УРАЛОВ Микола Якович

(1847, м­ко Великі Будища Зіньківського пов. Полтавської губ., тепер с. Диканського р­ну Полтавської обл. – 1922, м. Полтава) – священнослужитель.
Нар. в сім’ї священика. Закінчив Полтавську духовну семінарію (1867). 13.10.1868 рукопокладений у священика Євдокіївської церкви с. Сєдаківка Полтавського пов., був неодмінним членом місцевого парафіяльного попечительства. 12.08.1869 переміщений у м. Лубни на вакантне священицьке місце до Миколаївського храму, що знаходився при міській лікарні, 10.10.1869 – до Покровської церкви м­ка Решетилівка Полтавського пов., де також в. о. гол. парафіяльного попечительства (затверджений 04.02.1871). 19.02.1873 призначений настоятелем Миколаївської церкви м­ка Великі Будища – на місце батька, який пом. 15.02.1873. Одночасно затверджений законовчителем місцевого народного училища. 20.11.1873 обраний членом благочинницької ради округу. З 14.12.1874 в. о., 15.01.1875 офіційно затверджений благочинним Зіньківського пов. 1887 переміщений на перше священицьке місце до Полтавського Успенського собору. 09.04.1875 призначений штатним членом Полтавської духовної консисторії (завідував судним, з 1911 – господарським столом), а також ред. офіційної частини «ПЕВ» (працював до 1913). З 1889 був членом Православного місіонерського товариства. 23.07.1890 затверджений в. о. кафедрального протоієрея і благочинним собору, 20.08.1890 – кафедральним протоієреєм. Крім того, обіймав посади: з 1891 – члена (з 09.01.1892 – гол.) Полтавського повітового відділення єпархіальної училищної ради та члена розпорядчого зібрання єпархіального комітету, що займався збором пожертвувань для потерпілих від неврожаю, з 1892 – дійсного члена Полтавського Свято-Ма­каріївського братства, з 1893 – члена від духовенства в Полтавській міській думі, з 1894 – гол. правління єпархіального церковно-свічкового заводу, з 1897 – члена від духовенства в губ. комітеті тверезості, з 1899 – члена наглядового комітету зі влаштування будівель міського Свято-Володимирського притулку для вдів і сиріт осіб духовного стану. Доклав багато зусиль для розвитку початкової освіти на Полтавщині. 21.11.1894 з ініціативи У. при Успенському соборі відкрито жіночу церковнопарафіяльну школу. 28.04.1899 призначений настоятелем Стрітенської церкви м. Полтава. Обирався гол. ради Свято-Володимирського притулку (з 11.10.1902 до 1917), з 1905 неодноразово був представником від духовенства на засіданнях Полтавського повітового земського зібрання та Полтавської міської думи. Деякий час працював законовчителем Стрітенської церковнопарафіяльної школи, був опікуном Олександрівського попечительства про бідних. Кілька разів обирався губ. гласним від духовного відомства. 17.11.1916 переміщений настоятелем Полтавського Успенського кафедрального собору, де й служив усі останні роки. Похов. на соборному цвинтарі. Нагороджений благословенням Св. Синоду (1880), скуфією (1885), камилавкою (1889), наперсним хрестом (1892), орденами св. Анни 3 і 2 ст. (1888, 1896), св. Володимира 4 і 3 ст. (1901, 1904), палицею (1908), золотим наперсним хрестом із кабінету Його Імператорської Величності, прикрашеним діамантами (1913).
Літ.: ПЕВ.ЧО. – 1868. – № 22. – С. 804; 1869. – № 11. – С. 477; № 17. – С. 692; № 21. – С. 851; 1873. – № 6. – С. 132; 1875. – № 2. – С. 27; № 6. – С. 121; 1880. – № 10. – С. 167; 1885. – № 8. – С. 136; 1887. – № 5. – С. 158; 1888. – № 10. – С. 288; 1889. – № 9. – С. 303; 1890. – № 16. – С. 708; № 17-18. – С. 747, 761; 1892. – № 11. – С. 437; 1895. – № 3. – С. 129; 1896. – № 16. – С. 447; 1899. – № 14. – С. 363; 1901. – № 16. – С. 378; 1904. – № 16. – С. 304; 1908. – № 15. – С. 285; 1911. – № 27. – С. 1893; 1913. – № 1. – С. 8; № 5. – С. 274; № 16. – С. 1119; № 35. – С. 2549; 1916. – № 24. – С. 2161; Бельский Гр. Отчет о состоянии Велико­Будищского трехклассного епархиального женского училища за время существования его с 1873/4 по 1879/80 учебный год // ПЕВ.ЧН. – 1879. – № 18. – С. 826; Диаталович Н. Полтавский Епархиальный Свято-Владимирский приют // ПЕВ.ЧН. – 1899. – № 9. – С. 315; Справочная книжка…, 1908. – С. 79; Павловский, 1914. – С.273; Памятная книжка…, 1916. – С. 12.
Ю. М. Гужва.