БІЛОЦЕРКІВКА с., Великобагачанський р-н. Православної Церкви громада. Вознесенська церква.

Час спорудження храму на честь Вознесіння Господнього в м-ку Білоцерківка Хорольського пов. (тепер Великобагачанського р-ну) точно не встановлений. За свідченями старожилів, зафіксованими у 1881 «ПЕВ», його було споруджено у 1853–1855 на кошти парафіян Успенської церкви, як приписний до останньої, кладовищенський храм. Це була дерев’яна однокупольна, з прибудованою дзвіницею споруда. Самостійним, у якості парафіяльного, храм став лише у 1872, після того як Успенська церква була розібрана «вследствие ветхости своей». У зв’язку з цим В. ц. була перебудована. Щоб збільшити внутрішній простір головного об’єму, його було подовжено на схід та піднято висоту стін на один аршин. З північного й південного боків зруб центрального об’єму прорубали і прибудували два однакові по висоті з центральним об’ємом притвори. Головний купол розширили і підняли на значну висоту. Через те, що збільшений купол не відповідав існуючому, значно меншому зрубу, для зміцнення його підперли чотирма колонами. Зроблено це було досить невдало, вийшло, що колони пітримували не сам купол, а притвори. На стару, не перебудовану і не розраховану на таку вагу дзвіницю помістили дзвони Успенської церкви. Загалом цю перебудову оцінювали як дуже невдалу і навіть небезпечну. 23.08.1875 єпископом Полтавським і Переяславським Іоанном церкву було освячено, 28.09.1875 видано новий антимінс.

У 1880 з благословіння архієпископа Полтавського і Переяславського Іоанна за ініціативою священика Миколи Негеєвича проведено ремонт храму, під час якого було зміцнено та пофарбовано іззовні та всередині у білий колір стіни, в зелений колір – куполи, відремонтовано і пофарбовано в білий колір огорожу, встановлено новий іконостас та жертовник. З цією метою було використано 2000 руб., зібраних серед парафіян храму.

Станом на 1881 існувала дерев’яна, одноповерхова, двоверха (тобто з прибудованою дзвіницею), на мурованому цоколі споруда. З північного та південного боків вона мала ганки з фронтонами. Дерев’яний брус, із якого було споруджено церкву, ззовні для захисту від негоди було обшито шилівкою. Пофарбовані у білий колір стіни мали різьблені дерев’яні прикраси, вкриті світло-синьою фарбою. Фронтони (дах) і куполи вкрито листовим металом і пофарбовано в зелений колір. За визначенням сучасників, стиль храму був наближений до змішаного «новогреческого», але фактично, через непрофесійність виконання будівельних робіт, визначити стиль було неможливо. Церковне дворище огороджено дерев’яною, пофарбованою у білий колір решіткою.

Жертовник вівтаря з іконами «Моління Спасителя про чашу» та «Жертвопринесення Авраама» було облаштовано у вигляді кіоту, пофарбованого у рожевий колір, з позолотою. У вигляді кіоту було облаштовано і вишнє місце. Воно також було пофарбоване у рожевий колір та прикрашене позолотою, мало ікони: в центрі – «Спаситель», з правого боку – «св. Іоанн Предтеча», з лівого – «Божа Мати», внизу – «зображення Сина Людського», з боків справа – «мати Самуїла в молитві», зліва – «Обітниця Аврааму». У дияконнику знаходилися ікони: «Розп’яття», внизу – «Жертвоприношення Ноя». Головний триярусний іконостас був виготовлений з дерева, пофарбований у рожевий колір, з елементами різьблення, вкритого позолотою. Центральну його частину займали дерев’яні пофарбовані в рожевий колір різьблені з позолотою царські врата із зображенням у центрі «Благовіщення Пресвятої Богородиці», а по краях чотирьох євангелістів. У першому ярусі іконостасу розміщувалися ікони: «Різдво Пресвятої Богородиці», «Явлення Спасителя по воскресінні Марії», «Бесіда Господа з Никодимом», «Втеча св. родини до Єгипту» та «Введення до храму Пресвятої Богородиці». У другому – «Успіння Пресвятої Богородиці», «Воскресіння» (храмова), «Спаситель» (намісна), «Мати Божа з Предвічним Немовлям» (намісна), «св. Миколай Чудотворець» та «Покров Пресвятої Богородиці». У третьому – «св. Симеон і Анна пророчиця», «св. апостол Варфоломій», «св. ап. Марко і Павло», «св. ап. Петро і Лука», над якими розміщувалися ікони «св. ап. Фома і Матвій» та «св. ап. Іоанн и Андрій Первозванний». Над царськими вратами було зображення «Таємної вечері». Увінчували іконостас «покладення до Гробу», «св. Трійця» та Хрест.

Після облаштування нового іконостасу частину старого чотириярусного іконостасу Успенської церкви було встановлено у північному притворі у вигляді кіоту. У першому ярусі знаходилися ікони «Взяття Богородиці на небо», «св. Зосима», «Архангел Гавриїл», «12-літній Ісус у храмі Ієрусалимськім»; у другому – «преподобний Онуфрій», «Воскресіння Христове», «Спаситель» (у срібних шатах); у третьому – «св. Благовірні Костянтин і Єлена», «Успіння Богоматері», «Преображення Господнє», «Зішестя св. Духа на Апостолів», «Вознесіння Господнє», над якими знаходилися «Воскресіння Господнє» та «Вхід Господній до Ієрусалиму»; у четвертому – «каяття Марії Магдалини», «Спаситель – Цар Слави»; увінчувала кіот ікона «св. Трійця та 6 апостолів». Ін. частина іконостасу Успенської церкви, також у вигляді кіоту, була встановлена зліва від головного іконостасу. У першому ярусі знаходилися ікони: «Мати Божа з Предвічним Немовлям» (вкрита срібними шатами), «Цілування Єлизавети», «св. Миколай Чудотворець, що рятує потопаючих на морі», «Архангел Михаїл», «св. Миколай Чудотворець» (вкрита мідноми посрібленими шатами); у другому – «Різдво Христове», «Благовіщення Пресвятої Богородиці», «Різдво Пресвятої Богородиці», «св. Симеон і Анна Пророчиця»; у третьому – «шість св. Апостолів», «Цар Слави – Христос».

В. ц. мала також 3 кіоти та 8 ікон, із яких «Успіння Пресвятої Богородиці» та «Мати Божа з Предвічним Немовлям» вкриті срібними шатами; «Мати Божа і Спаситель» – срібна (подарунок поміщика Осипа Орловського). Як відзначали сучасники, усі ікони були «простой живописи».

У ризниці знаходилися 3 напрестольних євангелія, чаша, 5 напрестольних хрестів, дарохранильниця та ін. богослужбові предмети, у т. ч. повний круг Богослужбових книг, серед яких «Служебник» київського друку 1745 та «Служба св. Благоверному князю Александру Невскому» 1725. У б-ці зберігалися неповні комплекти «Полтавских епархиальных ведомостей» за різні роки, в архіві – метричні книги (у т. ч. ліквідованої Успенської церкви) з 1745, копії сповідних розписів з 1785 (не за всі роки), «обискні» книги з 1803, Указна книга з 1827, опис Успенської церкви 1849.

1910 (за ін. даними – 1912) у м-ку було збудовано нову церкву – дерев’яну, на мурованому цоколі, в одному зв’язку з дзвіницею.

1881 В. ц. володіла 33 дес. ружної землі, мала будинок для священика та комору. 1895 володіла 1110 руб. церковного капіталу, 8 дес. церковної і садибної та 33 дес. ружної землі, мала будинок для причту. 1902 мала 540 кв. саж. садибної, 8 дес. орної, 33 дес. ружної землі та 800 кв. саж. хмизового лісу, мала церковну сторожку, комору, будинок для священика, діяли школа грамоти та церковнопарафіяльне попечительство. 1912 мала 33 дес. ружної землі, будинок для псаломщика.

1895 до церковної парафії належали м-ко Білоцерківка, 4 села та 12 хуторів, у яких нараховувалося 4486 парафіян обох статей. 1902 у парафії перебували м-ко Білоцерківка та хутори Круча, Гнилиця, Коноплянка, Поділ, Семергеєві, Бузова, Даценкові, Литвинівка, Косянка (Касянка), Фуренні, Тумкові, Дзюбівщина, Герисівка, Кабанівщина, Корнієнків, службу відвідувало 4086 душ обох статей. 1912 у парафії – м-ко Білоцерківка та 5 хуторів, церковні відправи відвідувало 1869 душ різних станів.

Із священиків відомі: Іоанн Петрович Чачков (Чачко) (1895, 1902, позаштатний 1912), Микола Олексійович Попов (1895, 1902), Данило Дмитрович Навроцький (позаштатний 1902), Автоном Петрович Коваленко (1912); із псаломщиків: Микола Іванович Михайловський (1895, 1902, 1912), Феофіл Костянтинович Прихожий (1902), Олексій Федорович Рудичев (1912); із церковних старост: Феодосій Опанасович Семергей (1902), козак Андрій Йосипович Тумко (1912).

Див. також БІЛОЦЕРКІВКА с., Великобагачанський р-н. Успенська церква.

Літ.: Местечко Белоцерковка и его приход: (Историко-ста­тис­тический и этнографический очерк) // ПЕВ.ЧН. – 1881. – № 17. – С. 886-894; Коломенский, 1895. – С. 327; Клировая книжка…, 1902. – С. 837-838; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 285; Приватний архів В. О. Мокляка; Приватний архів В. А. Павленка.

В. О. Мокляк, В. А. Павленко.