мова в історії української церкви» (2002), «Соборна літературна мова, соборний правопис як засоби забезпечення суверенного розвитку України» (2005). Авт. часопису Православної єпархії УПЦ КП «ПЄВ». Національна Церква, за С., як і національна мова, повинна зайняти найпочесніше місце в державі.
Займається активною громадською роботою: заст. гол. обл. відділення Товариства «Україна – Світ», заст. гол. обл. об’єднання «Україні – Єдину Помісну Православну Церкву» (за заслуги перед Святою УПЦ має подяку), авт. і ведучий науково­просвітницьких передач на обл. радіо й телебаченні (з 1990), палкий пропагандист і захисник української мови, учасник літ.-культурних заходів, присвячених видатним українцям (митрополитові Іларіону, патріархові Мстиславу, С. Петлюрі, Т. Шевченкові, Лесі Українці, Г. Сковороді, І. Котляревському, Панасові Мирному, О. Гончарові). Здійснював значну просвітницьку роботу за межа-ми України (Чехія, Швеція, Данія, Росія, Молдова). Гол. ред. наукового, публіцистичного, художньо-літ. альманаху «Рідний край» (Полтавський державний педагогічний університет ім. В. Г. Короленка), член редакційних колегій науково­теоретичного журн. «Українська мова» (Інститут української мови НАНУ), наукового журн. «Український керамологічний журнал» (відділення Інституту народознавства НАНУ та Національного музею-заповідника українського гончарства в смт Опішня), член Національної правописної комісії, член НСЖУ.
Організатор, учасник міжнародного (Швеція, Данія, Росія, Україна) проекту «Цінності. Демократія. Освіта». Має подяки від української національно­культурної автономії С.-Петербурга за значний особистий внесок у сприянні збереження й відродження української культури, традицій і звичаїв у С.-Петербурзі. Наукова, педагогічна, громадська діяльність С. спрямована на формування в особистості почуття патріотизму, національної свідомості, відданості Україні, любові до рідної мови, культури. Створив свою наукову школу, у межах якої діє робоча група висококваліфікованих спеціалістів і аспірантів. Результати роботи цієї школи відображено в монографіях, навчальних посібниках, зб. наукових праць, авт. і гол. ред. яких є С., численних статтях, виступах на міжнародних, всеукраїнських, регіональних наукових конференціях.
Лауреат обл. премії ім. І. П. Котляревського (2007), обл. літ.-мистецької премії ім. Панаса Мирного (2003).
Літ.: Українська мова: Енциклопедія. – К.: Укр. Енциклопедія, 2007. – С. 669; Пономаренко А. Ю. Степаненко Микола Іванович // Українські мовознавці та письменники­мовотворці. – К.: НДІУ, 2008. – С. 274-275; Український словопоклонник: на пошану проф. Миколи Степаненка / Упоряд.: Н. П. Лебідь, Т. І. Ніколашина, Н. І. Тарасова. – Полтава: АСМІ, 2008. – 228 с.
Т. П. Пустовіт.