БІЛИКИ смт, Кобеляцький р-н. Православної Церкви (з 1990-х – УПЦ МП) громада. Успенська церква.

Дата будівництва першої дерев’яної церкви на честь Успіння Пресвятої Богородиці у м-ку Білики Полтавського полку (тепер с. Кобеляцького р-ну) невідома. Лише теоретично можна висловити здогад про її існування у кін. 17 – на поч. 18 ст. Найдавніша відома згадка про храм відноситься до 1722, коли документи називають «отца Петра Успенского», який володіє винницею на чотири казани. Церква згадується 10.10.1776 у зв’язку з передачею її із відомства Київської до Слов’янської та Херсонської єпархії. У той час у храмі несли службу 1 священик («піп») та 3 церковнослужителі. 1862 було оновлено іконостас та відремонтовано дзвіницю, 1867 дерев’яну покрівлю замінено на металеву, 1875 церкву поставлено на мурований цоколь та збудовано нову дзвіницю. 1890 на місці старого храму збудовано нову дерев’яну церкву, яку 1902 було перебудовано. Церква була холодною, в одному зв’язку з дзвіницею.

1890 У. ц. володіла 800 руб. церковного капіталу, 0,25 дес. садибної та 33 дес. ружної землі, мала будинок для причту, діяло класне зразкове училище. 1895 церковний капітал виріс до 1200 руб., створено капітал для причту у 800 руб. 1902 мала церковну сторожку, будинки для священика та церковнопарафіяльної школи, діяли церковна б-ка та дві школи грамоти. 1912 мала квартири для священика і псаломщика, володіла 33 дес. ружної землі.

У жовт. 1776 у церковній парафії значилося 80 дворів та 20 бездвірних хат. 1895 службу відвідувало 1695 душ обох статей. 1902 у парафії, крім частини населення м-ка Білики, перебували жителі урочищ Крута Стінка та Малинина Балка, службу відвідувало 1746 душ обох статей. 1912 у парафії, крім жителів м-ка Біликів, 15 н. п., церковну відправу відвідувало 1847 душ.

У 1906 громада У. ц. виступила одним із фундаторів колекції Полтавського єпархіального давньосховища, передавши до його збірки церковних старожитностей старовинну фелонь французького шовку, заткану по коричневому тлу розовими, блакитними, білими та срібними квітами. На опліччі шитвом золотою ниткою зображено Успіння Божої Матері в сяйві; по краях опліччя та на його передній частині – рослинний орнамент шитий срібною ниткою. Підкладка виготовлена із жовтої тканини. 1915 фелонь разом з колекцією Давньосховища була подарована Природничо-історичному музею Полтавського губ. земства і досьогодні є окрасою збірки ПКМ.

У. ц. діяла в роки радянської влади. Вірогідно, відновила діяльність 1942. У новітній час громада зареєстрована 20.06.1992 за № 47. Для богослужінь використовує молитовний будинок.

Із священиків відомі: Петро (1722), Іоанн Євстафійович Гамагін (1890), Петро Григорович Романовський (1895, 1902, 1912), протоієрей Семен Іванович Дикун (16.07.1975–1.03.1983), протоієрей Василь Мурас (1983 ?–2006); із псаломщиків: Пантелеймон Гаврилович Головко (1890), Федір Іванович Рудичев (1890), Григорій Корнілович Чернявський (1895), Олександр Васильович Романовський (1902), Павло Петрович Шаповаленко (1912); із церковних старост: козак Климент Прокопович Піхуля (1902, 1912), Іван Федорович Шапка (1974), Марія Петрівна Демченко (2008).

Літ.: Джерела…, 2004. – С. 162; Коломенский, 1890. – С. 176-177; Коломенский, 1895. – С. 128; Клировая книжка…, 1902. – С. 208-209; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 63; Трипольский, 1908. – С. 95; Приватний архів В. О. Мокляка; Приватний архів В. А. Павленка.

В.О. Мокляк, В. А. Павленко.