ШНЕЄРЗОН Шнеур Залман (Синьйор Соломон, Алтер ребе – Старий ребе)

(1745, м­ко Ліозно, Польща, тепер Бєларусь – 27.12.1812, с. Піни Слобідсько­Української губ., тепер Курської обл., РФ, похов. у м. Гадяч Полтавської губ., тепер райцентр Полтавської обл.) – релігійний діяч, заснов-ник хасидської системи Хабад і династії цадиків і рабинів.
Нар. в сім’ї рабина Баруха Познера (? – між 1780 і 1795). Мав трьох братів, які теж стали видатними талмудистами. Ш. рано виявив здібності до науки. У 15-річному віці одружився з дочкою вітебського багатія рабина Йеуди-Лейби Сегала, який дав за донькою величезне придане – 5 тис. золотих монет. Переселившись у дім тестя, Ш. цілковито віддався вивченню талмуда, а згодом і каббали. Дійшовши висновку, що йому відомо «кое­что об учении, но ничего о молитве», Ш. 1765 став учнем глави хасидського руху маггіда (громадського проповідника) Дова Бера. За дорученням учителя з 1770 став розробляти новий Шулхан арух ха-рав (звід релігійного законодавства). Праця зайняла кілька років, після смерті Ш. була опубл. (1814) лише третина рукопису, решта загинула під час пожежі. Незважаючи на це, книга стала авторитетним джерелом для хасидів Хабада. Зіткнувшись із протидією хасидизму з боку традиційного єврейства, Ш. разом із главою хасидів Білорусії Менахемом Мендлом 1774 перебрався до м. Вільно, де намагався знайти грунт для примирення з вождями ревнителів традицій Еліяху Бен Шломо Залманом і Авраамом Каліскером, але ці спроби закінчилися невдачею. Після від’їзду Менахема Мендла в Ерец­Ісраел 1777 Ш. залишився його представником у Білорусії. Протягом 1777–1782 жив у Могильові, продовжуючи вивчати талмуд і каббалу. 1782 Ш. повернувся до м­ка Ліозно, де став маггідом. Навколо нього стали збиратися молоді люди, яких він навчав, розділивши в залежності від рівня підготовки на окремі групи (хадарим). Невдовзі число його послідовників досягло кількох десятків тисяч. У 1788 рабин Менахем Мендл листовно проголосив Ш. главою хасидів Білорусії. Систематизований виклад своєї концепції хасидизму Ш. дав у праці «Ліккутей амарім» («Зібрання висловів»). Цей твір, відомий під назвою «Танія» («Учення»), став найважливішою книгою хасидів Хабада, їх «писемною Торою». Надзвичайна енергія, неабиякі організаторські здібності, репутація видатного талмудиста, філософський ха-рактер учення сприяли виключному впливу Ш. на хасидів. Він увів деякі зміни в ритуалі й літургії, наблизивши їх до сефардських. Відтоді миснагдим звернули увагу на діяльність Ш. і повели запеклу боротьбу з ним. До С.-Петербурга із Вільни прийшов донос «о вредных для государства поступках руководителя каролинской секты Залмана Боруховича». Восени 1798 Ш. і 22 його «спільника» були заарештовані і «под крепким караулом» відправлені до столиці й ув’язнені в Петропавлівській фортеці. Ш. було звинувачено у створенні підривної організації й поширенні небажаних релігійних ідей. Але, просидівши тільки 3 дні, він був звільнений за особистим указом Павла І. Дата звільнення Ш. – 19 кислева – урочисто відзначається хасидами Хабада як свято порятунку. Однак, противники хасидизму не збиралися відступати. На поч. 1800 керівники віленських миснагдим подали на Ш. новий донос, де він звинувачувався у шпигунстві на користь Туреччини (так було подано нелегальні грошові перекази хасидам, які поселилися в Ерец­Ісраелі). У лист. 1800 Ш. було заарештовано вдруге, але й цього разу йому вдалося виправдатися. Після воцаріння Олександра І (берез. 1801) Ш. був реабілітований і поселився в м­ку Ляди Могильовської губ., де цілковито зосередився на літ. праці, впорядкуванні життя хасидських громад та духовному керівництві своїми прихильниками. З початком Вітчизняної війни 1812 Ш. закликав хасидів Хабада допомагати російським військам і організував групи розвідників­добровольців, які діяли проти наполеонівських військ. Із наближенням французів до Ляд Ш. разом з сім’єю приєднався до обозу відступаючої російської армії. Після 5-місячних поневірянь помер у дорозі.
Пр.: Шулхан арух. – 1814; Ликкутей амарим: – Ч. 1–2. – Славута, 1796 (анонімно); Ч. 1–4. – 1814; повний рос. пер.: Иерусалим, 1998); Тора­ор. – Житомир, 1862; Ликкутей Тора. – Житомир, 1848; Сиддур. Тхиллат ха-Шем. – Шклов, 1803; рос. пер.: 7-е вид. Иерусалим, 1998.
Літ.: Мучник, 2005. – С. 90.
О. А. Білоусько.